вулиці - ЛЬВІВ1256

6 Жовтня, 2021

Як перейменовували вулиці Львова. Цiкaвi iстoрiї

Вyлицi – дyжe вaжливa склaдoвa мiськoгo прoстoрy. Їх нaзви чaсoм крaщe, aнiж мeшкaнцi мoжyть рoзпoвiсти прo минyлe тa сьoгoдeння Львoвa. Нe всiм вiдoмo, щo Стaрoєврeйськa мoглa мaти мeнш тoлeрaнтнy нaзвy, a вyлицi Джoнa Лeннoнa нe iснyвaлo б, якби нe нaпoлeгливiсть стyдeнтiв. Tvoemisto.tv рoзпoвiли, як пiсля здoбyття нeзaлeжнoстi вiдбyвaлoся «пeрeймeнyвaння» Львoвa.

Вyлиця Стaрoєврeйськa мoглa мaти мeнш тoлeрaнтнy нaзвy. Miж члeнaми кoмiсiї з пeрeймeнyвaння тa aктивiстaми тoчилaся зaтятa й дoвгoтривaлa дискyсiя. Прoблeмa в тoмy, щo зa мiсцeвoю трaдицiєю (yкрaїнськoю, пoльськoю тa нiмeцькoю) «єврeїв» нaзивaли «жидaми» y тoй чaс, як рoсiяни (рaдянськa трaдицiя) нaдaвaли цьoмy слoвy виняткoвo нeгaтивнoгo зaбaрвлeння. Tим, щo нинi y цeнтрi Львoвa мaємo вyлицю Стaрoєврeйськy, a нe Стaрoжидiвськy, трeбa зaвдячyвaти iстoрикy Oрeстy Maцюкy.

Kyрйoзнa iстoрiя трaпилaся з кoлишньoю вyлицeю Tyпiкoвoю, щo нa Maйoрiвцi. Її нeвдaлo пeрeймeнyвaли y 1993 рoцi. Члeни кoмiсiї вирiшили, щo нaзвa пoхoдить вiд рoсiйськoгo слoвa «тyпик», тoж її пeрeймeнyвaли нa yкрaїнський вiдпoвiдник – Глyхий Kyт. Нiхтo з них нe пoцiкaвився, як рeaльнo виглядaє вyлиця, aджe прaцювaли лишe з кaртoгрaфiчним мaтeрiaлoм. Виявилoся, щo нaспрaвдi вoнa бyлa нaзвaнa нa чeсть рaдянськoгo гeнeрaлa Tyпiкoвa. Цe скрiзнa вyлиця, якa aж нiяк нe нaгaдyє глyхий кyт. Лишe y 2012 рoцi мeшкaнцi тaки дoмoглися вiд влaди пeрeймeнyвaти цю вyлицю нa бiльш дoцiльнy нaзвy – Симирeнкiв.

Поява у Львові вулиці Джона Леннона у 2000 році стала можливою завдяки активності студентів. Для багатьох з них ця особистість була символом рівності, свободи й непристосуванства. Чимало експертів не підтримували ініціативу, адже Леннон ніколи не відвідував Україну, а тим паче Львів. Однак історику Івану Сварнику – одному зі членів комісії з перейменувань – таки вдалося переконати всіх у доцільності такого рішення.

Чимaлo сyпeрeчoк бyлo нaвкoлo вyлицi Джoхaрa Дyдaєвa. Нaвeснi 1996 рoкy рiшeнням мiськрaди вyлицю Лeрмoнтoвa бyлo пeрeймeнoвaнo нa чeсть чeчeнськoгo вiйськoвoгo й пoлiтичнoгo дiячa. «Йшлa чeчeнськa вiйнa, рoсiйськi спeцслyжби лiквiдyвaли лiдeрa пoвстaнцiв. Зa iнiцiaтиви вжe пoкiйнoгo дeпyтaтa Ярoслaвa Лeмикa сeсiя прoгoлoсyвaлa. Лeрмoнтoв прoстo пoпaвся пiд гaрячy рyкy. Вyлиця бyлa y цeнтрi мiстa, тoмy зyпинилися нa нiй», – рoзпoвiдaє Aндрiй Грeчилo. Жyрнaлiст тa мeдia-eкспeрт Oтaр Дoвжeнкo гoвoрить, щo пeрeймeнyвaння Лeрмoнтoвa нa Дyдaєвa бyлo здeбiльшoгo пoкaзoвим. Нaзвa швидкo прижилaся. Aлe пiсля iстoрiї з Бeслaнoм, кoли чeчeнцi влaштyвaли тeрaкт, рoсiйськa спiльнoтa вимaгaлa пoвeрнyти вyлицi стaрy нaзвy. «У них бyли сильнi eмoцiйнi aргyмeнти. Вeлися пeрeгoвoри прo пeрeймeнyвaння цiєї вyлицi нa чeсть Бaртoлoмeя Зимoрoвичa, мeрa Львoвa y XVII стoлiттi. Рoсiяни ж хoтiли сaмe Лeрмoнтoвa. Toдi пoчaлaся вiйнa тaбличoк. Внoчi прихoдили рoсiяни i зaмaльoвyвaли Дyдaєвa, a вдeнь iнaкoдyмцi пoвeртaли стaрy нaзвy», – пригaдyє Oтaр Дoвжeнкo.

До Львова поступово приєднували навколишні населені пункти, наприклад, Рясне та Білогорща. Деякі назви вулиць повторювалися, необхідно було вирішити цю проблему і перейменувати дублікати. Так само вважали недоцільним, коли і вулиця, і площа носять ім’я однієї людини. Залишили лише два винятки: площа і вулиця Шевченка та площа і вулиця Франка. Практикували часткове перейменування. Вулиця піонера-героя Валі Котика стала вулицею Богдана Котика (на честь колишнього міського голови Львова), а вулиця маршала Полубоярова стала вулицею гетьмана Полуботка.

Бiльш рaдикaльних змiн y нaзвi зaзнaлa вyлиця Aтeїстiв – тeпeр вoнa нoсить iм’я грeкo-кaтoлицькoгo свящeникa Oлeксaндрa Дyхнoвичa. Вyлиця Дaрвiнa стaлa вyлицeю Прoсвiти, Дeмoкрaтичнy пeрeймeнyвaли нa Нoвий Свiт, Чeкiстiв нa Глибoкy, Moскoвськy нa Брaтiв Miхнoвських, Пaвликa Moрoзoвa нa Лeся Kyрбaсa. У рaдянський чaс тaкoж iснyвaлa зoвсiм нeдoрeчнa вyлиця Львiвськa. Пiзнiшe її пeрeймeнyвaли нa Святoгo Вoйцeхa, a нинi вoнa нoсить нaзвy Oлeкси Дoвбyшa. Вyлицю Івaнa Koнєвa (мaршaл Рaдянськoгo Сoюзy, який влiткy 1944 рoкy звiльнив мiстo вiд нaцистiв) пeрeймeнyвaли нa вyлицю Пaркoвy. Eкспeртнa кoмiсiя вирiшилa, щo oднa з нaйгaрнiших вyлиць Львoвa нe мoжe нoсити iм’я вoєнaчaльникa, виннoгo y мaсoвих людських жeртвaх.

Зміну назви вулиці Миру на Степана Бандери відклали на певний час після проголошення Незалежності України. На цьому наполягав В’ячеслав Чорновіл – тодішній голова Львівської обласної ради. Він вважав, що Київ цього не зрозуміє, тож не на часі називати одну з головних вулиць іменем провідника ОУН. Однак у 1992 році вулиця Бандери таки з’явилася на карті міста.

Koмiсiя кoлись нaмaгaлaся пoєднaти вyлицi тeмaтичнo: вyлиця Вoлoдимирa Вeликoгo бiля вyлицi Kнягинi Oльги, близькe рoзмiщeння вyлиць Стeпaнa Бaндeри, Гeнeрaлa Чyпринки, Aндрiя Meльникa, Євгeнa Koнoвaльця.

18 Жовтня, 2020

Гуляємо невідомими місцями Львова: «Професорська колонія»

Перша зустріч зі Львовом у всіх починається по-різному. Але зазвичай вона виглядає одноманітно серед усіх, адже це площа Ринок, Високий замок, Оперний театр, різного роду генделики в центрі міста тощо. Однак, залишивши центральну частину міста, Ви побачите зовсім інший Львів. Ви побачите унікальні австрійські, польські, радянські забудови, тихі вулички, шикарні маєтки та вілли, кожна з яких по-своєму особлива.

На одному з пагорбів, наче, на острові, повністю оточеному старою залізничною лінією Личаків-Підзамче знаходиться дуже незвичайна міжвоєнна житлова колонія.

Чому ж в доволі важкодоступному місці, до якого складно було підводити побутові комунікації, в кільці залізничної колії, що, очевидно, не забезпечувало району затишної тиші, відомі львівські архітектори вирішили запроектувати житловий масив.

Будівництво розпочалось у 1935 році. Тоді ж в тридцятих роках від Станції Личаків(що одразу біля Професорської колонії) ходив трамвай прямісінько в центр міста. Тому ця дільниця була не така вже й відірвана від міського життя. Проектували колонію Тадеуш Врубель, Леопольд Карасінський та Максимільян Кочура.

Це мало бути до 90 однотипних будинків в стилі функціоналізму. Кам’яниці були одно-, дво- та триповерховими. Їх оточували сади, квітники та городи, а за палісадниками відкривався краєвид на Знесіння та Кривчиці.

Контролював будівництво Комітет розбудови, а фінансувало Товариство кредитування та будування працівників середніх та вищих навчальних закладів Львова. Фактично спілка освітян зводила для себе окремий район, звідси і назва – Професорська колонія.

Деякі будинки тут притулились одне до одного, деякі окремо потопають в садах та квітниках. Більшість вуличок такі вузькі, що тут заледве поміщається один автомобіль.

Головні вулиці колонії це Петра Ніщинського (Нусбаума-Гиляровича), Ірини Вільде (Яна Пташьніка) і Міжгірна (Станіслава Жебурського). У Професорській колонії також проживали українські літератори Ірина Вільде, Микола Вінграновський і Роман Дідула.

Зараз Професорська колонія втратила свій первісний вигляд. Залишилось лише кілька неперебудованих віл та автентичний брук.

Ці незачеплені так званою реставрацією будинки одразу можна впізнати за обрамленням з характерної функціоналізму клінкерної цегли, вікнами на кут, хоч вицвілими, та все ж дуже стильними матовими кольорами штукатурки.

Частина вулиці Ірини Вільде взагалі виглядає, як декорації до містичного кіно.

Старі функціоналістичні кам’яниці стоять покинуті , з розбитими вікнами та потрісканими фасадами.

Зі стильних конструкцій балконів повиростали дерева, через побиті вікна вилазять бляклі фіранки та проглядаються облізлі шпалери.

Автентичні дерев’яні двері тепер ще прикрашає густа павутина.
Ще донедавна тут розміщувалось відділення лікарні Львівської залізниці, зараз нікому не потрібні споруди, які просто розвалюються. Унікальні зразки житлової архітектури міжвоєнного Львова «вмиpають» тихо і непомітно.

Текст та фото: Мирослава Ляхович / photo-lviv.in.ua

6 Липня, 2019

У Львові оголосили тендер на проектування нової вулиці на Левандівці

ЛКП «Львівавтодор» оголосив тендер на проектування нової вулиці, що сполучатиме Суботівську та мікрорайон Рясного. Відповідний тендер опублікували на сайті електронних закупівель Prozorro, пише Tvoemisto.tv.

Орієнтовна довжина проектованої вулиці становитиме 2,5 км. На проїжджій частині мають прокласти асфальт, хідники, облаштувати велодоріжки, хідники, зупинки громадського транспорту. Вздовж вулиці мають передбачити місця для висадки дерев, а мережі прилеглих вулиць – реконструювати. Вздовж вулиці прокладуть тролейбусні мережі та встановлять освітлення.

“Як я повідомляв раніше, розглядають два можливі варіанти прокладання дороги: від перехрестя вул. Широка–Роксоляни до перетину із Суботівською–Проектованою; від перехрестя вул. Суботівська–І. Блажкевич до перетину із Суботівською–Проектованою”, — поділився новиною депутат львівської міської ради Ігор Зінкевич.

Попередня вартість проектування становить 2,8 млн гривень. Розробити проект мають до кінця року.

Учасник тендеру повинен уточнити наявністть інженерних мереж до початку виконання проектних робіт.

План мереж необхідно погодити з відповідними службами та управлінням інженерного господарства департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради.

Нагадаємо, містобудівні умови та обмеження на проектування вулиці погодили на засіданні виконавчого комітету ЛМР 2 листопада.

Проект нової вулиці обирали із трьох варіантів: регульований переїзд через колію, естакада або тунель під коліями. Втім зупинилися на варіанті тунелю.

Раніше повідомлялося, що збудувати вулицю планують до 2024 року, оскільки вона входить у Стратегію розвитку Рясного. Нова вулиця має розвантажити вулицю Шевченка та дати можливість сполучити мікрорайон Рясне, Рясне-2 з центром Львова за допомогою громадського електротранспорту.

19 Травня, 2019

У Львові озеленюють центральну вулицю Руданського

На вулиці Руданського у Львові почали висаджувати дерева, травники та кущі. Про це у коментарі Tvoemisto.tv повідомила керівниця відділу урбаністики ЛКП «Інститут просторового розвитку» Олександра Сладкова.

Сьогодні тут висадили два гінкго, три хмелеграби, різні види дерену, кизильники, юкки та злакові міскантуси. Ремонтні роботи ще тривають, після чого вулиця стане повністю пішохідною з можливістю заїзду спецтехніки. Посередині вулиці вже облаштували відпочинкові зони з травниками, втім монтаж вуличних меблів, клумб та освітлення ще триває.

Нагадаємо, що вулицю Руданського, що у центральній частині Львова, закрили на ремонт у жовтні торік. Проект реконструкції вулиці розробили у ЛКП «Інститут просторового розвитку». Вартість робіт, які виконує ТзОВ «Будкомінвестиція», становить понад 3 млн гривень.

16 Квітня, 2019

Закриту дев’ять років тому вулицю у центрі Львова відкрили нарешті відкрили

У Львові для пішоходів відкрили прохід по вулиці Федорова. За повідомленням Facebook-спільноти «Зручне місто», вулицю розблокували в п’ятницю, 12 квітня, інформує Zaxid.net.

Працівники комунальних служб облаштували тимчасовий дерев’яний настил для руху пішоходів між вулицями Руською та Староєврейською.

Вулиця Федорова 9 років залишалась закритою для будь-якого руху. У 2010 році на місці зруйнованого будинку за адресою вул. Федорова, 28 планували збудувати готель до футбольногого чемпіонату Євро-2012. Будівництво завмерло на етапі спорудження фундаменту після судових позовів кількох єврейських організацій, які оскаржували ухвалу Львівської міськради про продаж ділянки забудовнику – ТзОВ «Українські інвестиційні системи». Всі ці дев’ять років вулиця була перекрита будівельними парканами.

У 2014 році суд визнав ухвалу недійсною, а в 2016 році місто уклало із забудовником мирову угоду про викуп ділянки із незавершеним будівництвом. ЛМР планує добудувати готель на вул. Федорова. У січні 2019 року депутати затвердили технічну документацію із землеустрою та передали ділянки на вул. Федорова, 23 та Федорова, 28 в користування ТзОВ «Львівські традиції».

21 Лютого, 2019

Львівська вулиця, на якій “ніхто не живе”

Серед сотень вулиць міста Лева є й така, на якій ніхто не живе. Технічно жоден будинок не значиться за адресою цієї короткої і затишної вулички. А якщо немає будинків – немає і мешканців, розповідає Фотографії Старого Львова.

Ця вулиця з’явилась на давній львівській дільниці Францівка на Новому світі у 1910 році. Її було названо на честь відомого польського художника Генріха Семірадського. Вона сполучала головну “артерію” дільниці – вулицю 29-го Листопада (нині- Євгена Коновальця) із вулицею Гіпсова. Від початку, її особливістю було те, що будинки не мали адреси цієї вулиці, виходячи брамами на Коновальця та Гіпсову, вони рахувались за ними.

У роки нацистської окупації Львова, вулиці дали ім’я ще одного, визначного діяча мистецтва – Рубенсгассе. У радянські часи було повернено початкову назву, такою вона залишається й зараз…

Ім’я Генріха Семірадського можна побачити на єдиній табличці цієї вулички без адрес.

Єдина табличка із назвою вулички без адрес. Фото 2015 року © photo-lviv.in.ua

Генріх Семірадський (1843-1902), художник, представник польського академізму, почесний член Санкт-Петербурзької, Берлінської, Римської, Паризької, Туринської академій мистецтв, талант і значення якого в історії польського живопису прирівнюють до Яна Матейка, залишив вагомий слід у історії львівського мистецтва, нерозривно пов’язаний із дивовижною “перлиною” міста – Львівською Оперою.

За згодою Будівельного комітету театру, керівник проекту Зигмунт Горголевський, наприкінці 1898 року, пише листа Семірадському у Рим, із проханням створити головну завісу для Опери у Львові. Той охоче відгукнувся намалювати картину, і, коли зійшлися в ціні, попросив залишити йому свободу в виборі теми. До роботи над задумом він приступив у січні 1899 року…

Робота із назвою “Парнас” була завершена у червні 1900 року. Лише після попередніх експозицій у Римі та Варшаві, 16 жовтня, вона прибула до Львова і була спочатку розміщена в будинку виробничих майстерень театру (сучасна адреса – вулиця П.Куліша, 6а), де її оглянула Будівельна комісія. Ухвалили, що для цієї картини розміром 5,8 х 9 метрів потрібно намалювати бордюр шириною півтора метра (це зробив перший художник-декоратор театру Станіслав Ясєнський), оправити її в футляр і завісити в залі театру. Для глядачів вона відкрилася 13 січня, в неділю, 1901 року.

Невдовзі шанувальники мистецтва стали приїжджати до Львова спеціально, щоб подивитися на театр та його прекрасну куртину. Алегорична композиція символізує сенс людського життя: театр, творчість, життя – головна тріада її змісту. “Парнас” став одним із найкращих надбань образотворчого мистецтва Львова. Коли німецькі війська залишали Львів, кажуть, що мали на меті забрати цей шедевр із собою. Проте патріоти театру заховали його в оркестровій ямі під уламки декорацій. Із 1967 року куртина стала власністю Львівської галереї мистецтв. У 1980-их, під час реставрації театру, була відновлена і завіса. Її дбайливо оберігають опускають в основному перед прем’єрами та святковими виставами…

Завіса Львівської Опери “Парнас” роботи Генріха Семірадського (1899-1900 роки)

Автор: Євгеній ІПАТОВ / photo-lviv.in.ua

Використані джерела:http://opera.lviv.ua/ , http://mihalych-lv.livejournal.com/ , http://turrizm.ru.

12 Лютого, 2018

Названі найгучніші вулиці Львова

Інститут міста оприлюднив результати дослідження найбільш шумних вулиць Львова.

Згідно з результатами дослідження, найбільше шуму є на вулицях Шевченка, Зеленій, Городоцькій, Левицького, Івана Франка, Бандери, Луганській, Сяйво.

Нагадаємо, у Львові найбільш забруднене повітря – на перехрестях, де завжди є великий потік транспорту та виникають затори. Раніше у місті розробили карту-схему забруднених перехресть.

26 Жовтня, 2017

Найкрасивіші пішохідні вулиці в різних містах України

Пішохідні вулиці, зазвичай, найцікавіші та найкрасивіші в місті. Тут найвища концентрація історичних пам’яток та затишних кав’ярень.

Перша пішохідна вулиця в світі з’явилась в місті Роттердам в 1953 році. В Україні першою з’явилась вулиця Незалежності в Івано-Франківську, а найдовшою – вулиця Соборна в Миколаєві (1,5 км).

Портал Ukraine-is вирішив знайти всі пішохідні вулиці України та показати найкрасивіші з них.

Вінниця

Вулиця Миколи Оводова та вулиця Грушевського

Довжина: вул. Миколи Оводова — 235 метрів, вул. Грушевського — 230 метрів

Дві пішохідні вулиці Вінниці перетинаються перпендикулярно, всередині мають зелену зону — сквер на Європейській площі. Лише перші 100 метрів вул. Миколи Оводова та 75 метрів вул. Грушевського мають вигляд класичної пішохідної вулиці, коли вони з обох сторін обрамляються будинками. Більша ж половина їх пролягає уздовж скверу та минає один з головних символів Вінниці — пожежну вежу, де зараз знаходиться музей воїнів інтернаціоналістів.

Луцьк

Вулиця Лесі Українки
Довжина: 730 метрів

Дніпро

Катеринославський бульвар

Довжина: 155 метрів

Катеринославський бульвар — є унікальною пішохідною вулицею в сучасному стилі. Влітку, як тільки температура повітря піднімається вище 30 градусів, тут включаються вуличні охолоджувачі, які паром охолоджують повітря до комфортної температури. На вулиці встановлений «танцюючий» фонтан та пам’ятник «невідомому олігарху».

Ужгород

Вулиця Корзо та вулиця Волошина

Довжина: вул. Корзо — 275 метрів, вул. Волошина — 250 метрів

В Ужгороді дві пішохідні вулиці: Корзо та Волошина. Вулиця Корзо повністю виправдовує свою назву, адже в перекладі з італійської означає «місце для прогулянок». Це вузька вулиця в дусі середньовіччя. Виходить на міську набережну з відомою сакуровою алеєю. Кожен рік навесні багато туристів приїжджають до Ужгорода подивитись на цвітіння цих японських дерев. Звичайно в цю пору в місті проходять свята або ярмарки.

Вулиця Волошина утворює з Корзо перехрестя. В місці їх перетину утворюється невеличка площа неправильної форми. На вулиці Волошина розташований Костел святого Юрія — римо-католицький храм 18 сторіччя.

У 2010 році на перехресті вулиць Корзо та Волошина на фасаді будинку встановили скульптуру ліхтарника. Це не вигаданий персонаж: колись на протязі 40 років цей чоловік щовечора власноруч запалював електричні ліхтарі, що освітлювали вулицю в темну пору, та щоранку загашував їх. Кажуть, що звали ліхтарника дядьком Колей, та був він, попри нескладну професію, дуже ерудованим.

Мукачево

Вулиця Пушкінська

Довжина: 290 метрів

Вулиця Пушкінська від міської ратуші до вулиці Федорова. Будинки вздовж вулиці мають красивий старовинний стиль. Мукачівська ратуша має дуже оригінальний облік, побудована в змішаному стилі з елементами модерну та неоготики.

Берегово

Площа Кошута

Довжина: 235 метрів

Хоча вона називається площею, проте площею є лише з самого початку, а потім має вигляд звичайної вулиці. Площа багата архітектурою. Напевно, сама велична будівля міста — збудований у 1908–1909 за проектом Ференця Яблонського в стилі бароко палац суду.

Зараз він відреставрований, в ньому розміщений Закарпатський угорський інститут імені Ференца Ракоці II з угорською мовою навчання. Іншою визначною пам’яткою площі є костел реформаторів, найвища культова будівля міста. Як і всюди на Закарпатті, є тут і взірці конструктивізму, як більш вдалі (будівля на площі Кошута,2), так і менш вдалі (колишня синагога, яку перебудували під театр).

Івано-Франківськ

Вулиця Незалежності

Довжина: 410 метрів

Частину вулиці Незалежності в Івано-Франківську, що має пішохідний статус, часто називають «стометрівкою», але вона насправді трохи більша за 400 метрів. Це перша за хронологією пішохідна вулиця України, адже такою вона стала ще наприкінці 80-х років ХХ сторіччя.

Київ

Андріївський узвіз, алея Героїв Небесної Сотні та Хрещатик (у вихідні та свята). За планами – вулиця Петра Сагайдачного.

Довжина: Андріївський узвіз — 650 метрів, Хрещатик — 680 метрів, алея Героїв Небесної Сотні – 195 метрів

Центральний проспект столиці України, Хрещатик, від вулиці Богдана Хмельницьокго до Майдану Незалежності перекривають на вихідні, і він перетворюється на повністю пішохідну зону із численними вуличними музикантами, брейкдансерами, клоунами, продавцями дитячих іграшок і всіляких цікавинок.

З 29 червня 2016 року почали працювати автоматичні боларди на Андріївському узвозі. Боларди перекрили наскрізний проїзд вулицею (зверху до вулиці Боричів Ток), пульти від них є у жителів прилеглих будинків та у служб спецтранспорту.

Те, що Хрещатик стає пішохідним тільки по вихідним та святам, а Андріївський узвіз використовується для руху автомобілів до прилеглих будинків, не дозволяє прикрасити ці вулиці декоративними елементами, поставити посеред ліхтарні стовпи та лавочки. Тому вони не мають вид класичної пішохідної вулиці, яка створена виключно для променаду та завжди закрита для руху машин.

З липня 2015 пішохідною стала частина алеї Героїв Небесної Сотні.

З 2013 триває реконструкція Подолу, в рамках якої планується зробити пішохідну зону вулицею Петра Сагайдачного. У квітні 2016 місцева влада озвучила наміри найближчим часом зробити вулицю пішохідною у вихідні та свята, а після завершення реконструкції – на постійній основі.

Львів

У Львові створено пішохідну зону (повністю або частково 26 вулиць і площ), що займає частину історичного центру міста, внесену до списку світової спадщини ЮНЕСКО. На деяких вулицях пішохідної зони також дозволяється рух трамваїв, доставка товарів і паркування мешканців. Також пішохідними в неділю і на свята стають проспект Свободи (350 метрів) і площа Міцкевича.

Посередині пішохідної зони розташована центральна площа міста — площа Ринок. Також у цій зоні є багато визначних споруд, наприклад міська Ратуша, Латинський катедральний собор, Домініканський собор, Костел єзуїтів і т. д. На проспекті Свободи знаходиться Театр опери і балету імені Марії Крушельницької і пам’ятник Тарасу Шевченку.

В межах пішохідної зони знаходиться велика кількість кав’ярень, ресторанів і пабів, що можуть розташовуватись як в підвалах кам’яниць так і займати кілька поверхів чи весь будинок.

Пішохідна зона обмежена вулицями Валова — Підвальна — пл. Данила Галицького — вул. Гавришкевича — пл. Осмомисла — частково Театральна — частково Вірменська — пр. Свободи — пл. Міцкевича (дивись схему праворуч).

З 2015 року після реконструкції вул. Леся Курбаса також стала пішохідною.

Золочів

Вулиця Маркіяна Шашкевича

Одеса

Вулиця Дерібасівська

Довжина: 475 метрів

Дерібасівська — одна з найстаріших вулиць Одеси. Вона названа на честь першого градоначальника Одеси Хосе де Рібаса. Завдяки старанням одеситів, про Дерібасівську знають у всьому світі. Довжина вулиці, яка вся застелена бруківкою, становить 945 метрів і займає шість кварталів. На жаль, тільки половина (від Преображенської до Катерининської вулиці) є пішохідною. У пішохідній частині Дерібасівській розташовано безліч архітектурних цінностей, таких як готель «Велика Московська», Міський сад (або просто Міськсад, розбитий братом Хосе де Рібаса — Феліксом), «Пасаж» та багато інших.

Полтава

Вулиця Соборності

Довжина: 310 метрів

В Полтаві пішохідною є частина вулиці Соборності від Круглої площі до драматичного театру імені Гоголя.

Суми

Вулиця Соборна та вулиця Воскресенська

Довжина: вул. Соборна — 490 метрів, вул. Воскресенська — 435 метрів

У Сумах дві пішохідні вулиці, які паралельно йдуть поряд друг з другом та поєднуються провулками. Це вул. Воскресенська та вул. Соборна. Візитною карткою вул. Соборної є Спасо-Преображенський собор. Вулиця Воскресенська закінчується Воскресеньким собором, що є взірцем козацького бароко.

Тернопіль

Вулиця Валова та вулиця Гетьмана Сагайдачного

Довжина: вул. Валова −190 метрів, вул. Г.Сагайдачного — 245 метрів

В Тернополі дві пішохідні вулиці, які перетинають одна одну Т-образним перехрестям. Вулиця Валова -вузька і романтична, виходить на центральну в Тернополі вулицю Руську через красиву арку в будівлі. Вулиця Гетьмана Сагайдачного більш широка, в сторону Майдану Волі перетворюється на зелену алею. Вона закінчується Церквою Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії — унікальним костелом, що збудований в стилі бароко.

Хмельницький

Вулиця Проскурівська

Довжина: 540 метрів

Чернівці

Вулиця Ольги Кобилянської
Довжина: 735 метрів

Одна з найяскравіших пішохідних вулиць України — вулиця Кобилянскької в Чернівцях. Пролягає серед історичної забудови часів австро-угорського періоду міста. По центру встановлені лавочки та висаджені дерева. Найбільш впізнаваний символ вулиці — декоративна кована карета.

Ніжин

Вулиця Гоголя

Пішохідною в Ніжині є вулиця Гоголя. Місто невелике та небагате, тому вулиця виглядає простішою поряд з багатьма іншими пішохідними вулицями України. Але на відміну від інших ця вулиця більш затишна.На неї стоїть Благовіщенський монастир, церква Іоана Богослова (нині не діюча) та унікальна пам’ятка раннього українського бароко – Миколаївський собор (зведений не пізніше 1655).

Автор: Світлана Бондаренко для Ukraine-is.

1 Жовтня, 2017

«Найпоганіша» вулиця Львівського Середмістя – вулиця Краківська

Не так уже й багато вулиць Львова можуть похвалитись своїм існуванням практично від початків самого міста, якщо не княжого, то хоча б казимирівського. Однією з таких вулиць є вулиця Краківська, котра з’явилась тоді ж, коли і новий впорядкований Львів з площею Ринок. На сьогодні дана вулиця вражає кількістю архітектурних пам’яток національного та місцевого значення, опис кожної з яких вартує окремої статті.

Уперше вулиця Краківська згадується в офіційних документах в 1382 році. Тоді вона носила назву Татарською, оскільки на ній мешкали татари. Від цієї назви пішло ще кілька суміжних назв, зокрема Сарацинська, Поганська (в розумінні язичницька). Назва «Краківська» ж була пов’язана з Краківською брамою міста, котрою і закінчувалась ця вулиця. Вперше така назва вулиці трапляється в 1441 році.

“Масонське око” на куті Абреківської кам’яниці. Фото першої пол. XX ст.

Найдавнішим будинком на вулиці Краківський є будинок під №1, знаний як Абреківська кам’яниця. Її збудовано в 1769 році на місці двох давніших кам’яниць. В XVI-XVII ст. ця будівля прославилась жартівливими карикатурами та епіграмами, що малювали на ставнях вікон і його фасаді. Магістратові навіть довилось видати заборону на здійснення таких дій та приставити охорону до цієї кам’яниці. Більш неприємна історія спіткала кам’яницю в 1613 році, коли вона стала базою для польських солдатів, що постали проти короля. Львів’янам вдалося позбутися непрошених гостей лиш після відкупу в 10 000 золотих.

Кентавр на кам’яниці №2 на вул. Краківській. Сучасне фото

Кентавр, якого ми маємо можливість спостерігати на кам’яниці №2 походить з 1970-х років. Очевидно, що самому будинкові ця скульптура не до вподоби, оскільки вона двічі зазнавала пошкодження. Спочатку на кентавра впало риштування, однак сам же автор скульптури її відновив після цього. Але невдовзі уже злісна бурулька вчинила новий замах на кентавра, пошкодивши частину його торсу. Та, не дивлячись на усі замахи, кентавр все ж встояв до наших днів.

Скульптурне зображення “Амур і Психея” на кам’яниці №4. Сучасне фото

А сусідня кам’яниця під №4, що збудована в XIX ст. місці більш давнього будинку, відома за своїм барельєфним зображенням «Амур і Психея» роботи скульптора Пауля Ойтеле.

Будинок на розі вул. Краківської та Вірменської, що завалився в 1922 році. Фото 1910 року

Сквер на місці будинків під № 6-12, де колись діяв ринок “Вернісаж. Фото 1970-1980 рр

Розкопки на місці кам’яниць 6-12 на вул. Краківській. Кількарічне фото

Більш захопливу історію мають, а точніше мали кам’яниці, що мали номера 6, 8, 10 та 12. Кам’яниця під № 6 в першу чергу прославилась тим, що тут в 1573-1574 році мешкав першодрукар Іван Федоров, яким, як вважають деякі дослідники, саме в цій будівлі і надрукував свого «Апостола». А от кам’яниця під №12, що стояла на розі перетині Краківської та Вірменської запам’яталась як будинок-вбивця. В 1922 році ця будівля завалилась, поховавши під своїми уламками кілька десятків людей. Це сталось, тому що з приходом Австрійської імперії ці будинки зазнали значних перебудов фронтальних стін, перепланування приміщень тощо. В результаті чого на початку ХХ ст. вони досягли критичного стану експлуатації. Після цього усі згадані будинки знесли. Зводити нові будівлі в цьому місці так і не наважились. А в роки Другої світової війни в цьому місці було вперше розстріляно євреїв. Тож і в радянські часи про будівництво не задумувались, спорудивши натомість тут дитячий майданчик. Уже в роки перебудови тут почав свою діяльність імпровізований ринок «Вернісаж», який згодом перекочував на своє теперішнє місце. А зараз тут зводять готель.

Протягом 2010 р. археологічні роботи здійснювались на місці будинків № 10, 12. Досліджена площа становить 280 м². Загалом на ділянці виявлено 32 різночасових об’єкти. Виявлений матеріал датується у проміжку ХІІ—ХІХ ст. Найбільш насиченою на рухомі артефакти та найбільш цінною для пізнання давньої історії Львова, виявилась ділянка розмірами 2 × 8,5 м, де зберігся культурний шар ХІІ—XІІI ст., який засвідчував існування у цьому місці заселення ще у княжу добу. Вона розташована у «шиї», що вела у внутрішній дворик між будинками № 10—12, де на рівні материка виявлено 17 об’єктів. Більшість з них становить невеликі стовпові ями.

Виявлений матеріал представлений переважно уламками посуду, які характерні для давньоруського часу загалом, а також металевими виробами та кістками домашніх тварин. Серед виявлених індивідуальних знахідок цього часу потрібно відзначити металеві ножі, фрагменти скляних браслетів та пряслиця із рожевого шиферу.

Ріг вулиць Краківської та Вірменської, 80-ті роки ХХ ст.

Будівництво на розі вулиць Вірменської та Краківської, початок 2017 р.

Скульптура св. Онуфрія на фасаді будинку №7 на вул. Краківській. Сучасне фото

А от кам’яниця Чехуцька, що носить №7 на вул. Краківський привертає до себе погляди завдяки статуї святого Онуфрія, що розмістився на рівні другого поверху у глибокій ніші, яка символізує печеру. Сама ж кам’яниця походить з XVIII ст. і збудована, як і більшість кам’яниць цієї вулиці, на місці більш давнішої будівлі.

Уцілілі фрески з кам’яниці №9 на вул. Краківській. Сучасне фото

Розташована по сусідству під №9 Коломийська кам’яниця мала доволі захоплюючу історію. Свого часу тут був ресторан «Під трьома муринами (неграми)», оскільки на фасаді колись розміщувались скульптури трьох негрів. У 1820 роках в кам’яниці відкрився готель-бордель «Вікторія», відомий своїми кімнатами розпусти. Та найбільшу цінність цієї кам’яниці становили унікальні фрески, котрими були розписані стіни. На жаль, на сьогодні більшість з них знищено, а вдалося від реставрувати лиш невеликий фрагмент фрески.

Вхід до Вірменської церкви з вулиці Краківської. Сучасне фото

До 1920-х років поміж сучасними будинками під номерами 16 і 18 стояла ще одна кам’яниця, після зруйнування котрої було влаштовано вхід до Вірменської церкви. За радянських часів цей вхід закрили, і відновити його вдалось аж у травні 2003 році, тож ми маємо можливість спостерігати його і сьогодні.

Рельєфне зображення євангеліста Луки на фасаді кам’яниці №22. Сучасне фото

Окремої уваги заслуговує будинок під №22, знаний як Стернінська кам’яниця. Найбільшу особливість цієї невеличкої будівлі становить напівзруйнований рельєф над ренесансним порталом, на якому зображений євангеліст Лука, і його символ – телець. Вважається, що цей рельєф походить ще з тих часів, коли кам’яницею володів цех живописців, адже Лука вважається покровителем малярів.

Вул. Краківська та церква Преображення Господнього. Листівка 1912 року

Найпомпезнішою будівлею вулиці Краківської безперечно являється храм Преображення Господнього. Зведено його в 1878-1898 рр. на місці іншого колись храму – монастиря Тринітаріїв, котрий постав на цьому місці в 1704 році. Трінатарії прославились тим, що займались викупом християн з мусульманської неволі. Однак, їхній храм спіткала нещаслива доля. Вже в 1704 році його понищили шведські війська. А у 1783 році Йосип II наказав скасувати монастир та передав його будівлі Львівському Університету. В храмі ж було влаштовано бібліотеку університету. Під час революції 1848 року ця будівля значно постраждала внаслідок обстрілу австрійської артилерії. Після цього університет звідси перенесли, а вцілілі залишки споруди спочатку використовувались як склади театру Скарбека (Заньковецької), а впродовж вже згаданих 1878-1898 рр. їх перебудовано на греко-католицький храм.

6 січня 1919 року під час українсько-польських боїв за Львів у стіну церкви зі сторони вулиці Корнякта влучив снаряд, однак вибуху не сталось. В пам’ять про це снаряд було вмуровано у стіну та зроблено підпис «6.1.1919». Кладку навколо снаряду непотиньковано. В середині 1990-х років під час ремонтних робіт було стерто цифру “шість” й одиницю, і залишено лише рік. 1999 року напис відновлено, однак з невідомих причин тепер там зазначено «5.1.1919». З історією храму також пов’язана постать Гавриїла Костельника, одного із активних організаторів Львівського Псевдособору 1946 року, в ході котрого було ліквідовано УГКЦ. 20 вересня 1948 року Г.Костельника було убито прямо перед храмом Преображення Господнього.

Краківська брама та монастир Трінітаріїв на пластинчастій панорамі Львова Януша Вітвіцького

Монастир Трінітаріїв фактично був крайньою будівлею давньої Краківської вулиці, адже по сучасній вул. Лесі Українки уже проходили міські мури і починалася Краківська брама. А тому усі будівлі по вул.. Краківській за лінією вул. Лесі Українки з’явились уже після кінця XVIII ст., коли австрійська влада ліквідувала оборонні мури міста.

Джерела: Фотографії Старого Львова, Спілка Археологів України.

28 Вересня, 2017

Частину площі Кропивницького хочуть зробити пішохідною

Прикінцеву ділянку вулиці Степана Бандери можуть перекрити для приватного автотранспорту, а біля церкви Святих Ольги та Єлизавети створити пішохідну зону. Такими є пропозиції проектантів, презентовані на третіх громадських слуханнях щодо реконструкції вулиці Бандери. Йшлося про 115-метрову ділянку вулиці Бандери (західну частину площі Кропивницького) від перехрестя з вулицями Шептицьких і Федьковича до Городоцької. Про це пише Твоє Місто.

Ширина забрукованої проїзної частини вулиці тут становить 11 метрів. Цією ділянкою рухаються близько 300 автомобілів на годину в одному напрямку, 20% транспортного потоку становить громадський транспорт: чотири трамвайні та сім автобусних маршрутів. Інтенсивність пішохідного потоку – 900-1000 пішоходів на годину на кожній стороні вулиці. Проблемами цієї зони є незаконна вулична торгівля, паркування на тротуарах і затиснутий простір трамвайної зупинки.

Як розповів керівник відділу стійких транспортних систем «Інституту просторового розвитку» Ігор Могила, різні варіанти облаштування дорожнього руху в цій зоні розглядали фахівці з України та Німеччини. Завданням було забезпечити на площі можливість велосипедного руху, створити комфортні умови передусім для пішоходів, велосипедистів і громадського транспорту, дозволити туристам насолоджуватись спогляданням церкви Святих Ольги та Єлизавети та облаштувати транспортно-пересадковий вузол.

Перший варіант організації руху передбачає, що приватний автотранспорт об’їжджатиме цю ділянку вулицями Тобілевича та східною стороною площі Кропивницького, тоді як між перехрестям Шептицьких-Федьковича-Бандери і Городоцькою буде ходити лише громадський транспорт.

Другий варіант на додачу до того передбачає заборону руху приватного транспорту на ділянці вулиці Городоцької, прилеглій до площі Кропивницького. На зауваження учасників слухання, що вулиці, якими проектанти пропонують пустити легковики, запарковані та майже непроїзні, Ігор Могила відповів, що паркування на Тобілевича та східній стороні площі Кропивницького буде заборонене, й транспорт рухатиметься вільніше.

Архітектори Ольга Криворучко та Валентин Шароватов із громадської організації Urban Ideas представили учасникам зустрічі свій проект перетворення площі Кропивницького на пішохідну зону. Раніше вони вже радились із мешканцями району. За словами Ольги Криворучко, пішохідна зона дозволить «зшити» розрізнені частини площі Кропивницького, деякими з яких зараз майже не користуються пішоходи.

Ділянку площі між Городоцькою та перехрестям Бандери-Федьковича-Шептицьких пропонують перетворити на пішохідну зону з трамвайною колією, яка стане своєрідним «зеленим коридором» для приїжджих від привокзальної зони в напрямку середмістя.

Пішохідна зона буде забрукована, нею за потреби можуть рухатись автобуси та тролейбуси. Відповідаючи на вже традиційні запитання учасників зустрічі про наміри замінити бруківку асфальтом, Ігор Могила також висловив думку, що у разі, якщо західна сторона площі Кропивницького буде закрита для легковиків, бруківку можна залишити. Поза тим, місцеві мешканці, що брали участь у зустрічі, наполягали на тому, що не погоджуються на запропоновану проектантами «Вулиці для всіх» заміну бруківки на асфальт.

Зараз на площі Кропивницького триває ремонт, який обіцяють завершити у середині жовтня. Зокрема, тут облаштовують скейт-парк.

Джерело: Твоє Місто.