Як правильно торгуватися? Це треба знати кожному

Уміння вести переговори — універсальне мистецтво, яким, як не дивно, більшість з нас абсолютно не володіє. Особливо це стосується вихідців тих країн, в культурі яких торгуватися не дуже прийнято.

Нижче ви знайдете кілька порад, що узагальнюють досвід найкращих майстрів у «мистецтві торгуватися»:

1. Визначтеся з максимумом

Найперша вимога для успішного ведення будь-яких переговорів — впевненість в собі. Найпростіший спосіб відчувати себе впевнено, коли намагаєтеся щось виторгувати, — це знати «кращу альтернативу», яка у вас є.

Коли мова йде про оплату вашої праці, цієї кращою альтернативою може бути плата, яку будь-хто готовий платити за подібну роботу. Наявність конкурента ваших партнерів по переговорах — перевірений засіб домогтися найбільш вигідних для себе умов.

2. Розширюйте угоду

Коли люди ведуть переговори, вони автоматично опиняються в становищі суперників, і не важливо про що йде мова — про введення нових податків або ціну на якусь річ. І це суперництво не дозволяє сторонам усвідомити, що вони можуть отримати від цих переговорів навіть більше, ніж планували. Наприклад, коли дві компанії обговорюють ліцензійну угоду, одна зі сторін може запропонувати взаємний обмін ліцензіями. Іншими словами, Apple замість того, щоб просто заплатити Google за право використання деяких їхніх патентів, може запропонувати в рамках цієї угоди свої власні патенти.

Цей прийом відомий як «інтеграційні переговори». Ідея полягає в тому, щоб заздалегідь викласти свої потреби, замість того щоб приховувати цю інформацію до останнього. Так кожна сторона буде намагатися знайти спосіб задовольнити потреби один одного і отримати взаємну вигоду.

3. Відщипувати по шматочку

Якось професор Колумбійського університету Адам Ґалінські, який спеціалізується на веденні переговорів, чекав в аеропорту, коли оголосять посадку на його рейс, і почув оголошення. Авіакомпанія пропонувала пристойну суму компенсації тому, хто погодиться обміняти свій квиток і вилетіти на наступний день.

Ґалінські почекав, поки сума компенсації зросла до тисячі доларів (спочатку квиток коштував 180 доларів), і підійшов до віконечка. Він сказав, що згоден летіти на наступний день, але … «не могла б авіакомпанія підвищити клас його квитка до першого класу?» Йому охоче пішли назустріч. Потім Ґалінські попросив кімнату в готелі, «щоб було де переночувати до завтра», вечеря і таксі до аеропорту за рахунок авіакомпанії — і все це отримав.

Коли угоду по основній частині договору досягнуто, більшість з нас зупиняється, вважаючи переговори успішно завершеними. Тим часом майже завжди ми можемо отримати безліч додаткових бонусів, — якщо тільки про них будемо просити.

«Ви ніколи не отримаєте того, про що не попросите».

4. Обеззброюйте співчуттям

Хочете знати, як виторгувати хорошу ціну при покупці автомобіля? Ось як це вдалося професору Джорджтаунського університету Крістоферу Восс, що спеціалізується на веденні переговорів:

Для початку Восс запропонував досить низьку ціну, щоб продавця вона не влаштувала, але й не настільки низьку, щоб він тут же припинив розмову. Потім, у процесі переговорів, ціна поступово стала підніматися, а не стрибати туди-сюди, поки не зупиниться десь посередині, як це зазвичай відбувається.

Восс просто відразу сказав — наймилішим тоном, на який тільки був здатний, що ціна продавця абсолютно справедлива, і йому дуже ніяково забирати у нього час, але у нього, на жаль, просто недостатньо грошей, щоб заплатити ту ціну, яку цей автомобіль заслуговує .

І тут раптом продавець перейнявся до Восса симпатією, і подальші переговори, по суті, він вів уже сам із собою, а не з Воссом. У результаті продавець домовився з менеджером про надання всіх найвигідніших знижок і домігся максимального зниження ціни — і Восс отримав машину практично без всякої націнки.

5. Не поспішайте

Нас не просто так намагаються переконати, що «пропозиція дійсна» тільки протягом будь-якого обмеженого періоду часу. Подібні формулювання змушують нас діяти ірраціонально. Але… завжди краще почекати. Якщо ви говорите «так» занадто швидко, продавця це може навіть розчарувати — він може порахувати що його початкова ціна була занадто низькою.

Активісти хочуть звільнити вул. Ш. Руставелі від торговців квітами

Для цього створили петицію та збирають голоси львів’ян. Стартувало голосування 9 жовтня і триватиме два місяці, інформує Львівська газета.

Річ у тому, що на вул. Ш. Руставелі на тротуарі вздовж Стрийського ринку щодня збираються продавці квітів. Вони щільно розставляють відра із своїми букетами, тож пройти тротуаром до пішохідного переходу вкрай важко. Так само заважає стихійний базар зупинці транспорту.

«Тротуар, зупинка транспорту та пішохідний перехід на вулиці Шота Руставелі між вулицями Волоською та Франка вздовж ринку захаращений відрами з квітами, які виставляють продавці, а також підставками під парасольки, що закривають квіти від дощу», – каже автор петиції Олександр Довженко.

Особливо важко пробиратися цією ділянкою людям з інвалідністю та мамам із дитячими візочками.

Через це часто пішоходам доводиться виходити на проїжджу частину, ризикуючи власним життям і створюючи аварійні ситуації.

Олександр Довженко наголошує, що раніше фасад Стрийського ринку реконструювали, а там облаштували крамнички для продавців квітами, однак вони так і не звільнили тротуар.

«Нас дивує неспроможність органів місцевого самоврядування примусити десяток людей дотримуватись законів і правил. Якщо влада безсила у розв’язанні таких елементарних проблем, можливо, на відповідальних посадах не ті люди?», – дивується активіст.

Тож львів’ян просять підписати петицію, оскільки інтереси бізнесу не можуть бути вищими за безпеку містян.

Петиція (потрібно спочатку зареєструватись): e-dem.in.ua

Стометрівка «Країни Чудес», або Про привокзальні дрібнички Львова

“Придивіться довкола, вас оточує мільйон і одна дрібничка: від одягу, у який ви вдягнуті, до екрану комп’ютера, на якому ви читаєте цей текст. Все воно має свій сенс і призначення. Природні дрібнички, на зразок дерев чи потоку хмар, – є потрібними всім. А от людські дрібнички, типу старого велосипеда без заднього колеса, – звісно, що ні. Та людські дрібниці мають одну важливу особливість – вони стають непотребом. Щось з того ми вважаємо сміттям і просто викидаємо, а про щось мислимо, як цінне, і хочемо знову продати”, – про це пише Юрій Мартинович на Zik.ua.

“Поруч Приміського ринку у Львові існує одне із неофіційних місць продажі таких дрібничок. Кілька десятків метрів воно тягнеться вулицею Городоцькою від церкви Свв. Ольги і Єлизавети, простує тротуаром повз австрійські будинки поки не впирається у ринок. Далі, ці самобутні скатертини із крамом, повертають пішохідним переходом у бічну вуличку, яка веде до трамвайної зупинки. На цій «стометрівці» продають все що завгодно. У хорошу погоду від обіду і до вечора там десятки чоловіків і жінок намагаються зацікавити вас своїми «мільйон і однією дрібничкою».

Фото: Юра Мартинович/ZIK
Фото:Юра Мартинович/ZIK

Що ж вони продають? Старий «секонд» одяг; стильне взуття із зображеннями знаменитостей; книги надруковані, здається, ще мільйон років назад; іграшки, якими бавилося не одне покоління дітей; столовий сервіз з якого пили ще за здоров’я Брежнєва; згорілу у минулому столітті праску; універсальну викрутку і в комплекті до неї різнокольорові гайки; пластмасові пляшки й прищепки; а якщо пошукати добре, то можна знайти навіть використану лампочку чи речі інтимного характеру! Адже все може знадобитися у господарстві, все можна продати, і це далеко не все, що там можна побачити.

Фото: Микола Тис/ZIK

У цьому місці, яке у мене особисто викликає асоціації із Країною Чудес, я відчуваю себе Алісою, яка летить у кролячу нору. Все таке дивовижне і незвичне! Очі ніяк не можуть пристосуватися до різких змін. Здавалося, ще двадцять хвилин тому назад я гуляв центром міста із магазинами і туристами, а тут вже зовсім інший світ.

Фото: Микола Тис/ZIK

Цей «прекрасний новий світ» не такий вже й прекрасний. Адже, люди, які продають ці дрібнички, є голодними і спраглими, багато з них живуть поруч і виносять зі свого чи чужого дому крам. Є серед них, звісно, як і професійні торговці, так і не менш професійні любителі спиртного, однак у більшості – це бідні люди, які у такий спосіб заробляють собі додаткові, а той основні гроші. А от ціни бувають різні, і завжди потрібно торгуватися із цими вуличними торговцями.

Таких «стометрівок» всякого краму багато, і не тільки в Україні. Всі вони самі по собі є потрібними, бо є мостами між тим, що розказують і показують про процвітання міста, країни, і справжніми реаліями цього міста, країни. Там, де є гроші – там завжди є бідні і багаті; там, де є люди – там завжди є ієрархія; а от там, де є і гроші, і люди – там завжди знайдеться мільйон і одна дрібничка, яка чекає на свого нового власника.”

Джерело: zik.ua