Щоразу глядачі театру Заньковецької бачать святково вбрану сцену, охайний зал, смарагдові крісла, фойє з мармуровою крихтою… Та чи спадало вам на думку, що це не весь театр, а тільки його парадна одежина? Журналістка Гал-інфо продовжує розкривати таємниці залаштунків: спускаємось у підземелля.
Прекрасний храм Мельпомени – якщо описати цю будівлю кількома словами. Для свого часу новий львівський театр посідав почесне місце серед європейських видовищних споруд. На момент відкриття, за кількістю глядачів, яких вміщував театр(1460), він був третім після міланського “Ла Скала” та Дрезденського придворного драматичного театру. А за площею забудови (7278 кв. м) – на першому місці.
Будівля, зведена у стилі віденського класицизму, займала цілий квартал та була побудована за власний кошт графа Станіслава Скарбека. Навколо театру чітко визначились нові вулиці та площі. Сучасна вулиця Лесі Українки раніше називалась Скарбковською.
Архітекторами театру були Людвіг Піхль та Йоганн Зальцман. Чиї ж саме креслення були взяті за основу й досі залишається питання для дослідників. Але прийнято вважати, що відомий віденський архітектор Людвіг Піхль створив проект будівлі театру. А помічником взяв Йоганна Зальцмана, який на той час був найкращим архітектором у Львові. Йому, зокрема, і належить розробка фундаменту під театр.
Театр стоїть на 16 тисячах дубових паль
За словами начальника відділу контролю за виконанням робіт з капітального ремонту та реконструкції театру Лесі Глушко, під час будівельних робіт не вдалось уникнути й труднощів.
«Близькість річки Полтви змусила вбити у вологий багнистий ґрунт близько 16 тисяч дубових паль для укріплення фундаменту. Вони забиті вертикально завглибшки на 6-7 м, а між собою з’єднанні розпірками (ред. – брус, що використовується в різних конструкціях і спорудах для фіксації їх у певному положенні).
Для цього Станіслав Скарбек не пошкодував багаторічних дубів з власних маєтків під Миколаєвом, щоб утримувати фундамент будівлі від замокання та перекосів. Тепер саме завдяки їм будівля театру – найдорожчий будинок Львова».
Криниця з Полтвою
Заступник генерального директора театру з питань будівництва Роман Порада показав Гал-інфо у підвалі театру колодязь, в якому видно річку Полтву. розповів про старезну криницю:
«У цій криниці видно Полтву, яка накриває дубові палі. Важливо, щоб річка трималась на такому рівні, щоб дерев’яні елементи фундаменту були покриті водою. Адже у такому разі вони прослужать довший час і не будуть прогнивати.
Поверх вертикальних та горизонтальних стрижнів, які заглиблені в землю для додання міцності фундаменту будівлі, лежить бутовий камінь. Так званий бут – це великі шматки гірської породи неправильної форми розміром 150-500 мм, які одержують при розробці родовищ вапняків, доломітів, гранітів, пісковиків та інших гірських порід переважно буровибуховим способом. Саме його використали в середині 19 століття під час будівництва фундаменту театру».
Пічка
У підземеллі театру Заньковецької зберіглась і пічка, яку «годували» вугіллям та дровами. За задумом інженерів, у стінах були прокладені канали, в яких переміщувалось тепло. Так за її допомогою опалювали приміщення театру.
Примітка. Використано матеріал із журналу «Театральна бесіда». А також інформацію з видання для міжнародної науково-практичної конференції «Будівля театру Скарбка (Скарбека): пам’ять австрійського, польського та українських народів».
Автор: Олена Ляхович, Гал-інфо.
