Якщо ви хочете розвинути свої здібності, тоді використовуйте правило 5-ти годин: кожного буднього дня виділяйте годину на саморозвиток. Таким чином ви станете продуктивнішими та креативнішими.
Як це правило виглядає на практиці?
Всі ми любимо стверджувати, що дуже зайняті і на багато що нам не вистачає часу. Однак насправді це не так. Адже якщо ви перестанете заходити кожних 5 хвилин у соцмережі, перевіряти пошту чи розмовляти по телефону, у вас з’явиться багато часу, який можна використати справді з користю. І ось тут вам у пригоді стане правило 5 годин, яке, до речі, є дуже популярним серед світових бізнес-лідерів.
Дуже часто вони виділяють цей час на читання, роздуми та експерименти.
1. Читання
Ця звичка дуже популярна серед бізнесменів-мільярдерів:
Воррен Баффет 5-6 годин в день займається читанням 5 газет і 500 сторінок корпоративних звітів.
Білл Гейтс читає 50 книг за рік.
Марк Цукерберг читає, як мінімум, одну книгу за кожні два тижні.
Ілон Маск ріс, читаючи дві книги за день (за словами його брата).
Марк Кубан читає більше 3-х годин кожен день.
Артур Бланк, співзасновник роздрібного торгового підприємства в галузі будівництва, будівельних та побутових товарів The Home Depot, читає дві години в день.
Мільярдер Девід Рубенштейн читає 6 книг за тиждень.
Мільярдер Ден Гілберт читає 1-2 години в день.
2. Роздуми
Генеральний директор соціальної мережі LinkedIn Джефф Вайнер присвячує дві години в день роздумам.
Браян Скудамор, засновник компанії O2E Brands, витрачає на роздуми 10 годин в тиждень.
Коли Рейду Хофману потрібно обдумати якусь ідею, він телефонує своїм друзям (Пітеру Тілю, Максу Левчину та Ілону Маску).
Коли мільярдер Рей Даліо робить помилки, то вносить їх у загальнодоступну для всіх працівників компанії систему, а потім разом із командою шукає причину їхнього виникнення.
Мільярдер Сара Блейклі в одному з інтерв’ю розказала, що має більше, аніж 20 записників, куди записує всі жахливі та хороші речі, які трапляються з нею.
І який би випадок ви не розглядали, у кожному з них ці люди виділяли час на роздуми, на обдумування помилок і т.д., одночасно з чим вчилися чомусь новому.
3. Експерименти
Бенджамін Франклін, незважаючи на свою зайнятість, знаходив час для експериментування та постійно дізнавався щось нове.
В Google діяло правило, згідно з яким кожен працівник мав право 20% свого робочого часу витрачати на інші проекти, які його цікавили.
Однак, найкращий приклад в цьому пункті — це Томас Едісон. Хоча він і був генієм, до кожного нового винаходу він підходив із стриманістю. Він розглядав всі можливі пояснення, і перевіряв кожне з них.
За словами одного з його біографів, Едісон зрозумів теорії свого часу, але також усвідомлював, що вони ніяким чином не допоможуть вирішити невідомі проблеми.
Одного разу його конкурент Нікола Тесла сказав: “Якби Едісону знадобилося знайти голку в копиці сіна, він не став би втрачати часу на те, щоб визначити найбільш вірогідне місце її знаходження. Він би негайно, як бджола, почав би оглядати соломинку за соломинкою, поки не знайшов би предмет своїх пошуків”.
Сила 5-годинного правила
Люди, які використовують це правило, мають певну перевагу. Більшість фахівців зосереджують увагу на продуктивності та ефективності, а не на швидкості удосконалення. Як результат, всього 5 годин навчання в тиждень може виділити вас з-поміж інших.
У недавньому інтерв’ю бізнесмен Марк Андрісен зазначив, що на сьогодні ми маємо багато Марків Цукербергів, але більшість з них діють емоційно, не обдумавши всі свої кроки, і як результат — не можуть нічого досягнути. Все відбувається за таким сценарієм через те, що зараз недооцінюється важливість набуття навиків.
5-годинне правило потрібно сприймати, як фізичні вправи
Перш за все, потрібно вийти за рамки кліше, пам’ятати, що вчитись потрібно все життя і думати більш глибоко про те, яким має бути мінімальний об’єм навчання, щоб стати успішним.
Оскільки кожного дня ми маємо споживати певну кількість вітамінів та займатися фізичними навантаженнями, то повинні бути суворими у процесі навчання, щоб вести здоровий спосіб життя в економічному плані.
Як каже генеральний директор AT&T: “Той, хто не вчиться самостійно 5-10 годин в тиждень, застаріє, як технології”.
Колишній Папа Римський та святий католицької церкви радить не боятися ризикувати заради добрих справ та не зраджувати своє покликання.
1. Відкрийте свої серця і не перетворюйте їх на в’язницю зневіри та сумнівів.
2. Ніколи не переставайте мріяти, адже наші мрії – «еліксир молодості» (Іван Павло ІІ вважав, що саме спілкування з молоддю і їхнє натхнення дарували йому енергію змінювати та пізнавати світ).
3. Не зраджуйте своє покликання, адже тільки тоді можна бути в гармонії з собою, коли ти займаєшся улюбленою справою.
4. Не бійтеся ризикувати заради доброї справи, не лякайтеся відстоювати справедливість, коли це потрібно, цурайтеся лицемірства та зла.
5. Прощайте своїм ворогам і живіть далі. Ненависть знищує людину, руйнує її душу, відволікає від головного – краси світу та неповторності свого життя.
6. Будьте добрими до світу, навіть якщо він готовий розіпнути вас, навіть якщо він відвертається від вашої допомоги і відповідає лицемірством та жорстокістю на ваше милосердя.
7. Навчіться насолоджуватися сьогоднішнім днем, його ексклюзивною красою, надзвичайними можливостями. Минуле змінити не в наших силах, майбутнє – для нас невідоме. Тільки сьогодні ми маємо можливість стати краплею щирості в
бурхливих хвилях океану життя.
8. Оберігайте свою родину як найцінніший скарб, друзів – як ангелів-охоронців, і вірте в щиру та жертовну любов.
9. Сприймайте свої невдачі із посмішкою, не як трагедією, а як спробу чогось навчитися. 10. Запам’ятайте, ніколи не пізно змінити своє життя, впустити Христа у свій дім, навчитися бути терплячими, бути собою і не відрікатися від істини.
1 вересня владика Борис Ґудзяк, єпископ Української греко-католицької церкви та президент Українського католицького університету, прочитав лекцію про виклики української освіти на території !FESTrepublic на вул. Старознесенській. ZAXID.NET опублікував найцікавіші моменти із лекції владики.
Я вже не викладаю в університеті, не займаюся освітою, можу тільки збоку споглядати за процесами як єпископ. Ми знаємо, що кожне зусилля вишколювати і виховувати, яке виходить від серця – це неоціненний вклад в наше життя. У Львові є 120 тисяч студентів, якщо додати всіх школярів та освітян, думаю це буде найбільший сектор львівської громади. Це означає, що ми живемо у шкільній республіці. Тому дуже важливо, щоб ми задумувалися над нашим духовним життям, шукали консенсусів, співпраці, здорової конкуренції у пошуку відповідей на те, яким повинно бути виховання у ХХІ столітті.
Я хочу зачитати одну цитату і запитати вас, чи знаєте ви, хто її написав. Це сказав дуже цікавий чоловік у якого я багато вчуся: «Освіта це не стільки про інформувати, це також формувати і трансфомувати. Це процес перемоги над своїми вадами та слабкостями, процес відкриття і вподобання цінностей, це процес відкриття того, що є речі і справи, які важливіші від мого я, які варті того, щоб задля них жити і працювати. Треба навчити молоду людину цінувати і любити щось більше, аніж себе. Якщо людина вмітиме любити, вона черпатиме з любленого добра життєву енергію і сама даватиме життя».
Не знаю, чи ви десь це читали або чули. Це не Андрей Шептицький, не Любомир Гузар, не Стів Джобс, а перспективний лідер в українській освіті Тарас Добко [перший проректор УКУ].
Я думаю, що Тарас вболіває за те, щоб в українській освіті була любов. Розкажу вам іще, що саме він писав мені промову на відкриття УКУ, там теж слово «любов» вжите дуже багато разів. Якщо ми чуйні до історії, то бачимо, що живемо у столітті великого знання, великих відкриттів. І ми бачимо, що знання без любові дуже небезпечні, тому я хотів би поділитися з вами кількома думками не про навчальні плани, а про те, що має давати нам освіта.
Борис Ґудзяк під час лекції на !FESTrepublic (фото Оксани Ємець)
Ми знову і знову відчуваємо, що всі хочемо жити вільно. Так, щоб не було накопиченого стресу, щоб ми могли дивитися в очі один одному, щоб не було гніву в родині і на роботі. Над таким щастям потрібно працювати. Для нього потрібні ті компетенції, які, власне, може давати освіта. Часи міняються, скажімо, треба вже вчити інший тип математики, бо багато процесів механізовані. Треба вміти читати текст – творчо, критично, осмислено. Це все має давати школа. Ми вже бачимо, що світ змінюється і ми працюємо над проектами, треба вчити дітей розуміти цей процес.
Вже не працюють стосунки просто вчитель-учень, ми працюємо цілими мережами, тип стосунків змінюється. Минулого тижня гарвардський історик Нейл Фергюсон написав текст про те, чому американська війна в Афганістані така неуспішна. Тому що ієрархічний підхід американської армії бореться з невпорядкованою мережею. А щоб боротися з мережею, треба самому нею стати.
«Усе наше життя побудоване на зустрічах і залежить від вміння слухати»
Перша дисципліна, яка, як на мене, є вкрай необхідною для щасливого життя — це вміння слухати. Дуже багато дітей сьогодні є невислуханими. Бракує часу, щоб почути дитину. А дитина, яка є невислухана, сама буде затруднятися слухатися. А насправді усе наше життя побудоване на міжособистій зустрічі. У кожен момент відбувається подача інформації, яка потребує сприйняття.
Ми дуже схвалюємо ініціативних і відважних, підтримуємо тих, які не бояться встати і сказати. Той, хто вміє говорити, має підвішений язик, стає політиком, дістає найкращі призи з самого дитинства. Але я думаю, що ми повинні відзначати тих, які вміють слухати і помагати змалку дитині краще чути. У цьому є глибові духовні засади. Наше духовне життя не є просто нашою дією, це відповідь на ініціативу Бога, Він до нас промовляє. Коли ми глибинно розуміємо, що є щось більше, ніж я, коли бачимо щось поза собою і вміємо спілкуватися з іншими — життя набирає особливої повноти. Слухання дуже важливе у подружжі, роботі, вихованні дітей. Добрий маркетолог добре чує свого клієнта, це майстерність.
Кілька місяців тому ми прощалися з унікальною людиною, яка мала розкіш унікальної поваги в Україні і не тільки. З Любомиром Гузаром, який вмів слухати. Люди, які мали честь із ним спілкуватися, йшли від нього піднесеними. Але він ніколи багато не говорив, саме тому, що він перед тим слухав, те, що він говорив дуже часто було особливо влучним.
Наші школи і університети повинні бути місцем, де ми вчимося спілкуватися. З християнської точки зору істина у Богові. Коли ми чуємо слова «Бог є любов», це не абстракція, це метафізика! Ми у своєму ДНК маємо записано потребу спілкування, мистецтво життя — це мистецтво спілкування. Це розмови у родині, школі, на роботі, у суспільстві. Сьогодні Україна як ніколи потребує людей, які вміють добре спілкуватися, налагоджувати спілкування, є віртуозами слухання. Можна слухати так, що дасть змогу людині висловити щось раніше несказане. Не знаю, як ви, а я не раз у сповіді відчував, що добрий сповідник допомагає тобі йти глибше, у закамарки.
Моє велике бажання у тому, щоб наші діти були вислухані і отримали приклад віртуозного слухання і спілкування. Вони повинні вміти спілкувати легко, серйозно, весело, але без їдкості. Ми створені для спілкування і наші школи мають стати місцем, де ми вчимося краще це робити.
«Ви покоління, яке не знає про Щербицького, але ще чуло про Сліпого»
Друга річ, яку б я хотів підкреслити, це унікальність часу, в якому ми живемо. Думаю, за останні 50 років у світі відбулося більше змін, аніж за попередніх 500, може навіть 5 тисяч. Дещо не дуже змінилося, якщо взяти українське село, то побут був дуже схожий, люди варили на вогні, милися у річці… Не знаю, чи ви пригадуєте Львів у радянські часи, тоді на вулицях було у 50 разів менше машин. Телефон вдома був справжньою рідкістю. Якось у 1988 році я запитав на поштамті, чому так важко додзвонитися до Америки. Я приходив на пошту, замовляв розмову з батьками і чекав півгодини. Пані мені відповіла: «Борис Олександрович, але в українській радянській республіці є лише 28 міжнародних ліній». Зараз у ваших мобільних є понад 200 міжнародних ліній.
Я вам покажу, що час змінився дуже швидко на простому експерименті: підніміть руку, якщо ви не знаєте, ким був Щербицький. Дуже багато! Вова зараз перевертається у домовині. Володимир Щербицький був людиною №1 в Україні майже 20 років, він садив за грати Мирослав Мариновича, Калинців… Тряс усією Україною. Але ви вже його не знаєте.
Ви пливете у динаміці змін цієї історії, але не забувайте мати свою поставу. Дуже спокусливо бути листком на цій хвилі, метатися вверх-вниз, бути докінця мінливим, але треба зберегти себе.
Я не маю точних відповідей для вашого покоління, яке не пригадує Щербицького, але ще знає Йосифа Сліпого, я навіть не пережив цього періоду як молода людина, у якому живете зараз ви. Ви бомбардовані телефонами, вам важко зосередитися на чомусь довше, аніж 45 секунд, але ви здатні піймати 10 імпульсів одночасно. Ви є іншими, ніж я. Але моя порада така: школа і навчальні заклали повинні дати вам спокій і стабільність. У цей період ви повинні сформувати поставу, мати свою думку, інакше ви будете постійними спостерігачами, ви чи наші діти.
«Нема нічого більш втомливого, аніж постійна спонтанність»
Як ви любите подорожувати, то я вам трошки розкажу про своє життя. З останні два місяці я переїжджав з місця на місце 50 разів, змінивши країну 20 разів. Це надзвичайно виснажливо. Тут аналогічно проблема із тим, що ми зараз дуже схвалюємо спонтанність, творчість. Так, це було оригінально, але повірте, якщо ви іще цього не зрозуміли, нема нічого більш втомливого, аніж постійна спонтанність, кожна людина потребує коріння.
Наведу такий приклад, як добре, що ми в Галичині маємо традицію співати «Многая літа». Ми не мусимо щось щоразу вигадувати, у нас є обряди, старі традиції. Наша школа повинна бути місцем заспокоєння дітей. Щоб кожен знав ким він є: духовно, етнічно, національно, щоб кожен мав вимір, у якому почувався впевненим.
«Викладач має дати приклад своєму учню»
Від садочка до докторантури наші навчальні заклади мають стати місцем, де викладач дає приклад. Учитель, який радісно віддає себе учню і показує, яким радісним може бути цей процес, спускається до дитини, так як Бог наближається до нас. Вся наша реклама розповідає як іти вгору, як бути паном ситуації, але ж ви самі знаєте, як прекрасно, коли ми маємо вчителя, який служить, іде вниз і піднімає дитину. Ми всі в Україні потребуємо, щоб нас хтось піднімав, усі потребуємо відкрити вроджену здатність відкривати інших. Усім обридли взаємні приниження і політиці, економіці та бізнесі. На божественній літургії завжди звучить такий заклик «вгору підіймімо серця», це прекрасний заклик до кожного з нас зробитися кращим. Як прекрасно, коли дитина приходить зі школи усміхнена і з випрямленою спиною, бо знею поділилися радістю і вона ділиться.
Я пам’ятаю своє навчання у Патріарха Йосифа Сліпого у Римі. Ще не маючи 20 років, я поїхав у Рим, спеціально, щоб повчитися у нього. На той час він вже був у поважному віці, мені випала нагода прогулятися із ним біля університету. За нашу дуже коротку прогулянку Йосиф Сліпий п’ять разів запитав мене, скільки є семінаристів. Тоді я зрозумів, що його пам’ять слабне, він наближається до смерті. Я їхав до Патріарха, а він вже немічний…
Але, попри це, три роки після того я підходив і стояв біля нього, коли він виходив побути на вулиці. Напевно, ми мали однакову розмову щоразу. Але я слухав не слова, не концепти, не проповіді, а радів з того, що є поруч із тим, хто відважився виступати проти найбільшого виклику — тоталітаризму, який намагався зробити з людини біомасу — і він вистояв. Напевно саме тому ви знаєте, хто такий Йосиф Сліпий, але вже забули, хто такий Щербицький.
ZAXID.NET обрав найцікавіші міркування Блаженнішого Любомира і його поради українцям у нинішній непростий час.
Про владу і політиків
Блаженніший Любомир переконаний, що людина, яка йде у владу, має служити народові, а не використовувати повноваження для власного зиску.
«Влада від Бога. І ми маємо пам’ятати, що можновладці одержали владу на користь людей. Тому на цю владу треба дивитись, як на служіння. Політик, державний муж має думати категоріями держави та служіння. Він слуга свого народу. Тому ми повинні обирати політиків, запитуючи їх, чи вони хочуть нам служити», – каже він.
Про децентралізацію
Кардинал вважає, що кожна гілка влади має виконувати свої функції і не зазіхати на функції іншої.
«Є поняття субсидіарність, яке означає, що не повинна вирішувати будь-яку суспільну справу вища влада, якщо це може зробити нижча влада. І, відповідно до того, певні речі мусить робити держава, інші речі може робити область чи район», – зазначає Любомир Гузар.
Про єдину українську церкву
Духовний наставник греко-католиків не відкидає можливості створення в Україні єдиної помісної церкви.
«Проблема єдності церкви не є ані політичною, ані суспільною. Це проблема релігійна. Ісус Христос постановив одну церкву, єдину. І щоразу, коли виголошуємо «Символ віри», кажемо: «Вірую в єдину церкву». Але ми, люди, через наші гріхи поділені. Ми кажемо, що маємо чотири церкви в Україні – три православні і греко-католицьку. Це не правда. Ми маємо одну церкву, але поділену. Люди самі поділили єдину київську церкву», – наголошує він.
«Недавно Україну відвідували представники Ради церков, яка об’єднує понад 300 релігійних організацій. Зверніть увагу – понад 300. Це свідчить про те, що ми, люди, любимо ділити. Але нам треба думати, як би українці могли повернутися до первісної єдиної церкви. Часто кажуть, що це неможливо. А я не кажу, що це неможливо, я кажу, що це складно. Але якщо б ми дійсно прагнули і працювали в тому напрямі, то, за Божої помочі, ми би змогли повернутись до тієї єдиної церкви, яку колись в Україні впровадив рівноапостольний князь Володимир», – пояснює Блаженніший.
Про патріотизм і єдність України
Любомир Гузар наголошує, що українцям треба об’єднуватися і любити свою Батьківщину, бо іншої в нас нема і не буде.
«Треба сказати собі, що я народився українцем, так Бог дав і я маю обов’язок дбати про свій народ. Згадаймо Десять заповідей Божих: «Шануй отця і матір». Ми повинні любити всіх на цьому світі, але особлива любов і опіка має бути до батька і матері. А Батьківщина – це в широкому значенні національна родина, і іншої в нас немає. Якщо я українець, то я маю дбати про Україну. Християнський патріотизм – це любити свій народ, бути його гідним сином. Але не можна ненавидіти якийсь інший народ», – зазначає він.
Про російську агресію
Преосвященіший Любомир радить українцям не лише любити свій народ, а й з повагою та розумінням ставитися до інших народів. Він наголошує, що не можна ненавидіти нікого, навіть Росію, яка наразі є агресором.
«Ми, українці, маємо відстоювати свої права, боронити свій народ. Але ми не маємо будувати наше ставлення до Росії на основі ненависті. Ми повинні допомагати всім народам бути щирими дітьми свого народу, бути патріотами. Митрополит Андрей Шептицький поїхав до Росії, щоб там поширювати церкву, багато зробив для Росії. Хоча в ті часи Росія не була для нас великим другом. Однак Митрополит не вагався і поїхав туди. Тож маємо приклад людини, яка любить своє, але готова допомагати іншим», – пояснює своє ставлення до сусідньої держави він.
Про вплив війни на українців
Блаженніший визнає, що українці виявилися не готовими до війни як у технічному, так і в моральному плані.
«Наші вояки пішли на фронт непідготовленими. Я не кажу про зброю чи інші речі. Я говорю про психологічну готовність. Коли вони раптом навколо себе побачили поранених і загиблих товаришів, це справило на них колосальне негативне враження. Дай Боже, щоб ця війна скоріше скінчилася, але незалежно від того, воїни мусять бути відповідно підготовлені – не лише правильно застосувати зброю, а й мати психологічну підготовку», – зазначає Любомир Гузар.
Разом з тим, він наголошує, що тим, хто постраждав від конфлікту на Донбасі, – як бійцям, так і цивільним – потрібна професійна допомога.
«А тим, що вже пережили війну, що глибоко потрясені, мусимо намагатися допомогти, лікувати їх. Тут потрібна допомога фахівців. Ми, як спільнота, повинні ставитися до того позитивно – не закидати, не нарікати, не ранити людей, а намагатися допомагати, створювати атмосферу, у якій ці бідні жертви війни будуть крок за кроком приходити до тями, щоб росіяни були патріотами Росії, але не імперії», – каже душпастир українців.
Про бізнес
Українським підприємцям Блаженніший Любомир радить не гнатися за швидким заробітком, а працювати на майбутнє.
«Наші підприємці мають дуже ретельно вивчати далекосяжні програми розвитку, а не шукати швидких та легких прибутків. Вони повинні провадити бізнес так, щоб мати довготривалі доходи і щоб якнайбільше давати людям можливість працювати», – пояснює Кардинал.
Про корупцію
Любомир Гузар наголошує на потребі боротьби з корупцією, але зазначає, що необхідно ліквідовувати не наслідки, а причини зловживань.
«Корупція – це злочин і гріх. Церква мусить співпрацювати зі спільнотою, вживаючи всіх можливих заходів, щоб долати причини корупції. Ми маємо допомагати чиновникам створювати атмосферу, у якій корупція буде зникати. І не дай Боже, щоб у самій церкві була корупція. Мало сказати, що корупція буде покарана. Ми не позбудемося її, поки люди самі не перестануть красти», – переконаний він.
Про еміграцію
Наставник греко-католиків не бачить нічого поганого у виїзді молоді за кордон, якщо після цього молоді люди повернуться в Україну і привезуть з собою нові знання.
«Треба їхати за кордон, але повертатися – навчатися і повертатися. Так зробила Японія наприкінці ХІХ – початку ХХ століття. Японія в ті часи не була розвинутою державою. Але вони вислали студентів по цілому світу. Тоді японські студенти були всюди, але всі вони повернулися додому і застосували те, чого вони навчились. Так Японія стала потужною», – розповідає Любомир Гузар.
При цьому він наголошує, що поїхати – не значить залишитись назавжди. «Не треба боятися їхати за кордон – треба боятися залишитися там. Той, хто залишається, не буде щасливим. Пам’ятайте, що жити за кордоном – це бути громадянином другого класу. Не їхати, щоб шукати там нібито щастя, а їхати вчитися і привозити щось добре додому», – пояснює духівник.
Про зміну світогляду
Блаженніший Любомир переконаний, що Україна досі не змогла вповні позбутися радянського світогляду.
«Багато в Україні, особливо в політичному, економічному секторі треба будувати наново. Ми маємо велику традицію, яку не знищиш. Так, нам треба вивчати власну історію. Але треба дізнаватися й нове. І дізнавшись, застосовувати це, будувати – не відбудовувати радянську Україну, а будувати українську Україну. Багато з нас, мусимо це визнати, усе ще живе радянськими поняттями. Наприклад, дуже багато людей чекають, що нам дасть влада, що вона за нас зробить. А треба навчитися працювати самим», – радить українцям Любомир Гузар.
