Хроніка Василіан свідчить, що місце, де закладено монастир святого Юра є одна з вершин міста. На схід від нього розміщений Високий замок, на південь старий монастир Св. Лазаря, на північ – гора страчення (зараз Клепарівська).
Ця ж хроніка, а вслід за нею і Зіморович стверджують, що колись тут був буковий ліс, з якого ще князь Лев у 1280 році на вершині гори збудував невелику церкву і монастир. У 1339 році церква згоріла і у 1363 році закладено фундаменти під нову. Будували її за зразком вірменської церкви і очевидно робив це той же архітектор Дорк. Будова тривала до 1434 року.
Ярмарок на Святоюрській горі, середина XIX ст
На святоюрській горі знаходився василіанський монастир і резиденція греко-католицького митрополита. Їхні стосунки нерідко були позначені конфронтацією, а то і відкритою боротьбою за вплив та церковні добра. Василіани були консерватори на східний манер, а єпископ більш орієнтувався на прогресивнішу західну церкву.
Тому, коли василіани у 1738 році закінчили будову нового монастиря, єпископ Атанасій Шептицький задумав звести і новий собор, що відповідав би теперішньому його статусу та найсучаснішому європейському архітектурному стилю. Всі витрати на роботи митрополит брав на себе. З цією метою він поклав 120 тис. злотих на депозит Чарторийським, проценти з якого і мали йти на будову собору а також семінарії для греко-католицького духовенства.
Єпископ Атанасій Шептицький
Єпископ Атаназій встиг лише розібрати стару церкву, створити план та закласти наріжний камінь майбутньої у 1743 році. Решту робіт, а також триваючий конфлікт з василіанами, перейняв у спадок новий митрополит Лев Шептицький.
Будівництво ще Атаназій Шептицький у 1744 році доручив Бернарду Меретину, який брався розробити плани, згідно з якими збудувати собор і дзвіницю. Місячна платня майстра становила 40 червінців. Роботи розпочались негайно. Через два роки митрополит Атаназій помирає, однак зміна керівництва церкви не позначилась на умовах праці Меретина. Новий митрополит поновив угоду з архітектором не тих же засадах.
Митрополит Лев Шептицький
У 1754 році Меретин укладає нову угоду, згідно з якою зобов’язується завершити будову, вклавшись в суму 160 тисяч золотих. Сам Леон Шептицький докладно слідкує за роботами і нерідко вносить поправки у плани, які архітектор враховує та реалізовує.
Вже в завершальній стадії на Меретина з критикою наступає П’єр Річард де Тіргальє (Рierre Ricaud de Tirgaelle), що називав себе Ріко (Ryko). Він був капітаном всіх військових будов, а також став популярним серед шляхти архітектором замків і палаців. Так виглядає, що в його руках фактично зосереджувалась світська будівельна монополія, так як в руках Меретина – костельна. Ця монопольна конкуренція очевидно і стало причиною конфлікту між ними. А ще те, що Меретин був представником німецько-італійського архітектурного стилю, в той час як Ріко французького.
Собор святого Юра у Львові , 1936 рік
Основним аргументом, який спонукав Лева Шептицького розірвати угоду з Меретином було те, що стиль будови собору є застарілим і у Європі вже віджилим. І справді бароко вже активно поступалось місцем новим французьким віянням. Мабуть саме розірвання контракту з митрополитом у 1758 році стало однією з основних причин смерті Меретина вже наступного року. Та все ж на той час будівництво мурів костелу вже було завершене.
Далі роботи вів Себастьян Фесінгер, основні скульптури зовнішнього декору, а саме Святого Юрія, папу Атаназія та Леона – майстер Пінзель.
В мережі є відео, на якому Єпископ УГКЦ Йосип Сліпий проводить Богослужіння пiд чaс святa Вoдoхрeщa y Львoвi зaзнятe нa вiдeo щe y дaлeкoмy 1942 рoцi.
Taкoж пyблiкyємo тyт oпис, щo бyв рoзмiщeний в гaзeтi “Львiвськi вiстi” (ч.11 вiд 21 сiчня 1942 рoкy) пiд нaзвoю “Йoрдaн y Львoвi” (тeкст пyблiкaцiї пoдaємo в oригiнaлi).
До слова, газета “Львівські вісті” виходила щоденно у Львові в 1941–1944 роках за підтримки українського видавництва часописів і журналів для дистрикту Галичини.
“Середа, 21 січня 1942р. Львів.
Знoвy пo двoх рoкaх пeрeрви Львiв мaв змoгy вiдсвяткyвaти трaдицiйнo й yрoчистo святo Бoгoявлeния. Щe в нaвeчeр’я святa, y нeдiлю, 18 сiчня y всiх львiвських цeрквaх вiдбyлaся спiвaнa Слyжбa Бoжa з вeчiрнeю. Пo вeчiрнi – свячeння вoди. Спeцiяльнo врoчистий хaрaктeр мaлo свячeння вoди в хрaмi св. Юрa.
В пoнeдiлoк, 19 сiчня, в дeнь Бoгoявлeння вiдбyлaся в рaнiшнiх гoдинaх y хрaмi св. Спaсa трaдицiйнa Aрхиeрeйськa Слyжбa Бoжa, якy цeлeбрyвaв нoвий yкрaїнський єпискoп, дoктoр тeoлoгiчних нayк, рeктoр Дyхoвнoї Aкaдeмiї y Львoвi Прeoсвящeнний Иoсиф Слiпий. Нa цiй yрoчистiй вiдпрaвi приявнi бyли в цeрквi прeдстaвники yкрaїнськoгo грoмaдськoгo життя тa yкрaїнських кyльтyрних i гoспoдaрських iнститyцiй, прeдстaвники Укрaїнськoї Пoлiцiї тa бaгaтo грoмaдян. Нaйбiльшa y Львoвi цeрквa нe мoглa пo мiстити всiх вiрних.
Церква Преображення Господнього, 1906 р. (фото М.Мюнца)
“Йордан у Львові”. Газета “Львівські вісті” ч. 11, 21 січня 1942 р.
Відчувається врочистий, радісний настрій. Нaвiть сильний мoрoз нe мoжe йoгo зaтeрти. Укрaїнськi пoлiцисти вдeржyють пoрядoк, припинивши кoлoвий рyх дoвкoлa Ринкy. Всe видaється нoвим: i сaмo Вoдoсвяття й ця бaгaтoтисячнa рeлiгiйнo-нaцioнaльнa мaнiфeстaця, зaбoрoнeнi в минyлих двoх рoкaх. Пo вoдoсвяттю прeцeсiйний пoхiд вeртaється дo цeркви. Прeoсвящeний шлe iз свячeнoю вoдoю блaгoслoвeння мeшкaнцям i мiстoвi.
В оба святочні дні вечером Львівське радіо передавало концерт українських колядок і щедрівок. Це ще більше підкреслило врочистий характер Йордану в 1942 році. (от)”.
Як i зaрaз, стo рoкiв тому бyли yспiшнi рeстoрaцiї – цiкaвi, прeстижнi й oригiнaльнi, a бyли й мeнш yспiшнi. Caйт Фoтoгрaфiї Стaрoгo Львoвa прoпoнyє вашій увазі п’ятірку найвідоміших ресторацій старого Львова.
Тут функціонував один з найпопулярніших кінотеатрів Львова «Авеню», поруч працювала кав’ярня з такою ж назвою.
«Авеню»
«Авеню»
2. «Бристоль»
Гoтeль тa рeстoрaн «Бристoль» рoзмiщyвaвся в бyдинкaх зa aдрeсoю вyл. Kaрлa Людвiгa (нинi пр. Свoбoди) вiд кiнця ХІХ ст. дo 1939 р. (дo 1880-х рoкiв тyт бyв рoзтaшoвaний гoтeль влaснoстi рoдини Бaрoнчiв), yпрoдoвж бaгaтьoх рoкiв йoгo влaсникoм бyв Зигмyнт Цeнгyт.
«Бристоль»
«Бристоль»
«Бристоль»
3. Кав’ярня «Американська»
Кам’яницю, в якій розташувалась кав’ярня “Американська”, на сучасній вулиці Січових стрільців звели у 1900-1901 роках на замовлення домовласника Юзефа Ерліха архітектором Каролєм Боубліком. Справжню славу класицистичній будівлі приносить кав’ярня «на американській манер», яка працювала на другому поверсі, та мала неабияку популярність у Львові.
Тут сиділи поруч, пили та сперечалися поети, художники, генерали, професори, ксьондзи, скульптори, музиканти та державні чиновники, студенти та актори.
«Aтляс» бyв кнaйпoю з фaнтaстичнoю кyхнeю, цeй зaклaд тaкoж бyв шкoлoю життя, aкaдeмiєю лiтeрaтyри, дoбрoгo тoнy тa жaртy, мiсцeм кoнкyрсiв oрaтoрiв i aктoрiв, кoнцeртiв i диспyтiв, щoдeнних тa святкoвих зyстрiчeй.
«Атляс»
5. «Віденська кав’ярня»
Ця кав’ярня є найстарішою в місті, а також, одною з небагатьох, яка будувалася власне, як кав’ярня. Кам’яницю збудував купець Карл Гартман на вул. Гетьманська, 14, (пр. Свободи). в 1828–29 рр.
«Вiдeнськa кaв’ярня» змiнювaлa влaсникiв, вигляд, тiльки нe нaзвy. В 1880 р. вiдбyлoся чeргoвe пeрeoблaднaння кaм’яницi, сyттєвo змiнився iнтeр’єр. В 1902-1903 рр., нa зaмoвлeння нoвoгo влaсникa кaв’ярнi прoмислoвця Kaрoля Чyджaкa хyдoжники Ю. Kрyпський тa Ф. Зaйхoвський дeкoрyвaли «Вiдeнськy» в мoднoмy нa пoчaткy ХХ ст. сeцeсiйнoмy стилi. В 1903 р. з бoкy пл. св. Дyхa дo кaв’ярнi прибyдoвaнa зaлiзнa кoнстрyкцiя лiтньoгo пaвiльйoнy, з рoкaми вoнa пeрeтвoрилaся нa мyрoвaнy бyдiвлю з тeрaсoю.
Упрoдoвж дeсятилiть свoгo iснyвaння кав’ярня незмінно залишалася улюбленим місцем розваг львівської публіки.
В мережі Інтернет з’явились раритетні світлини Львова, які були зроблені в 1944 році. Сайт Фотографії старого Львова публікує фотодобірку, підписану, як «Завершення Львівсько-Сандомирської наступальної операції».
Львів, початок вулиці Городоцької. Фото 1944 рокуЛьвів, сучасна вулиця Володимира Шухевича. Фото 1944 рокуЛьвів, вул. Пекарська, 59, Храм Христа Спасителя. Фото 1944 рокуЛьвів, початок вулиці Городоцької. Фото 1944 рокуЛьвів, початок вулиці Городоцької. Фото 1944 рокуЛьвів, площа Галицька. Фото 1944 рокуЛьвів, пам’ятник Адаму Міцкевичу. Фото 1944 рокуЛьвів, вулиця Городоцька. Фото 1944 рокуЛьвів, вулиця Городоцька. Фото 1944 року
З історії знаємо, що відбувалась вона в період 13 липня — 29 серпня 1944 року. Після бою та повного розгрому німецьких частин під Бродами 19 липня, радянські війська перейшли у наступ на Львів.
Львів, вулиця Городоцька. Фото 1944 рокуЛьвів, вулиця Городоцька. Фото 1944 рокуЛьвів, вулиця Городоцька. Фото 1944 рокуЛьвів, початок вулиці Зеленої. Фото 1944 рокуЛьвів, площа перед Львівською Оперою, фото 1944 рокуЛьвів, площа перед Львівською Оперою, фото 1944 рокуЛьвів, площа перед Львівською Оперою, фото 1944 рокуЛьвів, площа перед Львівською Оперою, фото 1944 року
За даними радянських джерел, у бою під Бродами загинуло близько 38 тис. німецьких солдатів, іще близько 17 тис. здалось у полон. Разом з солдатами в полон здалися генерали Гауфе, Ліндеман і Недтвіг.
Львів на раритетних фото 1944 рокуЛьвів на раритетних фото 1944 рокуЛьвів на раритетних фото 1944 рокуЛьвів на раритетних фото 1944 рокуЛьвів на раритетних фото 1944 рокуЛьвів на раритетних фото 1944 рокуЛьвів на раритетних фото 1944 рокуЛьвів на раритетних фото 1944 рокуЛьвів на раритетних фото 1944 року
В результаті Львівсько-Сандомирської операції радянські війська зайняли Західну Україну та частину Польщі.
Львів на раритетних фото 1944 рокуЛьвів на раритетних фото 1944 рокуЛьвів на раритетних фото 1944 рокуЛьвів на раритетних фото 1944 року
У 1969-му році радянська влада Львова та чисельні мешканці найбільшого в Західній Україні міста святкували 30-річчя приєднання західноукраїнських земель до складу Радянської України. З цієї нагоди різні кіностудії країни виробляли документальні чи документально-хронікальні стрічки.
Один фільм дещо вирізнявся на цьому тлі. Фільм мав назву “Сійся, родися” за однойменною новорічною піснею на слова Ростислава Братуня та Анатолія Кос-Анатольського. Це мав бути розважальний новорічний мюзикл за участю тріо сестер Байко, які мандрували в гори в гості до матері Магдалини.
Як і львівський джаз, “Тріо Байко” відкрив VI Всесвітній фестиваль молоді, який проходив у Москві у 1957 році, де сестри отримали першу відзнаку. Через десять років цей колектив Львівської державної філармонії був відомим на всю Україну, а у 1968-му році сестри провели успішне турне містами Канади.
Музичний фільм за участю сестер Ніни, Даниїли, Зеновії, Ірини, Марії Байко та їх матері Магдалини Павлівни Байко. Звучать пісні композиторів А. Кос-Анатольського, М. Скорика, Б. Янівського, О. Білаша.
Автори сценарію – Мирослав Скочиляс, Роман Олексів. Режисер – Роман Олексів. Оператор – Є. Чех. Художник – А. Павлюк. Директор фільму – Т. Брикайло.
Львівське телебачення, 1969 р. Відео надано сайтом uaestrada.org
Фoтoгрaфiя є тим зaсoбoм, який дoзвoляє «пoринyти» y життя минyлих eпoх. Львiвськi фoтoмaйстри aвстрiйськoї дoби зaфiксyвaли для нaс Львiв y йoгo нeпoвтoрнoстi, y йoгo бyднях тa святaх. Сьoгoднi ми прoпoнyємo вaм пoглянyти нa пiдбiркy oбрaзiв стaрoгo Львoвa кiнця ХІХ – пoчaткy ХХ стoлiття y рoбoтaх рiзних фoтoмитцiв.
І хoчa фoтoгрaфiї бyли зрoблeнi з рiзнoю мeтoю i рiзними людьми (чaстини їхнiх iмeн, iстoрiя, нa жaль, нe зaфiксyвaлa), прoтe їх oб’єднyє тe, щo вoни зaфiксyвaли для нaс Львiв тaким, яким йoгo пoбaчити yжe нeмaє змoги. І життя стaрoгo мiстa мoжнa зрoзyмiти нe стiльки крiзь призмy глoбaльних пoлiтичних прoцeсiв, скiльки пoглянyвши нa тaкi «дрiбнi» i бyдeннi прoяви йoгo пoвсякдeннoстi.
сyчaснa вyл. Пiдвaльнa
Фoтoгрaфiя зрoблeнa приблизнo y 1905 рoцi зaфiксyвaлa aрхaїчний вигляд вyлицi Пiдвaльнoї. Сyчaсним львiв’янaм звичний крaєвид бyдe видaвaтись нeзвичaйним – i нeдaрмa, aджe фoтo зрoблeнo дo пeрeбyдoви бyдинкy тoвaриствa “Днiстeр”. Злiвa ми мoжeмo пoбaчити спoрyдy мiськoгo aрсeнaлy, a спрaвa – oгoрoжy сквeрy нa Гyбeрнaтoрських Вaлaх (сyчaснa вyлиця Пiдвaльнa).
Плoщa Aкaдeмiчнa
Львiвський фoтoгрaф M. Гoльдбeрг близькo 1890 рoкy зaфiксyвaв для нaс вигляд Пл. Aкaдeмiчнoї. Плoщa yтвoрилaсь y мiсцi дe чaстинa Пoлтви бyлa зaнeсeнa пiд склeпiння. У прaвiй чaстинi фoтoгрaфiї ми мoжeмo пoбaчити чaд i пaлaц рoдини Фрeдрiв, якi пeрeд І Свiтoвoю вiйнoю бyли прoдaнi пiд зaбyдoвy. Taк виникли сyчaснi вyлицi Гeрцeнa тa Ярoслaвa Стeцькa. У 1906 рoцi бyлo спoрyджeнo стyдeнтський гyртoжитoк – Aкaдeмiчний дiм iмeнi Aдaмa Miцкeвичa.
Плoщa Гaлицькa
A. Вoдзiнський сфoтoгрaфyвaв чaстинy сyчaснoї плoщi Гaлицькoї зaфiксyвaвши її y пoвсякдeннoмy рyсi тa y пoвнoтi рiки життя. Moжнa пoмiтити, щo сьoгoднi ця чaстинa Львoвa виглядaє дeщo пo-iншoмy i знaйoмим йoмy бyдe лишe oдин iз бyдинкiв нa рoзi з сyчaснoю вyл. Вaлoвoю, який бyв спoрyджeний y 1888 рoцi.
Koлeгa A. Вoдзiнськoгo – Ф. Рихнoвський, збeрiг свoєю рoбoтoю для нaс вигляд iншoї чaстини тiєї ж Плoщi Гaлицькoї нaприкiнцi ХІХ стoлiття. Фoтoгрaфiя пoкaзyє нaм плoщy, прикрaшeнy з нaгoди приїздy дo Львoвa iмпeрaтoрa Фрaнцa Йoсифa нa Kрaйoвy вистaвкy, якa y цeй чaс прoхoдилa y Львoвi.
Гaлицький ринoк
Нeвiдoмий фoтoгрaф y 1892 рoцi збeрiг вигляд Гaлицькoгo ринкy нa рaнньoмy eтaпi йoгo iстoрiї. У 1891 рoцi, мiськa влaдa зaкyпилa зeмeльнi дiлянки Бeсядeцьких тa Сaврaцькoгo з мeтoю oблaштyвaти тyт мiський ринoк. У 1892 рoцi вiдeнськa фiрмa “Eнд тa Гoрн” спoрyдилa сyчaснo oблaднaний ринoк, який oргaнiчнo вписyвaвся в зaбyдoвy цeнтрaльнoї чaстини мiстa.
Доволі часто в медіа-просторі можна зустріти відому панораму міста Львова початку XVII ст., але рідко хто замислювався над тим, які ж будівлі зображені на ній і чи вони існують до цих пір? Для необізнаного читача ця панорама є сукупністю дивних споруд та невідомих веж, які водночас приховують в собі справжній вигляд давнього міста Лева.
Сама гравюра була виконана нідерландським майстром Абрагамом Гоґенберґом за малюнком італійського художника Ауреліо Пассаротті, інженера-фортифікатора короля Речі Посполитої Cигізмунда III Вази (1587–1632). Зверху гравюри зображені (зліва – направо) герб Львова (від 1526 р.), Королівства Польщі, Руського воєводства та герб папи Сикста V.
Історія останнього герба є доволі цікавою, адже він з’явився у 1586 р., коли відбулась зустріч львівського католицького архієпископа Йоанна Димитрія Соліковського з Папою Римським Сикстом V (1585–1590). Бажаючи показати свою прихильність до мешканців Львова, папа Сикст V видав грамоту, якою додав до герба Львова частину свого гербу – три горбки та зірку, пишучи з цього приводу наступне: “Висловлюю сподівання, що ви під таємничою охороною тієї зірки і горбків будете захищені й отримаєте бажану перемогу над вашими ворогами, з якими постійно боретеся”. З цього часу львів’яни використовували також і герб папи СикстаV як самостійний символ Львова.
Між зображеними гербами, у табличці, подана інформація про місто: “Leopolis Russiae Australis Urbs primaria emporium mercium Orientalium celeberrimum”, що перекладається з латині як “Львів, головне місто Південної Русі, центр торгівлі Східними товарами”. Східними називали товари, які привозили з Османської імперії та Кримського ханства: прянощі, дорогоцінне каміння, високоякісну індійську та перську холодну зброю, китайські шовки, індійські мусліни, перську парчу.
Внизу подано панораму міста із пронумерованими будівлями, про які буде йти мова далі. Скоріш за все автор змальовував Львів із пагорба, де зараз знаходиться собор святого Юра, через що місто зображене із західної сторони (з боку сучасного проспекту Свободи).
Номери від 1 до 6 – це культові споруди міста (дзвіниці, храми та ратуша), які розміщувалися в центрі міста.
Номери від 7 до 21 – оборонні споруди (вежі, барбакани та бастеї).
Почнемо з центру Львова:
1. Найвищою та найбільшою будівлею міста, яка явно вирізняється з поміж інших, є Латинський кафедральний собор (друга половина XIV ст.). Автор навмисне зобразив її найбільшою, щоб показати домінування католицизму (польського елемента) в місті. Варто підмітити, що це чи не єдина будівля, яка зберегла окремі риси середньовічного готичного стилю у своїх вітражах.
2. Вежа Корнякта (кінець XVI ст.), яка є частиною ансамблю Успенської православної церкви. Її названо в честь відомого грека Констянтина Корнякта, який був одним із найбагатших людей у місті, меценатом, захисником православ’я та фундатором цієї церкви. Архітектором будівлі був італійський митець Павло Римлянин, який збудував вежу за копією італійських дзвіниць в ренесансному стилі. До речі, це була четверта вежа Успенської церкви, адже три попередні були знищені пожежами чи ворожими нападами.
3. Міська ратуша. Не дивуйтесь, що сучасна ратуша зовсім не подібна на ту, яку зобразили на малюнку. Річ у тім, що за всю історію Львова міську ратушу аж чотири рази перебудовували, а це була її друга версія.
На цій картині зображено третю міську вежу, яка існувала з середини XVII ст. до 1826 р. Вона була наступницею тої ратуші, яка зображена на панорамі Гогенберга. Власне, сучасну ратушу збудували в 1835 р., яка в частково зміненому вигляді дійшла до сьогодення.
4. Домініканський костел (Храм Божого тіла). Річ у тім, що на панорамі зображено не сучасний костел, а його “готичного попередника”, якого розібрали у середині XVIII ст., і на місці котрого збудували вже сучасний костел.
5. Костел Святого Хреста і монастир францисканців. Це втрачений храм, який розташовувався на місці сучасного будинку № 15 на вул. Театральній. Храм був збудований в готичному стилі у XIV–XV ст. Остаточно костел був пошкоджений та розібраний під час обстрілу міста в 1848 р., в часи революційних подій у Львові (“Весни народів”).
Костел Святого Хреста на передньому плані, за ним готичний Домініканський костел (обидва не збережені).
6. Дзвіниця Вірменської церкви (1571 р.) була частиною ансамблю Вірменського собору. Сама ж церква була збудована ще у другій половині XIV ст. італійським архітектором Дорінгом. Інтер’єр собору збагачений різноманітними розписами початку ХХ ст., що робить його унікальним у порівняні з іншими давніми вірменськими храмами, де фрески не були популярними.
Саме існування різних конфесій та національностей й надавало такого надзвичайного шарму місту.
Цікавий факт! Автор сучасного логотипу міста Львова (Юрій Крукевич) почерпнув свою ідею саме із панорами Гогенберга.
Логотип Львова складається із стилізованих різнокольорових зображень дзвіниць центральних храмів міста та вежі міської ратуші (зліва – направо):
Дзвіниця Вірменського собору (зеленого кольору): символізує вірменську діаспору Львова, Вірменську апостольську церкву; в архітектурному плані – східний ренесанс (XV–XVI ст.)
Вежа Корнякта – дзвіниця Успенської церкви (червоного кольору): символізує український Львів, православну церкву; в архітектурному плані – східний ренесанс (XV–XVI ст.)
Вежа міської ратуші (помаранчевого кольору): символізує єдність міста, давні традиції та історію; в архітектурному плані – австрійський класицизм (XIX ст.)
Вежа Латинської катедри (синього кольору): символізує польський Львів, католицьку церкву; в архітектурному плані – європейське бароко (XVIII ст.)
Дзвіниця монастиря Бернардинів (фіолетового кольору): символізує спадковість міських традицій, польський Львів, який став українським на прикладі Бернардинського монастиря. Цей монастир, будучи до Другої світової війни римо-католицьким, відновив свою діяльність як греко-католицька церква; в архітектурному плані – італійсько-нідерландський маньєризм (XVII ст.)
Зауважимо, що на панорамі Гогенберга не зображено монастир Бернардинів (церква св. Андрія) та Гарнізонний храм Петра й Павла, адже ці споруди почали будували лише на початку XVII ст., коли гравюра вже була закінчена.
ОБОРОННІ СПОРУДИ (ВЕЖІ, БАРБАКАНИ ТА БАСТЕЇ).
На цій гравюрі бачимо панораму міста в мурах і неукріплені передміські території. Самі захисні споруди були частково застарілими (адже їх будували ще в першій половині XV ст.), але загалом, свою функцію вони виконували добре і захищали місто від нападів татар.
На панорамі Гогенберга вежі зображені наступним чином:
7. Вежі: Ткачів, Мечників, Бляхарів (це три вежі одна біля одної)
8.Краківська брама з вежею Кушнірів. Логічно, що через цю браму купці їхали зі Львова до Кракова, що й дало назву брамі та передмістю Львова – Краківському. Сама ж брама знаходилася наприкінці сучасної вулиці Краківської.
9. Комплекс Низького Замку з наріжною вежею. Зараз це площа під львівським ринком “Вернісаж”.
10, 11, 12 – Бастея Краківська, Гродська, Гетьманська. Це третя лінія оборони Львова (першою зустрічала ворога), яка формувалася у XVI–XVII ст. на основі більш раннього міського валу і рову. Саме на бастеях (великі вежі без даху) розміщувалась важка артилерія для обстрілу ворога.
13-18 – Вежі: Пекарів, Крамарів, вежа – на місці якої пізніше було обладнано Єзуїтську (Стару) Хвіртку, вежа Ковалів і Слюсарів, Різників, Бондарів. Кожна з перелічених веж була закріплена за ремісничими об’єднаннями (окремим цехами), працівники яких повинні були їх обороняти та доглядали.
19 і 20 – Барбакан (Виступаюча укріплена вежа у формі півкола із внутрішнім двориком, де не було даху.) Галицької брами. В княжі часи з цієї брами виходив важливий торговий шлях до Галича. Шлях занепав уже в XIV ст, але передмістя Львова й надалі носило назву – Галицьке. В наш час на місці цієї брами знаходиться пам’ятник королю Данилу Романовичу.
На передньому плані зображено міський мур із вежами та бастеями (які були без даху, адже там розміщувались гармати). Зліва видно в’їздну вежу Краківської брами.
21. Високий Замок. Дерев’яні укріплення на Замковій горі були збудовані ще Галицько-Волинським князем Левом Даниловичем у другій половині XIII ст. Натомість, кам’яний замок був споруджений наприкінці XIV ст. вже за наказом польського короля, що значно посилило оборону міста. Стратегічне значення Замкової гори полягало в тому, що захопивши її, ворог міг без особливих проблем розпочати обстріл беззахисного міста. Прикладом цього служить похід гетьмана Богдана Хмельницького на Львів у 1648 р., коли козацькі загони полковника Максима Кривоноса здобувши Високий Замок, почали тягнути артилерію на гору. Це остаточно змусило міщан піти на переговори і заплатити великий викуп козацько-татарським військам.
Замість висновків
Львів і справді був перлиною та “східними воротами Польщі”, де переплелись східні та західні культурні традиції. Одне із найгарніших та найбільших міст Речі Посполитої (20–25 тисяч населення) вже тоді дивувало мандрівників, як Мартина Груневерга, який писав про Львів, як про “Альтану посеред раю”, дивуючись міським садам, архітектурі та великій кількості товарів на міських прилавках. Цікавим є те, що сам мандрівник прибув із Ґданська – міста, яке було більшим за Львів у два рази!
Львів неповторний та незмінний. Львів, яким на переломі XVI–XVII ст. так захоплювався Мартин Груневерг, до цих пір зачаровує нас!
Два століття, як він зник із лиця землі. Більшість львів’ян і не чула прo ньoгo. На місці Низького Замку залишилися дві кам’яниці, та ще мерехтить барвами “вернісаж”, а майже всю його південну частину займає будинок Національного музею.
Історія
Найдавніші відомості про історію Замку знаходимо у львівського історика ХVІІ століття Варфоломія Зиморовича. Князь Лев Данилович, перебувши зиму на Високому Замку “серед лютого завивання невгамовного вітру”, переніс свій двір до збудованого ним Низького Замку в долині Полтви. Ці події Зиморович датує 1270-и роками.
Низький замок. Малюнок Франца Ковалишина (кінець ХІХ ст.)
Найдавніша документальна згадка про замок – у копії документу з 1292 року. Князь Лев дозволяє в саду новозбудованої Миколаївської церкви “черпати воду, що протікає до нашого двору в місті Львові, тобто до Нижнього Замку біля кухні”. Цей запис вказує на водогін, що постачав замок водою з джерел Замкової гори і проходив через церковний сад.
Про Низький Замок кінця ХVІ століття читаємо у ґданчанина Мартина Ґруневеґа, який прожив у Львові багато років і залишив нам його опис. Хоча на той час Низький Замок уже був перебудований у ренесансовому стилі, залишалася незміненою церква св. Катерини, що “була раніше руською, як іще й тепер свідчить уся її будова. Всередині, починаючи від підлоги, прикрашена мальовидлами євангельських історій і святих, усе на руський лад”. Справді, мури церкви захистили її інтер’єр під час пожежі 1564 року, тож стінопис, який описав Ґруневеґ, зберігся. Вже цих звісток про Замок досить, аби не ставити під сумнів побудову його у княжу епоху.
Казимир III (1310-1370рр)
Неперевірені відомості про відбудову Низького Замку Казимиром ІІІ у 1362 році дали підстави політично заанґажованим дослідникам оголосити польського короля засновником Замку. Зиморович називав іще дві інтригуючі дати відбудови замку та міста: 1345 і 1349 рр., теж приписуючи їх Казимирові. Ці дати відкинули міжвоєнні дослідники лише тому, що Казимир тоді Львовом не володів.
Відомості історичні доповнюють містобудівельні дослідження, оперті на набутки археології. Вони підказують, що первісним ядром міста була сучасна площа Ярослава Осмомисла, що виникла як торговиця на перетині важливих шляхів. Уже з ХІІ століття тут фіксують високий рівень ремесла і торгівлі. Територія Низького Замку відмежовувалася від торговиці лише потоком і лежала поруч із Галицьким шляхом.
Князь Лев Данилович
Можна припустити, що вже у ХІІ ст. тут, на підходах до міста, був оборонний форпост. На його місці князь Лев у ІІ половині ХІІІ ст. збудував свою резиденцію, а для надійнішого захисту осадив уздовж вул. Вірменської загони татар і вірмен. Дати 1345 і 1349 рр. вказують на подальшу розбудову оборонної системи міста і Низького Замку, проведену львів’янами перед небезпекою нового Казимирового походу.
Після захоплення Руської землі Казимиром Низький Замок як об’єкт державного підпорядкування перейшов із князівської в королівську власність. Був Замок резиденцією князя Владислава Опільського – васала угорського короля. Мешкали в ньому по кілька місяців королева Ядвіґа та король Владислав Варненьчик. Пізніше королівські покої Замку вже не відповідали монаршому маєстату, і королі бували тут хіба що день-два, а для довшого перебування винаймали Арцибіскупську кам’яницю на Ринку. Далося взнаки розташування Замку над оводненими оборонними ровами, що спричиняло замокання стін і створювало нездорові умови для проживання.
Щільно забудоване місто часто горіло. Проте найжахливіша пожежа 1527 року обійшла Замок. Лише в 1565 році він вигорів дотла. Зусиллями старости Петра Баржі розпочато відбудову, передовсім стін і господарських споруд. По його смерті до Замку вислано дворянина Андрія Овадовського, який склав описи та кошториси для ґрунтовної реконструкції. Микола Гербурт, староста з 1570 року, довершив перебудову Замку в ренесансово-маньєристичному стилі (1574). Керував будівництвом незнаний на ім’я італієць.
Костел Св. Катерини Александрійської. Реконструкція І. Качора
Востаннє Замок намагався відремонтувати (в 1763 році) останній староста – князь Радивил, що і засвідчила люстрація 1765 року.
Австрійці мали намір розташувати в Замку контори ґуберніальних урядників, але через незадовільний стан будівлі та нездорове повітря з того зрезиґнували. Цісар у 1782 році подарував Замок Станам Галіційським. До 1785 року ще діяв костьол св. Катерини, а з його закриттям життя на Замку припинилось. У 1802 році міський уряд викупив будівлю від “Станів” за 8528 золотих і розібрав її для влаштування торгової площі.
Мешканці та підлеглі
Статус державної установи робив Низький Замок зовсім чужорідним тілом самоврядного Середмістя з його непідзвітною нікому, крім короля, владою. На Замку урядував староста Львівської землі, якому підпорядковувалися земська канцелярія та суд. У міські справи староста, як правило, не втручався.
Проте Підзамче та Замкова гора належали до старостинської юрисдикції і офіційно називалися “Замковою юридикою”. Мешканці юридики, котрі займали в 1570 році 140 господарств, окрім чиншу за землю, мали повинність до роботи при Замку, яку при бажанні також могли замінити грошовим чиншем. Проте у “випадку пригоди” вони були зобов’язані обороняти Замок. А ще на юридиці містилося звільнених від чиншів 25 дворів магнатських і шляхетських, 11 осілостей духовних, серед яких 6 – священиків і братств українських церков Підзамча.
Окремий статус на Підзамчі мала юридика костьолу св. Яна, переведена в 1415 році з “руського права” на “вірменське”. Купці з цієї юридики ще наприкінці ХV ст. боронили свої стародавні права торгувати в містах Галичини нарівні з міщанами Середмістя.
Панорама давнього Львова. На передньому плані Низький замок. Джерело: http://panoramalwowa.pl
Челяді замкової в ХVІ ст. було 22 “одиниці”: підстароста, четверо слуг і візник, писар гродський із двома “хлопцями”, двоє “підписків” (писарчуків), писар провентовий зі слугою, шафар (економ), ключник, кухар і кухарчук, двоє сторожів, солодовник (пивовар) і лісничий. Ще на підгородку замковому в мурованому будинку мешкали шестеро капеланів замкової церкви. Людям, котрі виконували повинності при замковій роботі, платні не належалось, але їх годували. Коли наприкінці ХVІІ століття занепав Високий Замок, Низькому довелося перебрати на себе функції старостинської в’язниці.
Забудова
Вигляд Низького Замку відомий із гравюр Пасаротті (1618), Пернеєра (1772), Гаффнера (1775), планів міста 1704, 1766, 1777, 1780, 1781, 1800 років, на яких видно лише загальні ґабарити забудови. Рисунки Я.Ґлоґовського та Ф.Ковалишина (ХІХ ст.) лише переспівують зображення на гравюрах. Усюди Замок зображений з-поза міста, з північного сходу.
Панорама Львова Абрагама Гоґенберґа/Ауреліо Пассаротті, 1617-1618
Досі в науковому обігу були два документи з описом забудови Замку: “Люстрація Львівського староства” (1570) і “Люстрація генеральна Руської землі” (1765). Вони були підставою для реконструкції планування замку Я.Вітвицьким, Ф.Марковським і кафедрою реставрації Львівської політехніки.
Поза увагою дослідників залишався ще один інвентар – із 1570 року, значно повніший від згаданих, який фіксує тогочасний стан і давнє планування Замку. Фотокопії цього інвентаря, який склав А.Овадовський, лише наприкінці 1930-х потрапили до Львова з Варшави. Вони дозволяють реконструювати в загальних рисах вигляд Замку до пожежі 1565 року.
Панорама Львова Пернера, 1772 р.
Отже, Замок був поділений на дві частини. Одна – власне замок, мурований, із костьолом, парадними покоями, склепами та пивницями. Він був відділений від пригородка муром, дуже обгорілим під час пожежі.
Друга частина – пригородок зі склепом для зберігання гродських книг, стайнями, мурованим домом месіонарським, великим домом білим і кухнею. Пригородок із півночі та заходу примикав до міського муру. Натомість зі сходу та півдня був оточений дерев’яними парканами. У парканах були брами, що виходили на місто і монастир оо. Францисканів.
Отже, можемо по-новому придивитися до планів, на яких контури первісного Замку відчитуються досить виразно. Цитадель (чи радше дитинець Замку) займала північно-західний наріжник, що обмежувався з півдня каплицею св. Катерини, а зі сходу – торцем “Великих покоїв”. Це був прямокутник розміром близько 38 на 52 м. Подвір’я мало розміри близько 20 на 20 м. Оскільки пригородок захищали не надто надійні стіни, дитинець мусив мати дуже надійну оборонну систему.
Низький замок на пластичній панорамі Львова Я. Вітвіцького (http://www.lwow.com.pl)
На всіх планах міста північна лінія міського муру впирається зі сходу в зовнішній мур “Великих покоїв”, що ледь виступає на північ. У північно-західному наріжнику над дахом піднімалася вежа. Вона майже не виходила за обріз стін, що відрізняє її від оборонних веж міського муру і вказує на давніше походження (за Зиморовичем, міські вежі датуються 1349 роком).
Складніше виглядає на планах західне прясло муру. На місці повороту стіни одна з будівель пригородка значно виступає поза обріз стіни. На гравюрі 1772 року бачимо тут приміщення, оперте на зовнішні контрфорси. Шведський “шпигунський” план 1704 року подає ще одну особливість, домальовуючи до цього виступу півкруглу вежу (тим і цінний цей план, що він не ставить за мету докладність зображення, а підкреслює особливості оборонної системи). На інших планах південна стіна каплиці поблизу муру має виступ до півдня.
“Великі покої” Низького замку (http://www.lwow.com.pl/)
Якщо каплиця замикала південне прясло дитинця, то цей виступ є наріжною вежею. До речі, дуже докладний план Піттерсгофена 1780 року малює цей виступ не на одній лінії з “Великими покоями”, а значно вужчим.
Замковий дитинець був щільно забудований. “Великі покої”, що оточували подвір’я, завширшки були (разом із мурами) близько 15 м. Під ними простягалися льохи, маленькі віконця яких, згадані в опису, напевно, були стрільницями. Партер (перший поверх), мав 6 великих кімнат, 8 допоміжних приміщень і двоє сходів. Приміщення на поверсі сполучала галерея – кружґанок. Північне крило займали урядові служби, західне було житловим. Численні вікна, прорізані в оборонному мурі, при потребі зачинялися надійними віконницями. Відомі такі прорізи і в оборонній архітектурі ХV-ХVІ століть, але тоді вони були на значній висоті від підлоги: вище за людський зріст (на випадок обстрілу). При цьому внизу приміщення були прорізані бійниці. У разі воєнних дій такі вікна були необхідні для вентиляції, інакше захисники вчаділи би від порохових газів.
Низький замок. Рисунок-реконструкція І.Качора
Навколо подвір’я пригородка первісно мали знаходитися лише допоміжні будівлі. Значна частина подвір’я була вільна від забудови, щоб у разі потреби надати притулок мешканцям і місце – військовим. Описи ХVІ століття згадують про стайні, розташовані обабіч в’їзду при східній стіні. “На поверсі” стаєнь були засіки для вівса та сіна. Північне прясло займала кухня, а навпроти неї була зрубана з тертиць “скриня водна”, з’єднана водогоном із Замковою горою. У південній частині подвір’я муровану резиденцію “о двох верхах” мали капелани. Підстароста жив у двоповерховому сосновому будинку. Серед новочасних вигод варто згадати палення печей зі сіней і внутрішні туалети (а не виходки).
Багато про що довідуємося з опису намірів реконструкції Замку в 1570 році. Всі вікна та двері були обрамлені тесаним каменем. Дерев’яний кружґанок замінено на кам’яну балюстраду з консолями. Дерев’яні паркани – на цегляні мури. Зиморович із гумором описував реакцію львів’ян на вибагливі атики, увінчані кам’яними вазонами-”коновками” та чашами з ручками-вухами. Останні стійко асоціювалися з улюбленим заняттям замкової челяді – поклонінням Бахусові. Мабуть, були підстави, бо пишуть, що під час весілля доньки гетьмана Сенявського вино лилося з ринв на вулиці міста, а поминки по гетьманові тривали півроку.
Територія, де знаходився Низький замок і костел Св. Катерини. Сучасне фото.
Останній (найдокладніший) опис показує нам Замок в останні роки Речі Посполитої, коли Львів (а з ним і Низький Замок) занепадав. “Великі покої” були в аварійному стані. Стіни через постійне підмокання від рову струшіли. Частина мурів нахилилась у бік рову, деякі з них трималися тільки завдяки контрфорсам. Балки перекриттів перегнили у гніздах і загрожували обвалитися. Стіни канцелярії зовсім перемокли, й у дощ по них текла вода. Зі струшілих стін тюрми в’язні здужали виломати каміння й утекти. Дім бурґграфа (ХVІ ст.) теж на ладан дихав.
У ХІХ столітті площу замку забудували. Крім збережених, стояли будинки по всьому периметру нинішнього “вернісажу”. Врешті, на початку ХХ століття збудовано Промисловий музей, що зайняв рештки незабудованої площі. Оскільки ніякі стіни Замку вже над землею не підносилися, то і план кварталу вироблено без урахування контурів Замку.
Романтики були у всі часи, а тому Фотографії Старого Львова пропонує Вам переглянути добірку романтичних фотографій старого Львова та дізнатись, які місця для побачень вибирали закохані понад століття тому.
Найбільшою популярністю серед закоханих користувалася міські парки, яких у Львові було чимало і які були у значно кращому стані, ніж сьогодні. Одним із найпривабливіших для закоханих пар став в кінці 19 ст. Поєзуїтський парк, який знаходився практично в самому центрі міста, проте, водночас був тихим та затишним місцем. Не меншою популярністю користувався парк Кілінського (Стрийський), який набув привабливості після 1894 року, коли на його території мала місце Крайова виставка. Саме тоді, в цьому парку з’явились впорядковані алеї, ставок з лебедями, світлові фонтани, а в час виставки діяла канатна дорога. І хоча парк Кілінського розташовувався дещо на окраїні міста, далеко від Центру, проте, це не було перешкодою, оскільки з 1894 року сюди курсував трамвай. Значно швидше за Поєзуїтський та парк Кілінського, почав приваблювати закохані пари парк біля Міської Стрільниці, який став романтичним місцем з 20 рр. 19 ст., коли була здійснена спроба створити тут ботанічний сад.
Прогулянка на човні на Панянському ставі. Фото 1910 рокуПрогулянки на човнах на ставі Світязь. Фото 20-30-х рр. XX стМолоді люди на Винниківському озері
Популярні тепер Високий Замок та Кайзервальд в ті часи користувались меншою популярністю. Високий Замок став більш відвідуваним після 1912 року, коли сюди проклали трамвайну колію. Кайзервальд став місцем для закоханих тільки з початку 20 ст., коли тут спорудили Луна-парк. Однак, вже за польських часів Луна-парк припинив свою діяльність, а на його місці спорудили трамплін, який однак, більше приваблював любителів зимового спорту, а ніж закоханих.
Пара на прогулянці. Фото 30-х рр. XX стМолода пара під час спільної велопрогулянки. Фото 30-х рр. XX ст
Більш екзотичними та романтичними, а ніж відвідини парків, були прогулянки на човнах на львівських водоймах. На відміну від сучасного Львова, в тодішньому місті був широкий вибір озер та ставків, з яких потішити свою другу половинку прогулянкою на човні можна було на Панянському ставі, озері Світязь та Винниківському озері. На жаль, після Першої світової війні Панянський став було знищено назавжди, а Винниківське озеро довгий час було в запущеному стані та відновило сій статус відпочинкової зони аж в радянський час.
Пара з келихами в руках, біля накритого столу, оздобленого омелою, чоловік з подарунками. Фото 1900-1920 років.Пара наречених під час фотососесії. Фото найімовірніше є постановочним, оскільки на задньому фоні помітно вітрину фотоательє. Фото 1930-х рр.
Технічний прогрес в свою чергу посприяв зміні уявлень про романтику. Кінотеатри, що з’являються на поч. 20 століття, досить швидко переманюють закохані пари до свої залів. Їхня чисельність в австрійські, а тим паче в австрійські часи, в кілька раз була більшою ніж зараз та і ціни були значно доступнішими. Цікаво, що досить швидко львів’яни навчились заробляти на закоханих, пропонуючи їм різноманітні послуги. Наприклад, фотоательє, що масово відкриваються у Львові за польських часів, вже тоді пропонували закоханим парам романтичні фотосесії, підбираючи для них відповідні наряди та місця. Щоправда, результатом таких фотосесій була одна-дві, рідше трошки більше світлин.
Пара закоханих позує до світлини на фоні вул. Сапєги (Бандери). Фото поч. 20 ст.Прогулянка позаду нин. вул. Словацького, 1942 рік
Іноді, пропоновані послуги були досить таки екзотичними. Відомо, для прикладу, що в окупованому німцями Львові можна було скористатися пропозицією прогулянки верхи на верблюдах.
Екзотична прогулянка верхи на верблюді. Дивує дата фото, адже воно здійснене в часи німецької окупації Львова. Фото 1941-1943 рр.
На жаль, з роками романтиків стає все менше та і романтика в нас час набула зовсім іншого вигляду, а ніж століття тому. Парки втратили свою охайність, а гуляти по них, особливо, ввечері, стало небезпечно. Водойм у місці практично не залишилось, а про прогулянки на човнах можна тільки мріяти. Навіть кінотеатрів в місці залишилося лише кілька, але їхня вартість є не завжди доступною.
Нинішня вулиця Богдана Хмельницького найстаріша у Львові – їй стільки ж років, скільки й самому місту. Вперше вона згадується ще у далекому XI сторіччі, як частина стратегічно важливого Волинського шляху – торгівельної артерії, що сполучала західні уділи Київької Русі (згодом Галицько-Волинського князівства) із державами Центрально-Східної та Західної Європи.
Одне з найраніших зображень вулиці Жовківської (нині Б.Хмельницького) – по центру – синагога “Темпль”, праворуч – церква Св. Миколая. Фото Юзефа Едера бл. 1860-х років
Із включенням Галичини до складу Австрійської монархії, у др. пол. XVIII сторіччя, вулиця стала називатися Жовківською, оскільки за містом вона переходила у шлях, який пролягав до Жовкви. У 1936 році її перейменували іменем коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, полководця XVII ст. Сучасна назва, на честь великого українського державного діяча, гетьмана, дипломата і полководця – з’явилась у грудні 1944 року.
Площа Краківська, праворуч – початки вулиці Жовківської – нинішня – Хмельницького. Поштівка поч. XX сторіччя
За кілька десятків метрів від початку вулиці знаходиться невелика площа. Вона існувала ще в давньоруському Львові, була його торговим і політичним центром, тут вирував базар, вирішувалися питання життя міста. Від середини XIX сторіччя і до 1941 року тут знаходилась синагога прогресистів – Темпль. Сучасна назва площі — Старий Ринок.
Початок нинішньої вулиці Хмельницького (по ходу трамваю) на фото 1915 року
Вулиця Жовківська віддавна була промисловим районом міста. Ще за часів засновника міста – Данила Галицького, на ній мешкало чимало ремісників, зокрема вірмен. У середньовічному Львові вона входила до складу Краківського передмістя, населеного переважно біднотою…
Найдавніший збережений храм Львова – церква Святого Миколая. Фото до 1914 року
Соціальний склад населення майже не змінився… Більшість підприємств знаходилася саме в північній частині міста. Не останню роль при цьому відігравала наявність дешевої робочої сили. Ці квартали, як і по вулиці Замарстинівській, були населені виключно робітничим людом…
Вулиця Жовківська, праворуч – монастир О.О Василіан та храм Святого Онуфрія. Фото поч. XX ст.
З княжих часів ця дільниця, зокрема й давня вулиця Жовківська, мали величезний відсоток єврейського населення, яке завжди було важливою культурно-економічною складовою життя Львова аж до страшних років II Світової війни…
Вулиця Хмельницького на перетині із нинішньою вулицею Гайдамацькою. Фото поч. XX ст.
Одні з найдавніших храмів Львова знаходяться саме на давньому Волинському шляху – княжа церква Святого Миколая (XIII ст.), монастир та храм Святого Онуфрія (XIII-XV ст.), церква Параскеви Пятниці (XIII -XVII ст.)
Церква Параскеви Пятниці XIII -XVII сторіччя. Фото др.пол. XIX ст.
Монастир Святого Онуфрія — місце поховання друкаря Івана Федорова. Могила першодрукаря спочатку знаходилася на подвір’ї, а у XVIII сторіччі надгробок був перенесений до церкви.
Давній будинок вокзалу станції Підзамче. Поштівка поч. XX ст.
Також на дільниці, та вулиці зокрема, відомою є станція Підзамче. Гілка до Бродів та Російської імперії відома з липня 1869 року. Історія нинішньої споруди станції, проекту Рибіцького, розпочинається 1909 року…
Вид на Жовківську дорогу від фабрики Бачевських (праворуч). Фото 1905 року
На межі XIX-XX сторіч гучного успіху здобуває фабрика Бачевських, заснована 1782 року, фабрика горілок та лікерів, із головними потужностями поблизу Жовківської рогачки (нині-“Алмазінструмент”), стає постачальником цісарсько-королівського двору.
Вид на вулицю Жовківську у міжвоєнний період
В наші дні вулиця – складова частина північного промислового району міста. Вигляд її значно змінився… Заасфальтована проїзна частина, виросли нові будинки… Як і раніше, вулиця залишається важливою транспортною артерією – через неї здійснюється зв’язок і з Волинню, і з Києвом, і з закордоном…
