Позначка: батьківство

Опубліковано

Доволі простий та ефективний спосіб навчити дитину не перебивати

Напевно, кожному з батьків знайома ситуація, коли під час розмови з кимось маленький син або дочка смикають за рукав і перебивають.

Ця техніка, яку я підгледіла в однієї своєї знайомої, допоможе раз і назавжди вирішити таку проблему.

Ми сиділи у неї вдома і розмовляли, коли її трирічний син підійшов і хотів щось сказати. Але замість того, щоб перервати розмову, він просто поклав свою руку на її зап’ястя і став чекати. У відповідь, не відриваючись від розмови, подруга поклала свою руку поверх руки сина.

Після того, як жінка закінчила свою думку, вона повернулася до дитини. Я була у захваті! Так просто і так ніжно. Її синові потрібно було всього лише почекати кілька секунд, поки мама закінчить речення, після чого вся її увага була звернена на нього.

Я розповіла про це чоловікові, і ми відразу ж вирішили використовувати цю техніку в своїй родині.

Ми пояснили дітям, що якщо вони хочуть щось сказати, а хтось вже розмовляє, достатньо просто покласти руку на наше зап’ястя і трохи почекати. Минуло зовсім мало часу, і діти перестали влазити в розмови.

А найголовніше – не потрібно більше ніяких грубих фраз типу «Не перебивай!», «Не влазь в розмову!» Або «Почекай!». Тільки легкий дотик і все.

Опубліковано

Цього ніхто не зробить за тебе: 21 річ, про яку потрібно встигнути розповісти доньці

Бути матір’ю – величезне щастя. Але разом з тим це дуже тяжка праця.

Важливо пояснити підходящими словами своєї кровинці то, що світ не такий простий і прекрасний, як його описують у казках. Адже хто б що не говорив про те, що більшу частину виховання і життєвої гарту людина отримує в соціумі, саме ти повинна підготувати свою дитину до труднощів дорослого життя.

Ми звикли виховувати дівчаток як принцес, і це правильно. Але і їм слід розповісти про те, що на життєвому шляху можуть бути труднощі і їх необхідно долати з високо піднятою головою. Редакція «Так Просто!» Радить тобі розповісти доньці цю 21 істину до того, як вона вступить у доросле життя.

Виховання доньки

1. Любов не завжди означає щастя. З невдалих відносин потрібно винести урок і усвідомити помилки. Але ні в якому разі не можна втрачати віру в любов.

2. Бути щасливою – це життєвий вибір. Щастя зосереджено не тільки в грошах, кар’єрі і матеріальних благах.

3. Потрібно бути обережною з чоловіками. Важливо пам’ятати, що за красивими словами і вчинками може ховатися лише особистий недовгостроковий інтерес.

4. Головне – поважати і любити себе. Жоден чоловік не має права тебе бити, ображати і принижувати. Потрібно мати сміливість позбавлятися від нездорових відносин.

5. Потрібно навчитися слухати свою інтуїцію і не дозволяти себе обдурити першому зустрічному. Не всі люди заслуговують на довіру.

6. Багато друзів не буває. Близько можна підпускати лише тих, хто буде з тобою в радості і біді.

7. Не потрібно стримувати сльози. Плачуть і сильні жінки, і слабкі. Емоціям необхідно давати вихід! Адже здоров’я жінки безпосередньо залежить від психоемоційного стану.

8. Зовнішність для жінки важлива, але не вона головна. Внутрішня краса дарує сяйво, яке прикрашає будь-яку жінку, навіть коли молодість минає.

9. Перш ніж зробити щось, треба подумати про наслідки, з якими доведеться потім жити. Не слід йти за натовпом, потрібно завжди мати свою думку.

10. Потрібно поважати інших людей і бажати їм добра. Але це можна зробити, лищь прийнявши і полюбивши себе.

11. Навчися сприймати критику, але не слід приймати занадто близько до серця думка оточуючих. Вони можуть просто заздрити або мати низьку самооцінку. Впевненість в своїх силах – запорука успіху.

12. Люди не завжди щирі і часто обманюють. Потрібно навчитися відокремлювати правду від брехні.

13. Не варто присвячувати навколишніх у всі сфери свого особистого життя. Особливо не можна розповідати про конфлікти і труднощі в сім’ї. Не потрібно зайвий раз викликати заздрість і злість.

14. Потрібно радіти тому, що у тебе є. Але не переставай діяти, щоб стало ще краще.

15. Необхідно мати в житті мету. Умій планувати свої справи і розставляти пріоритети. Само по собі нічого не буває.

16. Життя людини тільки в його руках. Навіть маючи сильне плече, потрібно бути незалежною. Нікому не дозволяй диктувати і повністю контролювати своє життя.

17. Ласкаво потрібно робити тихо. Не варто займатися хвастощами.

18. Потрібно вміти прощати. Для свого ж блага не варто збирати в собі злість і образу.

19. У відносинах завжди бувають труднощі. Якщо ти бачиш відносини без проблем, то вони вже давно закінчилися. Головне – долати все разом, промовляти конфліктну ситуацію і вміти йти на компроміс.

20. Не варто копатися в минулому. Воно повинно стати просто історією. Важдно жити тут і зараз і замислюватися про майбутнє.

21. Життя – це прекрасно! Бувають труднощі, але за ними завжди йде світла смуга.

Розкажи нам в коментарях, чи згодна ти зі сказаним вище і поділися корисною інформацією з іншими мамами!

Джерело: То є Львів

Опубліковано

Поради для батьків: знання дитини виростуть якщо не робити з нею уроки

Прислухайтеся до цих порад, якщо хочете виховати розумну дитину!

Повторюю: робити уроки з дитиною не треба! Збирати з нею портфель не треба! Запитувати «як там, в школі?» Не треба. Ви й стосунки псуєте і результат тільки негативний. Вам що, з ним більше поговорити немає про що?

У дитини обов’язково має бути особистий вільний час, коли вона НІЧОГО не робить: від 2 до 4 годин на день. Тривожні амбітні батьки дітей організовують. Гуртки, секції, мови … І отримують неврози й все, що до них додається.

У стосунках зі школою та педагогами ви повинні бути на боці своєї дитини. Бережіть дітей. Не бійтеся поганих оцінок. Бійтеся довести до відрази до школи та навчання взагалі.

Батьки орієнтовані на оцінки. Це ще з радянських часів. Наприклад, в моєму класі вчилися два чехи та один поляк. Після однієї серйозної контрольної на зборах всі НАШІ батьки запитували про оцінки, і тільки чехи й поляки запитували щось на кшталт: «Як він себе почував? Він хвилювався?» І це правильно.

Важко сказати у кого більше психологічних проблем — у відмінника або у двієчника.

Відмінники, які беруть ретельністю і «висиджують» свої відмінні оцінки — тривожні діти зі зниженою самооцінкою.

  • Якщо ваша дитина не в змозі робити уроки сама — у цього завжди є причина. Лінь тут ні до чого. Такої категорії як лінь в психології взагалі не існує. Лінь завжди розкладається на відсутність мотивації та волі.
  • Серед причин, за якими дитина не робить уроки сама, може бути що завгодно: підвищений внутрішньочерепний тиск, гіпертонус, психологічні проблеми, СДУГ (синдром дефіциту уваги та гіперактивність). І замість того, щоб витрачати свої вечори на спільне сидіння над підручниками — краще спробувати визначити цю причину і працювати над її усуненням.
  • Є батьки, які хочуть виростити відповідальних, самостійних, успішних дітей.

І бувають батьки, мета яких — тотальний контроль над дитиною, а вже якою вона там виросте не так і важливо — головне, щоб не зривалася з повідка.

  • Як часто через тривоги з приводу оцінок буквально руйнуються сім’ї, трощать стосунки, батьки та діти виявляються роз’єднані, іноді назавжди.

Психіка у підлітків і без того загострена, а місяці підготовки до ДПА стають по-справжньому чорними часом для сім’ї. Як уникнути всього цього кошмару або хоча б мінімізувати наслідки? Я думаю, зосередитися на любові й вічних цінностях. Подумати про те, що досить скоро, коли всі оцінки та іспити зітруться з пам’яті, буде важливо тільки одне — чи не втратили ви близькість, довіру, розуміння, дружбу зі своєю дитиною …

Адже можна отримати відмінно і втратити дочку. Здати ДПА, вступити синові в інститут, але вже не відновити стосунки.

Лекції про виховання дітей, поради психологів і педагогів з приводу стосунків в родині ефективні й мають сенс тільки в тому випадку, якщо самі батьки психологічно благополучні або хоча б стабільні.

БУДУЧИ нещасними людьми, ви ніяк не зможете так вибудувати стосунки з дитиною, щоб вона була щасливою. А якщо щасливі батьки, то спеціально і робити нічого не треба.
Багато хто вважає, що у них, батьків, все нормально, а проблеми тільки у їхніх дітей. І дивуються, коли в одній сім’ї виростають дві абсолютно різних дитини: одна впевнена в собі, успішна, відмінник бойової та політичної підготовки, а інша — закомплексована невдаха, агресивна, що вічно ниє. Адже це означає, що діти по-різному відчували себе в сім’ї, і комусь із них не вистачило уваги. Хтось був більш чутливим і більше потребував любові, а батьки цього не помітили.

Стежити за тим, щоб дитина була одягнена, взута і нагодована — це турбота, а не виховання. На жаль, багато батьків упевнені, що турботи досить.

ЯК ВИ спілкуватися з дитиною в її дитинстві, так вона буде звертатися з вами у вашій старості.

Коли у вас народжується дитина, ви вважаєте це дивом, ви щасливі, що стали батьками, робите все, щоб дитині було добре, радієте спілкуванню з нею, захоплюєтеся кожною дрібницею … Але ось їй виповнюється 6 або 7 років, і між вами й дитиною постає школа. Ніби в будинок приходить військком і висмикує дитя з сім’ї. Хоча, що власне, відбувається такого страшного? Ну, треба їй ходити в школу, отримувати знання у міру сил, спілкуватися, дорослішати. Навіщо ж дозволяти цьому природному процесу роз’єднувати вас? Школа менше, ніж життя, і її треба вивести за рамки ваших стосунків з дитиною.

Школа повинна навчити не тільки математики та літератури, скільки самого життя. Від школи важливо отримати не стільки теоретичні знання, скільки практичні навички: вміння спілкуватися, будувати стосунки, відповідати за себе — свої слова і вчинки, розв’язувати свої проблеми, домовлятися, розпоряджатися своїм часом … Саме ці навички допомагають впевнено почувати себе в дорослому житті та заробляти собі на життя.

Надмірне ПЕРЕЖИВАННЯ дитини через погані оцінки — це тільки дзеркало реакції дорослих. Якщо батьки спокійно реагують на двійку або невдачі в спорті, ще на якісь збої, якщо батьки посміхаються, говорять: «Мій хороший, не переймайся», то і дитина спокійна, стабільна, обов’язково вирівнюється в навчанні й знаходить справу, де у неї все виходить.

Якщо в початковій школі ваша дитина не справляється з програмою (тут кажуть, уже репетитора найняли в першому класі), якщо вам доводиться подовгу сидіти з дитиною над уроками — проблема не в дитині, а в школі. Гімназії, ліцеї. Ці заклади працюють виключно на амбіціях батьків і дбають не про дітей, а про власний престиж і вартість своїх послуг. Складніше — не означає краще! Дитина не повинна перевтомлюватися, намагатися наздогнати програму, складену педагогами, яким безперервно потрібна допомога батьків, репетиторів, інтернету і т.д. У першому класі на підготовку домашнього завдання повинно йти від 15 до 45 хвилин. Інакше ви все довго не витримаєте.

КАРАТИ ДІТЕЙ МОЖНА та іноді навіть необхідно. Але потрібно чітко розділяти дитину і її вчинок. Наприклад, ви заздалегідь домовилися, що до вашого приходу з роботи вона зробить уроки, поїсть і прибере за собою. І ось ви приходите додому і бачите картину: каструля з супом незаймана, підручники явно не відкривалися, на килимі папірці якісь валяються, а дитя сидить носом в планшеті.

Головне в цей момент не перетворюватися на фурію, не кричати про те, що «у всіх діти як діти» і про те яка вона безсовісна і безвідповідальна. Без найменшої агресії ви підходите до дитини. Посміхаючись, обіймаєте її та говоріть: «Я тебе дуже люблю, але планшета ти більше не отримаєш». Можна ще видати телефон nokia типу ліхтарик. Без будь-якого інтернету. А кричати, ображати, ображатися і не розмовляти — ось цього не треба. Дитина покарана вилученням гаджетів.

КИШЕНЬКОВІ ГРОШІ повинні бути у дитини вже років з 6 – ти. Не великі, але регулярно треба видавати суми, якими вона розпоряджається сама. І дуже важливо, щоб гроші не стали інструментом для маніпуляції. Не треба контролювати, на що дитина їх витрачає, і ставити суму траншей в залежність від її успішності й поведінки.
Не треба за дітей проживати їх життя, вирішувати, що їм робити та що ні, вирішувати за них їхні проблеми, тиснути на них своїми амбіціями, очікуваннями, вказівками. Ви ж постарієте, як вони самі жити будуть?

У всьому світі вчитися в університети йдуть тільки найрозумніші й найбагатші. Решта йде працювати, шукати себе і заробляти на вищу освіту. А у нас що?
ЯКЩО ДИТИНУ ПОСТІЙНО опікати — вона не знає, що таке нести відповідальність за свої вчинки, залишається інфантильною і ласою до будь-якої можливості порушити заборону.

Я проти постійного пильного контролю. Дитина повинна бути впевнена, що в родині її люблять, поважають і їй ДОВІРЯЮТЬ. Ось в цьому випадку вона не зв’яжеться з «поганою компанією» і уникне багатьох спокус, перед якими не можуть встояти однолітки з напруженою ситуацією в родині.

Коли я працював в школі, то в День знань говорив, що вчитися треба хоча б тому, що за роботу головою платять у багато разів більше, ніж за фізичну працю. І що вивчившись, ви зможете працювати та отримувати гроші за те, що самі любите робити.

БАРДАК В КІМНАТІ ПІДЛІТКА відповідає його внутрішньому стану. Так зовні виражається хаос в його душевному світі. Добре ще, якщо він миється … Вимагати «навести порядок» можна тільки, якщо речі дитини валяються за межами її кімнати.

Виховувати — НЕ ОЗНАЧАЄ ПОЯСНЮВАТИ, як треба жити. Це не працює. Діти розвиваються тільки за аналогією. Що можна, а що не можна, як треба і як краще не чинити діти розуміють не зі слів батьків, а виключно з їх вчинків. Простіше кажучи, якщо батько каже, що пити шкідливо, а сам не просихає — існує багато шансів, що син стане алкоголіком. Це найяскравіший приклад, але більш тонкі речі діти вловлюють і переймають не менше чуйно.

Говорити з дітьми треба про життя взагалі, а не про те, як ТРЕБА жити. Якщо ж батько може говорити з дитиною тільки про проблеми — у нього проблема.
Якщо дитина намагається маніпулювати дорослими — у неї просто невроз. І треба шукати його причину. Здорові люди не маніпулюють — вони розв’язують свої проблеми, діючи прямолінійно.

У розмові з дитиною (і не тільки) не критикуйте її, не чіпайте її особистість, не виходьте за рамки аналізу її вчинків. Говоріть не про неї, а про себе. Не «ти — поганий», а «я думаю, ти погано вчинив». Використовуйте формулювання: «Мені не подобається коли ти …», «Мені б хотілося, щоб …»

Трохи менше критики, трохи більше конструктиву і позитиву.

Дитина повинна відчувати, що батьки — це добрі, але сильні люди. Які можуть її захистити, можуть їй в чомусь відмовити, але завжди діють в її інтересах і, головне, дуже її люблять.
Лише вам вирішувати прислухатись до порад чи ні.

Джерело: otozh.com.ua
Опубліковано

7 головних помилок у вихованні дітей

Батьки витрачають масу сил і енергії на те, щоб дати своїм дітям все найкраще. На жаль, надмірна любов і турбота про дітей часто заважають розвинути в них такі якості, як самостійність, відповідальність та лідерство.

Цю проблему детально вивчив Тім Елмор, фахівець з лідерства та автор численних бестселерів про виховання. Він виявив типові помилки батьків, які заважають дітям досягти успіху в дорослому житті.

Ми рекомендуємо всім теперішнім і майбутнім батькам ознайомитися зі статтею Елмора, щоб не робити подібних помилок.

1. Ми не дозволяємо дітям відчувати ризик

Ми живемо в світі, в якому загрози оточують нас на кожному кроці. Розуміючи це, ми робимо все, щоб захистити наших дітей. Але психологи з Європи впевнені: якщо дитина не грається на вулиці, якщо їй жодного разу не довелося впасти і обдерти коліно, то в дорослому житті вона часто страждає від різноманітних фобій і комплексів.

Дітям потрібно кілька разів впасти, щоб зрозуміти, що в цьому немає нічого страшного. Підлітку треба посваритися і пережити гіркоту втрати першого кохання, щоб стати емоційно зрілим – без цього неможливі тривалі стосунки. Якщо батьки виключають всі ризики з життя дітей, є висока ймовірність того, що дитина в майбутньому стане зарозумілою, пихатою і з низькою самооцінкою.

2. Ми кидаємося на допомогу надто швидко

Сучасне покоління молоді не розвиває в собі безліч вмінь, які ще 30 років тому були властиві кожній дитині. Ми прагнемо в усьому «допомогти» дитині і оточуємо надмірною турботою, в результаті чого позбавляємо її необхідності самій вирішувати проблеми і шукати вихід зі складних ситуацій.

Рано чи пізно дитина звикає до того, що хтось «прийде на допомогу». У реальному світі такого не буде, тому дитина виявиться непристосованою до дорослого життя.

3. Ми захоплюємося ними занадто легко

Питанням про підвищення самооцінки дітей в школі задалися в 1980-і роки. На більшості змагань почало діяти правило «кожен – переможець», «медаль – кожному учаснику». Такий підхід дозволяє дитині відчувати себе особливою, але дослідження показують, що у цього методу є непередбачені наслідки.

Згодом дитина починає помічати, що мама і тато – єдині, хто вважає, що вона чудова, в той час як ніхто інший навіть не згадує про це. Діти починають сумніватися в точці зору своїх батьків. Їм, звичайно, приємно, що їх хвалять, але вони розуміють, що ніякої їхньої заслуги в цьому немає. І якщо ми захоплюємося ними занадто легко, діти починають шахраювати, перебільшувати і обманювати, щоб уникати складних ситуацій. А коли виростають, то не здатні протистояти негараздам та справлятися з ними.

4. Ми дозволяємо почуттю провини стати на шляху успіху

Ваша дитина не повинна любити вас кожну хвилину. Дитина зможе оговтатися від розчарування, але вона навряд чи оговтається від розбещеності. Не бійтеся говорити дітям «ні» і «не зараз» і дозвольте їм боротися за те, що вони дійсно цінують.

Часто ми даємо дітям те, що вони просять в якості заохочення. А якщо в сім’ї кілька дітей, то ми вважаємо несправедливим обділяти інших. Таким чином за заслуги однієї дитини заохочуються всі – так діти звикають до незаслужених винагород. У житті такого не буде. А якщо відносини в родині будуються тільки на матеріальній винагороді, діти не будуть відчувати ні внутрішньої мотивації, ні любові.

5. Ми не ділимося власними помилками з минулого

Настане день, і підліток захоче «розправити крила» і набратися власного досвіду. Як дорослі, ми повинні дозволити їм зробити це, але це не означає, що ми не можемо допомогти їм трохи розібратися в життєвих реаліях.

Поділіться з ними помилками, які ви зробили в їхньому віці, але не зловживайте моралями – такий урок відразу ж буде відкинутий підлітком. Діти повинні бути готові до зустрічі з реальністю і повинні навчитися відповідати за наслідки своїх рішень. Поділіться, що ви відчували в схожих ситуаціях, як їх вирішили і що засвоїли з них.

6. Ми помилково вважаємо, що інтелект або обдарованість – це зрілість

Інтелект часто сприймається як рівень зрілості дитини, в результаті чого батьки вважають, що розумна дитина готова до зустрічі з реальним світом. Але це, на жаль, не так.

Тільки тому, що дитина обдарована в одній сфері, не означає, що вона легко впорається з усіма. Немає ніякого чарівного «віку відповідальності» або точного моменту, коли дитині час давати певний рівень свободи. Але є перевірене правило – спостерігайте за іншими дітьми того ж віку. І якщо ви помічаєте, що вони вже більш вільні у своєму виборі і більш самостійні, ймовірно, ви самі стримуєте рівень незалежності своєї дитини.

7. Ми самі не робимо того, чому вчимо дітей

Відповідальність кожного з батьків – допомогти створити модель життя для дитини. Життя, в якому вона буде грати головну роль і буде брати відповідальність за свої слова і дії. Дивлячись правді в очі, для початку потрібно бути таким самому. Тому що дитина буде вчитися не на ваших словах, а на ваших вчинках. Англійське прислів’я говорить: «Не виховуй дітей, вони все одно будуть схожі на тебе. Виховуй себе».

Джерело: https://coma.in.ua 
Опубліковано

7 помилок, які ми чинимо з любові до дітей

Я люблю свою доньку. Їй нічого не бракує. Кожну вільну хвилину ми проводимо разом. Щодня я запитую себе: чи я – добра мама? Бо з любові можна допустити помилок…

Помилка №1: «Виручати» дитину у важких ситуаціях

Люди, які мали в житті численні труднощі, часто собі постановляють, що їх діти будуть мати життя, встелене трояндами. Вони прагнуть до того, щоб усунути всілякі труднощі і проблеми зі шляху своїх чад. Люди, що зростали в бідних сім’ях, де треба було допомагати по господарству, прибирати і варити їсти, а на канікулах працювати, щоб раз в кілька днів дозволити собі поїхати на прогулянку з друзями, коли стають дорослими, пам’ятають про це і прагнуть, щоб їх діти цього не переживали.

Але чому ні? Поставимо собі запитання: чого це нас навчило? Який досвід ми здобули? Може виявитись, що ми навчились цінувати гроші, або ж вперше відчули почуття гордості за себе самих, бо самі чогось добились. Чи дійсно ми хочемо позбавити своїх дітей всього цього? Життя ставить перед нами виклики, а, приймаючи їх, ми перевіряємо на що ми здатні. Ми перевіряємо ким ми є, які наші сильні сторони, а що нам не під силу і над чим варто працювати. «Виручання» обкрадає в дітей ініціативу і мотивацію до дії. Бо для чого мені щось робити, старатись, я ж і так скоро отримаю від батьків усе, чого забажаю? Такий напрямок – по похилій.

Помилка №2: Обороняти від вчинення помилок

Кожен з нас має на рахунку хоча б кілька таких помилок, від яких хотів би застерегти свою дитину. Тому часто ми їй щось забороняємо, переживаючи, що вона отримає поразку. Однак, це – не найкращий шлях. Добра порада: вчитись на чужих помилках – часто є тільки мрією. Насправді, так не вдасться, або ж вдасться, але лише на певний відсоток. Бо як мені зрозуміти природу помилки, яку хтось вчинив: її контекст, обставини, мотивацію, а потім піддати глибоким роздумам і перенести на своє життя? Це дійсно важко. Не неможливо, але важко. А особливо для дитини. Що ж варто зробити для того, щоб наші діти чинили якомога менше помилок?

Існує два шляхи, що доповнюють один одного. Перший – дозволити помилитись. Другий – розмовляти про наслідки. Дозволити помилитись – це знайти момент, коли ця помилка не буде ще багато коштувати дитині, і дозволити дитині її зробити. Використаю метафору: якщо ми ніколи не дозволимо дитині впасти з іграшкового коника, то коли вона сяде на великого коня – падіння з нього буде набагато болючішим. Або ж дозвольмо дитині вчинити помилку в безпечному середовищі перш, ніж вона почне робити її там, де не буде підтримки, де вона буде на самоті. І тоді поговоримо про наслідки помилки, про те, що трапилось, хто постраждав, що можна було зробити по-іншому. В такий спосіб ми допоможемо дитині освоїти поразку, опрацювати її і зробити висновки. Другий шлях, тобто розмова про наслідки і вміння передбачувати, є також дуже важливий. Якщо ми не хочемо, щоб дитина вживала наркотики, то варто переглянути з нею фільм, який показує, що наркотики роблять з людиною, і влаштуймо діалог. Тут важливо розмовляти, а не моралізувати. Послухай, що думає твоя дитина, що чує. Запитай: а що може трапитись, якщо…? А як можна поступити по-іншому? А що в цій ситуації добре? Кожне запитання відкриває нову перспективу і будує порозуміння.

Помилка №3: Вивищувати дитину до небес

Від того часу, коли батьки зрозуміли, що важливо хвалити дитину, ми спостерігаємо різні підходи. Деякі з них – хоча й випливають з найкращих намірів – у віддаленій перспективі є згубними для дитини. Останнім часом мені все більше хочеться замінити слово «хвалити» на «оцінити». «Хвалити» асоціюється з похвалою за добру, бажану поведінку. Як пес, який отримує кісточку за правильно виконану команду. В той же час «оцінювання» є визнанням цінності чийогось досягнення. Дитина дістала в школі «дванадцятку», а я кажу, що пишаюсь нею, бо бачила як вона багато вчилась, готувалась до контрольної і дивуюсь її витривалістю. Це – дуже глибокий комплімент, а подальший розвиток діалогу показує дитині, що я дійсно нею цікавлюсь.

Але можна б було сказати: «Чудово! Повертайся до навчання» – і це вже завчена, автоматична реакція, а не справжнє зацікавлення успіхом, бо ми не присвячуємо свого часу, щоб оцінити зусилля і здобутки дитини. Ще інша справа – перебільшувати у похвалі. Коли вивищуємо свою дитину до небес, з перебільшенням вихваляємо її перед знайомими: «Марічка така здібна, вона наймудріша дитина в школі, в неї тільки одинадцятки і дванадцятки!». І що ми робимо в такому випадку? По-перше, створюємо нереальний образ дитини – бо ніхто не є у всьому і завжди найкращий. Таким чином ми сприяємо вихованню нарциса. Але ще гіршим наслідком є те, що дитина, слухаючи про себе лише в найвищому ступені порівняння, не відчуває, що може зробити якусь помилку, що може це все зруйнувати. Бо в такому випадку розчарує батьків. Тому дитина створює в собі страх перед невдачею і всіма силами намагається задовольнити батьків. У всьому, і навіть у похвалі, потрібно зберігати автентичність і міру.

Помилка №4: Приховувати від дитини правду

Приховування має багато вимірів, і завжди в його основі є страх бути справжнім. Почнімо з такого приховування чогось від дітей, чого їм не слід брати. Коли я була ще дитиною, я завжди знала, де вдома лежать гроші. Батьки час від часу перераховували їх при мені, щоб з’ясувати скільки їх залишилось «до зарплати». Для мене це не була тема-табу. Тому в мене ніколи не було спокуси вкрасти гроші. Я знала, де вони лежать, але коли мені потрібні були гроші, я запитувала батьків чи можу взяти. Якщо в нашому домі не буде тем-табу, тоді кожну ситуацію можна буде розглядати в щирості. Більшість заборон тільки збільшує спокусу їх поламати.

Інший тип приховування – переконувати дитину, що все гаразд тоді, коли так насправді не є. Наприклад, дитина спостерігає і бачить, що вдома нервова атмосфера. Коли вона запитує і отримує відповідь, що все гаразд, тоді вона отримує ще більший стрес, бо підсвідомо знає, що якщо хтось не хоче надати їй відповідь, то це означає, що справа дуже важлива. Крім того, дитина відчуває, що її ігнорують, виключають. Я не розумію, чому не можна сказати дитині, що в нас фінансові труднощі, тому потрібно затягнути пояси. Сідаємо за стіл і всі домашні говорять, від чого готові відмовитись і на чому від тепер будемо економити. Так само можна говорити з дитиною про хвороби і смерть. Чому дитина не має знати, що бабуся погано почувається, що вона хворіє, що ми хочемо її відвідати, щоб додати сил. Це ми, дорослі, боїмось хвороби і смерті, і ці страхи проектуємо на дітей. Ми бережемо їх від них, приховуючи правду про життя: що люди хворіють і вмирають, деколи занадто швидко.

Помилка №5: Заперечувати емоції

«Ну все, не плач. Мама поцілує, і перестане боліти», – часто спостерігаємо таку реакцію батьків тоді, коли дитина розіб’є собі коліно. Я й сама себе неодноразово на такому ловила. На вигляд це тепла, гарна картина, коли дитинка переживає свій біль в обіймах батьків. Але чи насправді переживає? Отож-бо й ні, бо ми не дозволяємо їй пережити біль, а тільки маскуємо його, заперечуємо: «Ну, все-все, вже не болить»…

Цим самим ми даємо дитині повідомлення, що її емоції неправдиві, що її біль не існує. Але ж цей біль є, і він реальний, і дитина зовсім не бреше, і дійсно так себе почуває. Найкраще було б визнати те, що дитина має рацію, сказати, що нам дуже шкода; сказати, що ми не знаємо як швидко, але біль мине – бо так зазвичай буває. Найгірше – це кричати: «Не ний, не так тебе вже і болить!», бо крім заперечення емоцій, ми додатково впокорюємо дитину. Відповідною і звичною реакцією на біль іншої особи є співчуття, а не надавання добрих порад, заперечення чи висміювання.

Помилка №6: Посвячувати самих себе

Не знаю, звідки в нас, батьків, таке велике прагнення посвятити себе заради «добра» дитини… Нам здається, що якщо ми занедбаємо наші потреби, але водночас відповімо на всі потреби дитини – то вона буде щаслива. Немає нічого більш помилкового. Можна занедбати себе і за рахунок власних потреб реалізувати потреби інших, але зрештою ці місяці, чи роки занедбування, дадуть про себе знати.

Відомий польський терапевт Войцех Айхельбергер у своїй книжці «Як виховати щасливих дітей» так відповідає на запитання в назві: «Щоб виховати щасливих дітей, треба самому бути щасливим». Я відчуваю в цьому велику простоту і мудрість водночас. Той, хто в житті буде занедбувати себе самого, буде відмовляти собі в щасті, самореалізації, гідності – не є здатним водночас передати ці цінності дитині. Не є, бо діти дуже добре вміють спостерігати і бачити відсутність спільного між словами і поведінкою батьків. Черпати радість від життя, досягати того, що добре, радіти успіхам – усе це потрібно показувати дитині, а не лише розповідати про них.

Помилка №7: Проектувати майбутнє дитини

Батьки часто говорять, що «підштовхують» дітей в якомусь напрямку, допомагаючи їм зробити «правильний» вибір. Це мав би бути вираз їх «турботи» про дитину. Однак часто це вияв страхів, потреби контролювати, а також вигоди батьків. Моя дитина буде лікарем, юристом, архітектором… Батьки мріють про світле майбутнє для свого чада, про те, що на нього чекає успіх, він знайде ідеального партнера в житті і дасть їм внуків. Однак, при цьому ми часто не звертаємо уваги на потреби самої дитини, вважаючи, що ми знаємо краще, бо вже маємо життєвий досвід. Чому проектування майбутнього дитини може бути виявом страху чи потреби контролювати? Ми не знаємо, що нам принесе майбутнє, але все ж хочемо трошки його відкоригувати. Тому ми будуємо плани і очікуємо, що дитина в них впишеться. Однак ми повинні знати, що це не буде план нашої дитини, а тільки наш. Що це не буде її вибір, а наш. І що таким чином ми відповідаємо не на потреби дитини, а на свої, чи навіть на свій страх перед майбутнім.

Часом тут буває закладена вигода батьків, потреба продовжувати певну традицію, наприклад, батько є стоматологом, тому дитина також має перейняти сімейний бізнес. Ми вважаємо, що завдяки цьому дитині буде легше. Але чи не відбираємо ми в дитини право вільного вибору? І чи, часом, не позбавляємо дитину щастя, обираючи для неї професію, чоловіка/дружину чи місце для життя? Кажуть, що дорога до пекла викладена добрими намірами. Вірю, що кожен з нас хоче для своєї дитини найкращого. Однак, часом варто стати збоку і запитати себе чи когось, кому довіряємо, чи я раптом не хочу «занадто доброго»? І чи те, що я роблю, насправді принесе в майбутньому добрий плід?

Джерело tutkatamka.com.ua

Опубліковано

«У тебе нічого не вийде»: 11 фраз, які можуть травмувати дитину

Маніпуляція, залякування та погрози: ті прийоми, які не можна використовувати у вихованні дітей. Редакція The Village Україна разом із психологинями розібрали найпоширеніші токсичні фрази батьків, які травмують дитину.

1. Займи себе чимось, не заважай мені

Як замінити: Я втомилась і хочу трохи відпочити. Пограймося за півгодини

ОЛЬГА ГОЛУБИЦЬКА: Батьки, які так говорять, зазвичай втомлені та потребують відпочинку. Але формулювати свою думку саме так не можна: це демонстрація того, що справа мами чи тата важливіша за те, що відчуває і потребує дитина.

Якщо постійно ігнорувати прохання дітей – вони почнуть сумніватись у своїй цінності, будуть думати, що мають заслужити увагу батьків.

Якщо батьки зайняті, потрібно пояснити, чому зараз мама чи тато не може зробити те, про що просять. Не говорити «відчепись», а пояснити ситуацію, запропонувати альтернативний варіант і обов’язково виконати обіцянку. Наприклад: «Ти зараз придумай гру, а я за півгодини приєднаюсь». Батьки втрачають авторитет, якщо їхні слова не збігаються з діями.

ОЛЬГА КОЛЕСНІКОВА-ЧМЕЛЬ: Варто розуміти: щоразу, коли ми говоримо дитині «Не заважай», «Відчепись» або «Немає на тебе часу», вона сприймає це як «Ти для мене не важливий». Такі фрази сильно віддаляють малюка від батьків і послаблюють емоційний зв’язок між ними.

Якщо батьки не приділяють достатньо уваги дітям, ті легко підпадають під чужий вплив і шукають цю увагу на стороні. Це може бути комп’ютер, сусід чи компанія у школі. Діти, яких ігнорують батьки, часто стають залежними від наркотиків чи алкоголю, бо їх легко переконати у чомусь.

2. Будеш погано поводитись – тебе забере поліція

Як замінити: Якщо будеш погано поводитись, я розсерджусь

ОЛЬГА ГОЛУБИЦЬКА: Це відверте залякування, яке акцентує на неповноцінності дитини. Ніби з нею щось не гаразд і батьки не впораються: це може зробити лише поліція або хтось інший.

Зрештою, діти згодом зрозуміють, що в поліцію їх ніхто не здасть і це обман. Дитина може почати знецінювати усе, що кажуть батьки: бо в їхніх словах немає наслідків. Також перестати слухатись і припинити їм довіряти.

ОЛЬГА КОЛЕСНІКОВА-ЧМЕЛЬ: Залякування – досить небезпечний прийом у вихованні. Він дає змогу швидко та ефективно досягти короткочасного ефекту. Наприклад, дитина перестане вередувати. Але постійні залякування можуть призвести до появи фобій і тривожності. Наприклад, якщо дитину постійно залякують, що «тебе забере чужий дядько», то вона може почати боятись виходити на вулицю.

СВІТЛАНА ПАНІНА: У цілях виховання можна описувати реальні наслідки чогось конкретного, наприклад: «Якщо будеш продовжувати голосно кричати, ми зараз підемо з ігрового майданчика». Або «Досить стрибати, бо я буду сердитися!». Це реально, і дитина розумітиме, до чого її погана поведінка може призвести. Але не залякувати поліцією чи вигаданим бабайком.

3. Не плач, ти вже дорослий!

Як замінити: Розкажи мені, що сталось і чому ти плачеш. Я можу допомогти?

СВІТЛАНА ПАНІНА: Плач – це такий соціальний сигнал тривоги, що «мені потрібна допомога». Ігнорувати або забороняти плакати дитині не можна. Як і не варто говорити їй, що вона доросла: це неправда – дорослі ж плачуть.

Щоб дитина заспокоїлась, потрібно створити умови, у яких вона заспокоїться. А це відповідальність батьків.

ОЛЬГА ГОЛУБИЦЬКА: Якщо батьки постійно транслюють, що «ти вже дорослий», дитина починає поводитись так, ніби вона справді доросла. Або навпаки: протестувати і звертати на себе увагу, що «я не дорослий, я хочу гратись».

Якщо дитина плаче, потрібно, щоб дорослий прийняв її сльози та показав співчуття. Обов’язково питати про те, як ви можете допомогти і в чому причина сліз, якщо вона неочевидна. Не треба нервувати, кричати на дитину чи щось забороняти.

ОЛЬГА КОЛЕСНІКОВА-ЧМЕЛЬ: Ця фраза ніби забороняє дитині виражати свої почуття. Якщо батьки ігнорують емоції дітей, то ті замикаються та починають вірити у те, що проявляти свої почуття – це погано й небезпечно.

Якщо батьки не допомагають дитині впоратись із цими емоціями, то вона не навчиться правильно їх стабілізувати, а лише подавлятиме та приховуватиме. І в майбутньому, наприклад, не зможе попросити допомоги у складній ситуації, бо розумітиме, що її емоції нікому не потрібні.

4. Чому ти не такий хороший, як (хтось)

Як замінити: Ти вже багато вмієш, але багато чого можеш навчитися – не зупиняйся.

СВІТЛАНА ПАНІНА: Дитину можна порівнювати лише із її минулими успіхами. Наприклад: «Вчора ти так добре поводився, а сьогодні – ні. Я засмучена». Фраза «Чому ти не такий» – це приниження гідності. Ці слова не дозволяють дитині рости та закріплять у її свідомості, що вона справді не така, як інші.

Це може призвести до того, що дитина скаже: «Навіщо мені старатись, я все одно не така хороша». І в дорослому віці, наприклад, піти на злочин або інші протиправні дії. Або навпаки – не відчувати себе вартою гідного ставлення чи взагалі доброго життя.

Як змотивувати малюка, у якого щось не вдається? Говорити: «Ти хороший, ти вмієш краще, ти вартий більшого, у тебе все вийде». Це означає безумовну підтримку: зараз у дитини щось не виходить, але якщо трошки постаратись, то все вдасться.

ОЛЬГА ГОЛУБИЦЬКА: Батьки чомусь думають, що порівняння мотивують дітей ставати кращими. Але воно працює навпаки. Дитині боляче, що її не сприймають такою, як є, і вона може інтерпретувати ці слова так: «Мені потрібно не бути собою, бо такою, як є, я нікому не потрібна». Дитина може обирати друзів у школі і повністю копіювати їхню поведінку, а своя позиція відходить на другий чи третій план.

Так само не можна казати, що дитина краща за інших. Тоді вона не зможе адекватно оцінювати себе та вважатиме інших гіршими: бо найкраща тут лише вона і це дає право домінувати над іншими людьми.

5. Ми усе для тебе робимо, а ти невдячний!

Як замінити: Я хотіла тебе потішити, і мені сумно, що це не вдалось. Що я можу зробити для тебе?

ОЛЬГА ГОЛУБИЦЬКА: Ця фраза змушує дитину відчувати тягар за те, що вона народилась. Тобто батьки роблять її винною за те, що вирішили її народити.

Дитина усе це проковтує, сприймає за правду і починає почуватися винною, навіть коли просто вчасно не помила посуд. Це вічне почуття провини не дозволить повноцінно реалізувати себе у кар’єрі: буде звичка відчувати вину за успіх. Людина звикає, що нічого не буває просто так – за все треба платити.

СВІТЛАНА ПАНІНА: Ці слова говорять: «Ми тебе народили, скажи «дякую». Якщо ця фраза з’являється, то є сигналом для батьків: варто подумати, чи справді ми робимо для дитини усе те, що їй потрібно. Це індикатор того, що зв’язок між дитиною та батьками втрачений.

ОЛЬГА КОЛЕСНІКОВА-ЧМЕЛЬ: Дитину, частково, потрібно навчити бути вдячною. Для цього батьки мають дякувати та поважати одне одного. Тоді дитина бачить, як це потрібно робити, і буде повторювати. Неможливо навчити малюка дякувати та цінувати щось, якщо у сім’ї цього не принято робити.

6. Мене не хвилює, що ти хочеш. Роби те, що кажу

Як замінити: Я розумію, що ти не хочеш цього робити. Але для мене дуже важливо, щоб ти це виконав.

ОЛЬГА ГОЛУБИЦЬКА: Такі слова вчать дитину не мати права відчувати те, що вона відчуває. Вчать мовчати, коли їм боляче або коли відчувають дискомфорт, адже розуміють, що їхня думка не важлива. У дорослому віці це може призвести до того, що людина починає служити іншим: адже її життя та емоції нікого не хвилюють.

СВІТЛАНА ПАНІНА: Іноді дитині не треба давати вибору, наприклад, у питанні йти чи не йти до школи. Просто це треба правильно сформулювати, без агресії та звинувачень. Але якщо батьки постійно ігнорують бажання своїх дітей, це означає лише те, що вони самі сильно травмовані й не можуть дати дітям того, чого немає у них.

Розглянемо ситуацію, коли дитина відмовляється приймати ліки. Як можна коректно змусити дитину це зробити: «Мені важливо, що ти хочеш, але я також хочу, щоб ти був здоровий. Тому нам доведеться зробити те, що сказав лікар. Розумію, наскільки для тебе це неприємно, домовмося про компенсацію. Наприклад, подивимось разом фільм опісля».

7. Як же ти мені набрид

Як замінити: Я втомилась від твоєї поганої поведінки

СВІТЛАНА ПАНІНА: Ця фраза принизлива для дитини і означає, що батьки не сприймають її повністю. Повністю набриднути дитина не може, дратує лише якась певна її дія, про яку варто говорити. Наприклад: «Я втомилась від того, що ти постійно робиш це неправильно», але без зайвої агресії та докорів.

Слова «ти мені набрид» – правдиві, але насправді проблема не у дитини, а в батьків – вони просто втомились.

ОЛЬГА ГОЛУБИЦЬКА: Ця фраза прямо говорить дитині, що вона тут небажана і її ніхто не чекав. Це викликає сильний внутрішній конфлікт та усвідомлення того, що вона випадковість і її постійно треба терпіти.

Дитина росте без адекватної системи цінностей, не розуміє, що таке кохання, що таке добрі стосунки, може застрягти у не дуже хорошій компанії, бо там їй приділятимуть хоча б якусь увагу. У майбутньому людина також буде чіплятись за будь-які прояви любові та уваги до себе, навіть якщо вони не зовсім адекватні.

8. Не рухай – розіб’єш, не чіпай – поламаєш

Як замінити:

Обережно із вазою, вона може розбитись

ОЛЬГА ГОЛУБИЦЬКА: Якщо батьки занадто часто це повторюватимуть, діти стають дуже невпевненими у собі та скутими, бояться будь-що сказати чи зрушити з місця. Їх ображатимуть чи навіть битимуть у школі – вони нічого не зроблять, бо є установка, що не здатні взагалі щось робити.

Після таких фраз у дитини виникає синдром вивченої безпорадності. Вона вчиться бути об’єктом або просто існувати, бо у неї нічого не вийде, можна навіть не починати. У дорослому віці це може призвести до того, що людині не вдається побудувати кар’єру. У неї немає амбіцій, вона не хоче розвиватись і пробувати щось нове.

Коли щось розбивається – не потрібно кричати чи карати дітей, варто запропонувати, щоб дитина вирішила ситуацію самостійно: батьки можуть лише підказати та запропонувати допомогу. У таких ситуаціях якраз формується навичка розв’язувати конфлікти.

СВІТЛАНА ПАНІНА: Якщо йдеться про «не чіпай нічого» у музеї чи у гостях, то це варто пояснити напередодні й домовитись із дитиною: не рухай цього, бо воно може розбитись. Але ніяк не «ти розіб’єш». Тобто пояснити дитині, що проблема не в ній, а у самому предметі – він може легко розбитись. Так їй не буде здаватись, що предмет важливіший за неї.

9. Я тебе зараз вдарю!

Як замінити: Я такий злий на тебе

ОЛЬГА КОЛЕСНІКОВА-ЧМЕЛЬ: Ця конкретна фраза означає емоційне насилля над дитиною з натяком на фізичне насилля. Дитина втрачає почуття безпеки – базової умови для її розвитку. Це дуже складно для дитини, бо батьки із позиції захисника переходять у позицію агресора. У майбутньому вона може справді потребувати допомоги, але до батьків звертатись не буде.

ОЛЬГА ГОЛУБИЦЬКА: Насильство чи погрози вчинити його – це сильна травма для дитини. У такі моменти вона відчуває свою безпорадність, бо ніяк не може захиститись.

Побиття у дитинстві привчає до фізичного насильства: дитина розуміє, що воно можливе і що його можна вчиняти за якихось певних умов. У майбутньому вона шукатиме собі такі стосунки, де прояв любові буде пов’язаний із насиллям, або сама стане агресором.

СВІТЛАНА ПАНІНА: Насильство впливає на усе життя людини, на її здоров’я і на стосунки з іншими людьми. Навіть погроза побиття для дитини – це дуже сильний стрес. Замінити цю фразу можна: «Я дуже розізлилась на цей вчинок. Так робити не можна ніколи!».

10. Як тобі не соромно!

Як замінити: Мені неприємно, що ти так поводишся

ОЛЬГА ГОЛУБИЦЬКА: Це фраза-маніпуляція, яка має викликати почуття провини. Дитина інтерпретує ці слова так «інші люди важливіші за мене». Вона звикає до того, що з нею щось не так, що вона невдаха і не може виконати очікування батьків.

Доросла людина з такою травмою більше переживає за почуття інших, ніж за свої. Це призводить до хронічного почуття провини, навіть якщо винен хтось інший. Наприклад: «Я не буду писати скаргу, бо мені соромно».

ОЛЬГА КОЛЕСНІКОВА-ЧМЕЛЬ: Сором – деструктивне, токсичне почуття, яке може руйнувати дитячу психіку. Варто розуміти, що, коли дитина робить щось не так – це не тому, що вона хоче зробити неприємно батькам. А тому, що не вміє справлятись зі своїми бажаннями та емоціями – і допомогти впоратись із цим мають батьки.

СВІТЛАНА ПАНІНА: Фраза «Мені соромно за тебе» насправді відображає сором батьків за себе, бо вони не впорались зі своїми обов’язками. Цю фразу треба говорити собі, а не присоромлювати дитину.

Діти сприймають ці слова як «ти увесь такий неправильний і шансу виправитись у тебе немає». У майбутньому це може спричинити те, що людина стає занадто сором’язливою і відчуває сором за будь-яку дрібницю. Або перестає відчувати сором і створює навколо себе середовище, де вона завжди має слушність. Щоб її не присоромлювали ніколи: аби не порушувати правила, їх треба створювати.

11. У тебе нічого не вийде

Як замінити: Спробуймо ще раз, і, може, у тебе вийде

ОЛЬГА ГОЛУБИЦЬКА: Дитина може зрозуміти ці слова так: батьки не сприймають її такою, якою вона є. Вона виростає гіперневпевненою у собі, постійно усього соромиться, не може достатньо реалізувати всі свої навички.

Такі діти не вміють ставити собі мету та досягати її, бо у їхній свідомості це приречено на невдачу. Вони не бачать майбутнього і тому дуже часто бояться рухатись уперед.

Такі діти можуть легко ставати алко чи наркотично залежними, бо у безвиході: «Я зараз приречений терпіти усе, бо майбутнього у мене немає».

Що варто говорити дитині:

  • Я люблю тебе за те, що ти є.
  • Я люблю тебе, навіть коли ти злишся.
  • Я вірю, що у тебе все вдасться. Спробуй ще.
Опубліковано

10 головних помилок сучасних батьків. Запам’ятайте і використовуйте!

Коли я стала мамою, всі навколо роздавали мені мільйони порад про те, як я повинна любити своїх дітей. Але я ніколи їх не слухала, бо мало хто насправді знає, як виховати не тільки слухняних, але і успішних, щасливих дітей. Ваше завдання – не стільки вихована, скільки впевнена у собі  дитина, яка вміє жити, – пише Неймовірно.

Я закликаю вас взяти відповідальність у цьому питанні на себе. І не слухати нікого з тих, хто вважає, що знає, як правильно ростити дітей.

Вашим головним пріоритетом повинні стати щасливі, а не слухняні діти. Дослідження показують, що від того, чи щаслива була дитина в свої 10-15 років, залежить, чи буде вона щаслива в 25-, 30- і 40-річному віці.

У той же час соціологи зауважують, що у нас дуже швидко зростає кількість нещасних 20-річних молодих людей. Більшість з них зізнається, що в них було щасливе і безтурботне дитинство. Їх батьки – кращі друзі. Вони ніколи не переживали трагедію або щось подібне. І все ж вони нещасні.

Одна з причин такого невтішного стану справ – виховання. Справа в тому, що більшість батьків так сильно піклуються про своїх дітей, що в буквальному сенсі не дозволяють їм падати і набивати власні шишки.

Замість того, щоб дати своїм дітям можливість з дитинства приймати власні рішення і визнати власні помилки, батьки втручаються в їхнє життя, надмірно активно намагаються захистити їх від можливих неприємностей навколишнього світу.

Але негаразди – це невід’ємна частина життя. І буде набагато краще, якщо ваші діти будуть вчитися вирішувати свої проблеми самостійно вже в школі. Навички подолання труднощів дуже важливі. Тому ви не повинні обмежувати життєвий досвід дитини своїми заборонами і своєю надмірною опікою. Не сповільнюйте їх психологічне та емоційне зростання.

Чому я кажу вам про все це? Тому що я хочу, щоб ви не робили тих помилок, які допускають більшість інших людей.

Моє улюблене правило виховання говорить: “Підготуйте дитину до дороги, але не забирайте у неї можливість йти по ній самостійно”.

Ось 10 найбільш поширених помилок, які роблять майже всі сучасні молоді батьки.

Помилка №10: Ви поклоняєтеся своїм дітям

Більшість з нас намагається бути ідеальними батьками. Наші діти живуть у набагато кращих умовах, ніж жили в їхньому віці ми. Ми виконуємо всі забаганки своєї дитини: хоче нову іграшку – будь ласка!, чергову шоколадку – тримай!

Проблема, мабуть, у тому, що діти починають думати, ніби весь світ обертається навколо них. І коли наступного разу ваша дитина не отримає бажаного, то дуже засмутиться. Набагато сильніше, ніж сусідський хлопчисько, з яким так не “сюсюкаются”.

Ми не повинні поклонятися своїм дітьми. Ми повинні любити їх. Вони для нас – центр Всесвіту, але самі себе вони так сприймати не повинні . Інакше виростуть егоїстами, які забудуть про вас відразу після того, як поїдуть вчитися в інше місто.

Всім буде краще, якщо періодично ви не станете виконувати забаганки своєї дитини. Не отримати бажаного тут і зараз – це нормально.

Помилка №9: Ви вважаєте, що ваші діти прекрасні

Від фахівців, які працюють з дітьми, я дуже часто чую, що багато батьків сьогодні абсолютно не готові сприймати негативні відгуки щодо вчинків своїх нащадків. Як тільки хтось їх критикує, одразу ж наступає  на хвилю неприйняття або навіть агресію з боку батьків.

Але ми повинні навчитися сприймати критику з відкритим серцем. Заради дітей. Іноді нам потрібно втрутитися якомога швидше, щоб ситуація не вийшла з-під контролю. Якщо шкільні вчителі кажуть вам, що ваша дитина погано себе веде і ображає однокласників, висновки треба зробити щодо дитини, а не вчителів.

Один дитячий психолог з Алабами нещодавно говорив мені, що небажання батьків адекватно сприймати реальність – найпоширеніша причина підліткової депресії. Коли вона тільки починається, батьки можуть допомогти, але, як правило, не звертають уваги.

А вже коли діти стають дорослими, батьки починають їх пиляти: “Тобі вже 20 років, а ти не хочеш ні вчитися, ні працювати!”. Ваше втручання було б набагато  ефективнішим, якщо б ви зробили його до того, як лінь стане частиною ідентичності вашої дитини.

Помилка №8: Все ваше життя – це ваші діти.

Ми пишаємося нашими дітьми. Коли у них виходить щось важливе, ми щасливі сильніше, ніж якби це були наші власні успіхи.

Але в усьому має бути міра. У вас повинно бути своє власне життя і свої власні успіхи. Дітям потрібен правильний приклад для наслідування. Станьте ним!

А ще у вас повинні бути не тільки робота і сім’я. Дитина повинна знати: у дорослих – свої розваги і задоволення. І це треба враховувати! Якщо ви хочете, щоб ваша дитина прожила повноцінне життя, проживіть його самі!

Помилка №7: Ви приймаєте рішення за них самі

Один священик якось сказав мені, що найбільша проблема сучасних дітей – в тому, що їх батьки не дають їм можливості самостійно приймати рішення. Батьки вибирають за самих дітей, їх кар’єру, їх друзів, їх одяг і т. д.

Звичайно, ми всі хочемо, щоб наша дитина не потрапила у якусь погану історію. Звичайно, ми хочемо, щоб вона співала нам дифірамби і поважала нас за те, що ми хочемо забезпечити їй краще життя.

Проблема у тому, що така дитина не вміє мислити самостійно. І впадає в одну з двох крайнощів: або вона не здатна без вашої участі навіть на дріб’язкове рішення, або починає забувати про те, що вседозволеність – це ненормально.

Не вирішуйте за вашу дитину, ким вона повинна бути. Це не той вияв любові з вашого боку, що необхідний.

Помилка №6: Конкурсне виховання

Всі батьки хочуть, щоб їх дитина була кращою за інших. Краще вчилася, показувала кращі спортивні результати. Багато захоплюються цим так сильно, що їх дитя починає розглядати все життя, як одне нескінченне змагання. Результат – часті депресії і зломана психіка.

Найбільше на світі ми боїмося, що наші діти будуть відставати від тих, які оточують. Ми боїмося, якщо вони будуть не дуже добре вчитися, то залишаться в посередності, коли виростуть.

Але ваші діти повинні також розуміти, що життя – це не тільки піт і боротьба. Життя – це ще й радість від усвідомлення цієї миті.

Краще постарайтеся прищепити дитині думку, що “перемога за всяку ціну” – це не єдине, що має значення. Людину визначають не її перемоги, а її характер. І стійкість.

Помилка №5: Ви позбавляєте їх дитинства

Чим щасливіше буде дитинство вашої дитини, тим більш щасливою людиною вона виросте. Це імператив, доведений вченими.

Найвірніший спосіб позбавити дитя дитинства – завантажити його шкільними уроками, заняттями в музичній школі, вивченням іноземної, спортом і т. д. А ще ми хочемо, щоб наші діти допомагали нам виконувати роботу по дому. Але при цьому ви не повинні забувати, що у кожного має бути право на дитинство.

Ваша дитина не обов’язково повинна досягти тих успіхів, яких досягли Пікассо або Тейлор Свіфт. Вона повинна вирости сильною особистістю, здатною прожити щасливе життя. Ось це головне.

Помилка №4: Ви хочете мати “правильну”, а не “справжню” дитину

Ми починаємо будувати плани для своїх дітей вже тоді, коли вони ще в нашій утробі. Ми мріємо, що вони виростуть і досягнуть більшого, ніж ми.

Але іронія в тому, що ви не можете отримати ту ідеальну дитину, про яку мрієте. Ви отримаєте ту єдино можливу людину, яка могла народитися саме у вас. Не намагайтеся змінити в ній те, що вам не подобається. Не примушуйте її ставати тим, ким вона нібито повинна бути в ваших мріях. Нехай вона стане тим, ким сам захоче стати.

Помилка №3: Ви забуваєте про те, що вчинки важливіші слів

Ми всі хочемо здаватися своїм дітям ідеальними. Ми всі знаємо, що для того, щоб дитина виросла розумною і доброю, ми повинні показувати їй приклад. Але більшість з нас також забуває про те, що моральні настанови працюють тільки в одному єдиному випадку: якщо ви самі їх виконуємо.

Повірте, ваші діти завжди знають, що вони можуть собі дозволити, а що – ні. Вони спостерігають за вами уважніше, ніж ви самі за собою.

Тому наступного разу, коли будете сварити дитину за те, що вона нешанобливо ставиться до однолітків, запитайте себе: а може, вона побачила негативний приклад у вас? Чому вам можна обкладати матами тих, які оточують вас, а їй – ні?

Помилка №2: Ви судите про батьків за поведінкою їхніх дітей

Коли ви зустрічаєте, де б то не було невиховану дитину, то автоматично починаєте думати, ніби у неї погані батьки. Але це не завжди так. Не буває “ідеальних” дорослих і “пластилінових” дітей. В світі немає нічого ідеального” – так само як і нічого “безнадійного”.

Ми ніколи не знаємо, наскільки сильно інші батьки переживають за своїх дітей. Тому і не повинні судити про них.

Помилка №1: Недооцінка характеру

У кожної дитини є свій характер і свій внутрішній моральний компас. Ці речі означають набагато більше, ніж ваші спроби перетворити своє дитя – в “ідеальну” людину.

Не намагайтеся вчити її за написами в книгах, за шаблонами. Кожному потрібен свій підхід. А часто, ще важливіше свобода: якщо ви чекаєте від своєї дитини самостійності й усвідомленого підходу до життя, дайте їй можливість рости і розвиватися без надмірного втручання.

Головне, про що варто подбати, – це характер. Він повинен бути. Єдина можливість дати дитині його загартувати – дати їй більше свободи. Не замикайте дітей у своїх квартирах. Не радійте тому, що комп’ютер може замінити їй ігри у дворі. Не ховайте свою дитину від реального світу. Нехай ваша любов не стає для нього в’язницею!

Опубліковано

23 пoдaрyнки дитинi, якi вoнa збeрeжe нa всe життя

Нa сьoгoднiшнiй дeнь дiти прoстo пoтoпaють в дoстaткy iгрaшoк, iгoр, рoзвaг. Зaрaз стiльки всьoгo iснyє для дiтeй, щo їх вжe прoстo нeрeaльнo чимoсь здивyвaти. Aлe цi 23 пoдaрyнкa вoни тoчнo зaпaм’ятaють нa всe життя! Бiльшe тoгo, вoни прoнeсyть їх з сoбoю чeрeз всe життя i швидшe зa всe, пoдaрyють вжe свoїм дiтям.

1. Вiрa y їхнi сили.

Дитинi нaдзвичaйнo вaжливo знaти, щo нaйрiднiшa людинa y свiтi в них вiрить. Дaвaйтe дитинi зрoзyмiти, щo ви впeвнeнi в нiй, в її yмiннях i мoжливoстях. Всьoгo oднe вaшe слoвo здaтнe зрoбити з мaлюкa yспiшнoгo гeнiя.

2. Любoв y всiх її прoявaх.

Oбiймaйтe, цiлyйтe, гoвoрiть слoвa любoвi зaвжди, нeзвaжaючи нi нa щo! Нaвiть, якщo вaшiй дитинi вжe зa 30!

3. Сiмeйнi вeчeрi.

Цi хвилини рoдиннoгo єднaння зaпaм’ятoвyються дiтьми нa всe життя. Цe прeкрaснa трaдицiя, якa oб’єднyє, мирить, нaдихaє i yтихoмирює.

4. Рaдiсть.

Рaдiйтe життю i свoїй дитинi. Нe сoрoмтeся свoїх пoчyттiв, смiйтeся рaзoм з мaлюкoм, дyрiйтe.

5. Miцнa i пoвнa сiм’я.

Нaмaгaйтeся збeрeгти сiм’ю i хoрoшi вiднoсини з її члeнaми. Для дитини сiм’я – цe тoй фyндaмeнт, тa oпoрa, якa дaє пiдтримкy i дoпoмaгaє крoкyвaти життям.

6. Свiй чaс.

Цe нaйцiннiший пoдaрyнoк, oсoбливo, для сyчaсних дiтeй. Знaхoдьтe чaс для дитини кoжeн дeнь! Щoб прoстo пoбyти з нeю, пooбiймaтися, пoгрaтися рaзoм, пoгyляти aбo прoстo пoвaлятися нa лiжкy.

7. Увaгa.

Щe oднa рiч, якoї пoстiйнo нe вистaчaє дiтям.

8. Дoбрoтa.

Дитинa щe встигнe нaвчитися жoрсткoстi. A ви пoкaжiть їй приклaд спрaвжньoї дoбрoти i вмiння спiвчyвaти.

9. Умiння цiнyвaти.

Нaвчiть дитинy цiнyвaти тe, щo y нeї є, aлe зaвжди прaгнyти дo бiльшoгo.

10. Інтeрeс.

Інтeрeс дo свiтy присyтнiй y кoжнoї дитини. Збeрiгaйтe, бeрeжiть йoгo! Пoстaрaйтeся нe вбити всякими: “Нe лiзь, нe зaвaжaй, вистaчить гoвoрити, скiльки мoжнa питaти?”

11. Умiння приймaти рiшeння.

Стимyлюйтe дo сaмoстiйнoстi, дoпoмoжiть приймaти нaслiдки свoїх дiй, пoкaжiть приклaд спрaвжньoї смiливoстi i рiшyчoстi.

12. Рaмки.

Дiтям нaдзвичaйнo вaжкo жити y всeдoзвoлeнoстi i нe мaти нiяких oбмeжeнь. Їм пoтрiбнi рaмки, якi стрyктyрyють для них цeй свiт. Tiльки нe зaхoплюйтeся зaбoрoнaми, iнaкшe цe зaгрoжyє нeпoслyхoм.

13. Свoбoдa.

Пaм’ятaйтe, щo зaбoрoн мaє бyти мiнiмyм. Дaвaйтe дитинi мoжливiсть вибирaти, сaмoстiйнo приймaти рiшeння, дiяти i вчитися нa влaсних пoмилкaх.

14. Пoхвaлa.

Дiтям дyжe вaжливo вiдчyвaти схвaлeння їх дiй з бoкy бaтькiв. Цe стимyлює дo вдoскoнaлeння.

15. Любoв дo твoрчoстi.

Нaдaвaйтe мoжливiсть твoрити стiльки, скiльки хoчeться. Зaoхoчyйтe твoрчy дiяльнiсть, ствoрюйтe yмoви для нeї. Сaмi зaхoплюйтeся i зaймaйтeся з дитинoю. Цe дyжe вaжливe вмiння в eпoхy Інтeрнeтy тa кoмп’ютeрних тeхнoлoгiй, якe вчить бaчити прeкрaснe y всьoмy, рaдiти життю, знaхoдити вихoди з нeстaндaртних ситyaцiй.

16. Щeдрiсть.

Пoкaжiть нa oсoбистoмy приклaдi, щo тaкe щeдрiсть, як дiлитися, i нaвчiть oтримyвaти зaдoвoлeння вiд влaснoї щeдрoстi.

17. Дyхoвнiсть.

Прищeплюйтe дiтям yсвiдoмлeння нaявнoстi дyшi. Дoбрe, якщo вoни нaвчaться дiяти, кeрyючись пoтрeбaми нe тiльки свoгo тiлa, a й дyшi.

18. Прaвдa.

Бyдьтe чeсними з дiтьми. Taким чинoм, ви нaвчитe їх бyти чeсними. Kрiм тoгo, ви прoдeмoнстрyєтe їм, щo вaм мoжнa дoвiряти, щo з вaми вoни в бeзпeцi.

19. Нaдiя.

Нaдiя дoпoмoжe y нaйвaжчi мoмeнти, пiдтримaє i дoдaсть сил.

20. Любoв дo пiзнaння.

Любoв дo знaнь i хoрoшa oцiнкa в шкoлi чaсoм нe мaють aбсoлютнo нiчoгo спiльнoгo. Зaoхoчyйтe дитинy пiзнaвaти свiт, зaхoплювaтися, нaвчiть oтримyвaти зaдoвoлeння вiд пiзнaння свiтy.

21. Oптимiзм.

Цe тe, щo дoпoмaгaє дoсягaти yспiхiв i змiнювaти цeй свiт нa крaщe.

22. Пoсидeньки y вaс нa кoлiнaх.

Для дитини цe нaйкрaщe, нaйзaтишнiшe мiсцe в свiтi!

23. Вiрнiсть в сiм’ї i y вiднoсинaх.

Бyти вiрним свoємy чoлoвiкoвi (дрyжинi) – цe вчинoк нaшoгo рoзyмy, сeрця i дyшi. A дiти вiдчyвaють цe дyжe тoнкo.

Джeрeлo: dytpsyholog.com

Опубліковано

8 крутих фільмів про виховання дітей

Кожна сім’я відрізняється, як і обставини навколо неї. І не існує чітких правил чи інструкцій з виховання, які вбережуть дитину від негараздів у майбутньому. Вчителі у школі, батьки, однокласники та друзі по сусідству — все це разом впливає на формування світогляду і не можливо проконтролювати наслідки. І чи потрібно? Кому цікаво обмірковувати цю тему — радимо подивитись фільми з нашої добірки:

1. Заплати іншому (Pay It Forward, 2000)

Життя Тревора ніколи не було безтурботним. Батько покинув дім, а мати — aлкoголічка, яка пропадає на двох низькооплачуваних роботах, щоб все ж забезпечити сина. Він вчиться в не найкращій школі, але все ж надзвичайно кмітливий, як для 11-річного.

Одного разу в школі з’являється новий вчитель, який одразу привертає увагу учнів. Він дає всім незвичне завдання: придумати спосіб зробити світ кращим. Всі неохоче взялись за шкільний проект, а вчитель і не очікував серйозних результатів. На меті було — змусити учнів мислити глобально. Тревор, на відміну від інших, не просто виконав домашню роботу. Він дійсно взявся змінювати світ.

За його теорією — треба просто платити добром не у відповідь, а наступній людині. Таке геніальне рішення могло виникнути лише у того, хто занадто довіряє людям. Але все ж знайшлись ті, хто підтримав його рух і про теорію дізнались далеко за межами штату.

2. Капітан Фантастик (Captain Fantastic, 2016)

Фільм з Вігго Мортенсеном у головній ролі. Це історія про батька, який має свій погляд на сучасний світ та має на меті виховати сильних і незалежних дітей. Він вчить їх бути розумнішими за інших, формувати свою думку незалежно від телевізора та інтернету. Бути сильнішими за однолітків і вміти постояти за себе, вижити у будь-яких умовах. Отримувати знання та реальні навички, а не оцінки.

Вони живуть далеко від великих міст, але одного разу виникає потреба відвідати усім разом цивілізований світ: щоб потрапити на похорони матері. Діти та батько зіштовхнуться з такими випробуваннями, як осуд незнайомців і навіть бабусі з дідусем. Адже не всі поділяють погляди голови сімейства на виховання дітей.

3. Чарівна країна (Finding Neverland, 2004)

У головний ролях: Джонні Депп та Кейт Вінслет. Милий фільм для тих, хто ще трохи вірить у казку, як головний герой історії. Він пише сценарії для вистав, але ті виходять досить посередніми. Поки одного разу чоловік не зустрічає у парку дітей і їх матір. Діти дають йому натхнення написати знамениту історію про Пітера Пена.

Дорослий одружений чоловік, який проводить весь вільний час з маленькими дітьми та вдовою. Хтось бачить у цьому підозрілі мотиви, а інші розуміють, що не всім нам хочеться дорослішати. Інколи потрібно дивитись на світ так, як це роблять діти. Принаймні, щоб зрозуміти їх.

4. Гуртом Дешевше (Cheaper by the Dozen, 2003)

Том і Кейт — щасливе подружжя з амбіціями. Вони мріють не лише мати велику щасливу родину, але й при цьому побудувати успішну кар’єру. Спочатку з’явились заплановані діти, потім життя закрутилось і от вони батьки 12 дітей! Коли том отримує вигідну пропозицію по роботі — всій родині доводиться переїхати. Кейт вирушає у відрядження, треба облаштуватись у новому місті, слідкувати за дітьми та при цьому добре зарекомендувати себе на новій роботі.

Це сімейна комедія, яка не тільки дає теми для роздумів про виховання дітей, але й просто підніме настрій.

5. Хористи (Boychoir, 2014)

Режисер: Франсуа Жирар. У центрі історії — талановитий 11-річний хлопчик Сет. Він жив з мамою, але після її cмeрті — потрапив до інтернату для хлопчиків. Маючи чудовий голос Сет співає у хорі. Згодом у хлопчиків-хористів з’являється новий викладач, який намагається причепити дітям любов до музики, до життя та до себе. Але це не просто — всі інші вихователі грають з юнаками у жорстоку гру, яка не має нічого спільного з правильним вихованням.

6. Підміна (Changeling, 2008)

Режисер: Клінт Іствуд. Роль матері грає Анджеліна Джолі, а дитини — Гетлін Гріффіт. Тільки заради такого складу талановитих людей варто дивитись фільм, хоч він трохи й вибивається із загальної тематики добірки.

У центрі уваги — самотня мати, яка вже півроку безуспішно намагається найти свого сина. Поліція довгий час не має ніяких новин, аж ось з’являється хлопчик, який підходить під опис. Він стверджує, що це його всі шукають. Проте героїня відмовляється визнавати, що це її син.

Фільм має незвичний сюжет, та заснований на реальних подіях.

7. Спілка мертвих поетів (Dead Poets Society, 1989)

У школі Вермонту для хлопчиків — з’являється новий викладач літератури (Робін Вільямс). Він перевертає внутрішній світ своїх учнів та впливає на подальше життя кожного з них. Це зворушлива історія про виховання дітей у складному підлітковому віці. Та про те, як важливо їх розуміти й підтримувати, а не змушувати підлаштовуватись під наші очікування.

8. Вільні письменники (Freedom Writers, 2006)

Якщо вам сподобався попередній фільм, то цей також припаде до душі. Знову тема виховання дітей вчителем. Цього разу — шкала не елітна та закрита, проте непроста. Діти у ній більше переймаються виживанням, ніж навчанням. Їх з народження вважають приреченими зазнати невдач, та чи справедливо це? Інколи потрібна всього лиш одна людина, яка у них повірить. Та докладе зусиль, щоб і діти повірили в себе. Продюсером фільму виступив знаменитий Денні ДеВіто, а головну роль вчителя — харизматична Гіларі Свонк.

А ви маєте улюблені фільми про виховання дітей чи з подібною тематикою?

Опубліковано

50 простих істин. Батькам на замітку

Багато в чому наша любов проявляється невербально, але основою всьому завжди було і буде спілкування. Саме слова задають весь тон нашому життю – не більше і не менше. Словом можна ранити, але словом можна і вилікувати. Саме тому так важливо вміти говорити близькій людині, що ви відчуваєте по відношенню до неї і наскільки вона дорога вам. Тому приємно і нам чути такі слова на свою адресу – це і дарує радість, і підвищує самооцінку, і зміцнює відносини, і додає впевненості.

А все починається з дитинства. Говоріть такі слова дитині і ви навчите її дарувати та приймати любов, бути впевненішою в собі та надихати інших, слухати і чути, віддавати і отримувати, радіти життю і дарувати радість іншим, цінувати і бути вдячним – і перш за все Вам. Тому психологи рекомендують: своїй дитині якомога частіше …

Говоріть:

«Я люблю тебе».

«Люблю тебе, незважаючи ні на що».

«Я люблю тебе, навіть коли ти злишся на мене».

«Я люблю тебе, навіть коли я злюся на тебе».

«Я люблю тебе, навіть коли ти далеко від мене. Моя любов завжди з тобою».

«Якби я могла вибрати будь-яку дитину на Землі, я б все одно вибрала тебе».

«Люблю тебе як до місяця, навколо зірок і назад».

«Дякую».

«Мені сподобалося сьогодні з тобою гратися».

«Мій улюблений спогад за день – коли ми з тобою щось робили разом».

Розповідайте:

Історію їхнього народження або усиновлення.

Про те, як ви доглядали за ними, коли вони були маленькі.

Історію про те, як ви вибирали їм імена.

Про себе в їхньому віці.

Про те, як зустрілися їхні бабусі та дідусі.

Які ваші улюблені кольори.

Що іноді вам теж буває складно.

Що коли ви тримаєте їх за руку і стискаєте її 3 рази, це секретний код, який означає «Я люблю тебе».

Який у вас план.

Чим ви зараз займаєтеся.

Слухайте:

Вашу дитину в машині.

Що ваша дитина розповідає про свої іграшки, і подумайте, наскільки це для неї важливо.

Запитання, які дійсно цікавлять дитину.

На одну секунду довше, ніж дозволяє ваше терпіння.

Прислухайтеся до почуттів, які стоять за словами вашої дитини.

Запитуйте:

«Як ти думаєш, чому це сталося?»

«Як думаєш, що буде, якщо ..?»

«Як ми можемо це з’ясувати?»

«Про що ти думаєш?»

«Який у тебе найприємніший спогад за день?»

Показуйте:

Як зробити щось правильно, замість того, щоб забороняти це робити.

Як готувати їжу.

Як складати одяг.

Як і де можна знайти інформацію, якщо ви не знаєте відповіді.

Прихильність до вашої другої половинки.

Як правильно піклуватися про себе і доглядати за собою.

Виділіть час:

Щоб поспостерігати за будівельними майданчиками.

Щоб подивитися і послухати птахів в парку.

На те, щоб ваша дитина допомогла вам готувати.

Щоб сходити кудись разом.

На те, щоб виконувати завдання в темпі вашої дитини.

Щоб просто посидіти з вашою дитиною, поки вона грається.

Зробіть приємність своїй дитині:

Зробіть сюрприз і приберіть в її кімнаті.

Покладіть шоколад у млинці.

Викладіть їжу в якійсь химерній або цікавій формі.

​​Пограйтеся з нею на підлозі.

Віддавайте:

Дивіться на дитину добрими очима.

Посміхайтеся, коли ваша дитина входить в кімнату.

Відповідайте взаємністю, коли ваша дитина торкається до вас.

Давайте вашій дитині можливість впоратися зі своїм невдоволенням (гнівом, злістю), перш ніж почати допомагати їй.

Ілюстрація: Alison Edgson

Джерело: coma.in.ua