15 заповідей Григорія Сковороди, як мудро прожити життя

Григорій Савич Сковорода — український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог.

15 цитати найвідомішого українського мудреця і філософа Григорія Савича Сковороди, які актуальні завжди і можуть бути корисними нашим кожен день.

15 заповідей Григорія

15 заповідей Григорія

15 заповідей Григорія

15 заповідей Григорія

15 заповідей Григорія

15 заповідей Григорія

15 заповідей Григорія

15 заповідей Григорія

15 заповідей Григорія

15 заповідей Григорія

15 заповідей Григорія

15 заповідей Григорія

15 заповідей Григорія

15 заповідей Григорія

Джерело: Coma.in.ua

На випадок, коли все йде шкереберть: 20 відмінних порад від Макса Фрая

Макс Фрай – це дуже вдалий літературний псевдонім двох приголомшливих авторів – Світлани Мартинчик і Ігоря Стьопіна. Всі їхні повісті засновані на розповідях про неймовірні пригоди від першої особи, від чоловіка, який в один прекрасний момент вирішив перевернути все з ніг на голову. Він дуже різко змінює своє життя, давши згоду на пропозицію свого нового знайомого зі снів – переїхати в інший світ і вступити до нього на службу. Таким чином, Макс Фрай є і псевдонімом, і головною дійовою особою.

Пропонуємо вам 20 кращих життєвих уроків і дуже слушних порад від Макса Фрая (а вже від героя чи письменника – вирішуйте самі :)).

Хотів би я навчити тебе замість: «Ох, як все погано!» – думати: «Треба ж, як цікаво!» Але таке ставлення до життя приходить тільки з досвідом.

В кінці кінців, якщо не дозволяти собі іноді побути дурнем, життя втратить доброї половини задоволень.

У мене є прекрасне правило: якщо те, що відбувається, перестає подобатися, треба негайно йти.

Добрі прикмети слід винаходити самостійно. Кого зустрів, той і до удачі. Так і запишемо. І запам’ятаємо. І день проживемо відповідно.

Слід негайно здійснити своє дурне бажання, щоб не змарнувати на його виконання все життя.

Якщо дуже довго вдавати, що нічого не боїшся, хоробрість може стати корисною звичкою, чимось на зразок манери спати з відкритим вікном або приймати контрастний душ.

Головне – поменше говорити. І тоді співрозмовник сам придумає спосіб все собі раціонально пояснити. Принаймні, я до сих пір не зустрічав такого, хто б не впорався. Люди дуже талановиті. Дуже.

Не слід задавати питання, відповідь на які вже давно відома – якщо не твоєму безпорадному розуму, то твоєму мудрому серцю.

Роби вигляд, ніби у тебе все в порядку. Ти здивуєшся, коли зрозумієш, наскільки це ефективний метод. Після того як зумієш обдурити себе, тобі взагалі все на світі буде по плечу.

Не можна відкривати таємниці, не можна розповідати про найголовніше вголос. Особливо дорослим (тобто чужим). Інакше – все, немає таємниці, здохла, розсмокталася.

Любити слід шлях, а не майбутній кінцевий пункт, чим би він не був.

Сьогоднішній день – хороший привід вийти з берегів, кожному – зі своїх. Тому що будь-яка людина – океан, і нерозумно все життя щиро вважати себе калюжею, нехай навіть найглибшою і найширшою в мікрорайоні.

Себе треба любити і хвалити. Не доручати ж таку відповідальну справу чужим людям!

Після ночі роздумів просто необхідно зробити пару-трійку дурниць – просто для того, щоб не вважати себе великим мислителем.

Для того щоб осягнути справжній зміст події, яке вважаєш нещастям, слід відійти від нього на деяку відстань. І якщо не зовсім перестати страждати, то принаймні не брати до уваги страждання головною справою свого життя.

Потрібно йти туди, куди хочеться, а не туди, куди нібито «треба». Йти собі, йти і нічого не боятися.

Щоб отримати шанс на безсмертя, треба відмовитися від надії на нього … Взагалі від будь-якої надії. Відчай – дивовижний ключ до могутності, навіть не ключ, а відмичка, здатна відкрити майже будь-який замок … І звичайно це єдиний ключ, доступний людині!

Деякі шанси краще упускати. Для того щоб не втратити всіх інших.

Одне з двох: або ти не можеш нічого змінити – і тоді хвилюватися марно, – або можеш – в цьому випадку варто братися за справу, а не витрачати свою силу на занепокоєння і гнів.

Поки людина жива, нічого не пропало. З будь-якої ситуації завжди є вихід, причому не один, а кілька – і хто ти такий, щоб опинитися першим людською істотою у Всесвіті, що потрапили в дійсно безвихідну ситуацію?!

Джерело: coma.in.ua

Цінні поради від психолога Дейла Карнегі

Цінні поради від психолога Дейла Карнегі, який довів, що аби змінити ситуацію, потрібно в першу чергу змінити своє ставлення до неї.

Дейл Карнегі — американський психолог, педагог, письменник та оратор-мотиватор. Був одним із творців теорії спілкування, перевівши наукові розробки психологів того часу в практичну область, та розробив власну концепцію безконфліктного спілкування.

Цінні поради від психолога Дейла Карнегі

Цінні поради від психолога Дейла Карнегі
Цінні поради від психолога Дейла Карнегі
Цінні поради від психолога Дейла Карнегі
Цінні поради від психолога Дейла Карнегі
Цінні поради від психолога Дейла Карнегі
Цінні поради від психолога Дейла Карнегі
Цінні поради від психолога Дейла Карнегі
Цінні поради від психолога Дейла Карнегі
Цінні поради від психолога Дейла Карнегі
Цінні поради від психолога Дейла Карнегі
Цінні поради від психолога Дейла Карнегі
Цінні поради від психолога Дейла Карнегі
Цінні поради від психолога Дейла Карнегі
Цінні поради від психолога Дейла Карнегі
Цінні поради від психолога Дейла Карнегі
Цінні поради від психолога Дейла Карнегі

Джерело: coma.in.ua

7 веселих цитат з книги “Тореадори з Васюківки”

Смішні цитати з книги “Тореадори з Васюківки”

(Попереджаємо, після прочитання цитат, вам тут же захочеться перечитати  всю книгу!)

1. Вiн чогось не любив, як ми крали кавуни з баштана. Вiн любив, щоб ми просили. А ми не любили просити… Воно не так смачно.

2. У нас була прекрасна, благородна iдея — провести пiд свинарником метро. Це мало бути сюрпризом. Перша лiнiя метро у — Васюкiвцi! Станцiя «Клуня» — станцiя «Крива груша». Три копiйки в один кiнець. Родичi — безплатно. З учительки арифметики — п’ять копiйок.

3. …веселi, дотепнi люди — дуже, по-моєму, потрiбнi для життя, потрiбнiшi за серйозних, поважних i суворих. Бо серйознi й поважнi тiльки наказують та покрикують. А якийсь жартун скаже дотепне слово, i одразу легше працювати людям, i робота спориться, коли серед людей веселий чоловiк. А коли начальник веселий i вмiє жартувати, то взагалi чудово.

4. — Виходить, я буду в тебе дикуном, — уже веселiше сказав я — Вiн, значить, герой… А я, значиться, дикун. От Кукурузо!
— Та Крузо, а не Кукурузо! Робiнзон Крузо.
— То вiн був Крузо, а ти — Кукурузо. Якраз пiдходяще для тебе iм’я. Пiсля вчорашнього…

5. Гарне мiсто Київ! Гарнiше вiд Пирятина, вiд Крижополя, вiд Жмеринки — вiд усiх мiст, якi я бачив. Столиця!

6. Щоб я вам ото при всьому селi цiлувався на сценi з якоюсь Ганькою Гребенючкою!.. Я краще з коровою поцiлуюсь!..

7. Книшиха вважалася дуже хворою. Хвороба в неї була невигойна i дуже таємнича. Вона пошепки розповiдала про неї бабам, закочуючи пiд лоба очi i приговорюючи: “Ох, яка ж я больнонька, яка больнонька!”
Проте ця невигойна хвороба не заважала їй щодня тягати на базар важеннi кошики, а на свята випивати пляшку “денатурчику”. “Денатурчик” – так пестливо називали Книшi страшний синiй спирт-денатурат, на пляшцi якого намальовано череп з кiстками i написано: “Пити не можна. Отрута”.

Джерело: Всвіті

25 коротких тез Зигмунда Фрейда, які багато розкажуть про нас самих

Зигмунд Фрейд (нім. Sigmund Freud; 1856 — 1939) — австрійський психолог і психіатр, який вивчав людське несвідоме. Розвинув методику вільних асоціацій та тлумачення сновидінь, яку було покладено в основу психоаналізу, і сформулював концепцію структури психіки.

1. Чим бездоганніша людина зовні, тим більше демонів у неї всередині

2. Ми вибираємо не випадково один одного… Ми зустрічаємо тільки тих, хто вже існує в нашій підсвідомості.

3. На жаль, пригнічені емоції не вмирають. Їх змусили замовкнути. І вони зсередини продовжують впливати на людину.

4. Завдання зробити людину щасливою не входило в план створення світу.

5. Ми входимо у світ самотніми і самотніми покидаємо його.

6. Той, хто любить багатьох – знає жінок, той, хто любить одну – пізнає любов.

7. Ти не перестаєш шукати сили і впевненість ззовні, а шукати слід в собі. Вони завжди були там.

8. Більшість людей насправді не хочуть свободи, тому що вона припускає відповідальність, а відповідальність більшість людей лякає.

9. До зайнятої людини рідко ходять в гості нероби – до киплячого горщика мухи не летять.

10. У середні століття спалили б мене, тепер палять всього лише мої книги.

11. Іноді сигара – це просто сигара.

12. Любов і робота – ось наріжні камені нашої людяності.

13. Заздрість руйнівна.

14. Ми не завжди вільні від помилок, з приводу яких сміємося над іншими.

15. Немає нічого дорожчого, ніж хвороба та її ігнорування.

16. Маси ніколи не знали бажання знати істину. Вони вимагають ілюзій, без яких вони не можуть жити.

17. Сексуальним відхиленням можна вважати тільки повну відсутність сексу, все інше – справа смаку.

18. Ніщо не обходиться в житті так дорого, як хвороба і – дурість.

19. Перша людина, яка почав лаятись, замість того, щоб кинути камінь, був творцем цивілізації.

20. Першою ознакою дурості є повна відсутність сорому.

21. Сновидіння – це королівська дорога в несвідоме.

22. У кожної людини є бажання, які вона не розповідає іншим, і бажання, в яких вона не зізнається навіть собі самій.

23. Людині властиво понад усе цінувати і бажати того, чого вона досягти не може.

24. Єдина людина, з якою ви повинні порівнювати себе – це ви в минулому. І єдина людина, краще якої ви повинні бути – це ви зараз.

25. Людина ніколи ні від чого не відмовляється, вона просто одне задоволення замінює іншим.

Цікавий факт: Зигмунд Фрейд народився у єврейській сім’ї на території теперішньої Чехії (зараз – м. Пшибор), а самі батьки народилися на території теперішньої України (батько – у м. Тисмениця, Івано-Франківська обл., мати – у м. Броди, Львівська обл.)

Вірш Грицька Чубая, яким хочеться поділитися з усім світом

Грицько Чубай – видатний український поет, який залишив після себе велику літературну спадщину. У його доробку є багато вартісних віршів, але сьогодні ми хочемо вам нагадати один із найсвітліших і найщиріших – “Коли сміються діти”.

Коли сміються діти

Діти не вміють сміятись заздрісно,
Крізь сльози сміятися і від злості.
Діти завжди сміються радісно.
І заздрять їм дорослі.

Повно щирості в тому сміхові,
Повно сонця розлитого,
Повно пролісків, повно втіхи
І ще чогось невідкритого.

Сміх той тягне з землі до неба,
наче жайвір, струну із радості…
І якщо у душі у тебе
Захвилювалася лють чи заздрість, –

Ти всміхнися отак, по-простому,
І повернеться щирість втрачена.
…Люди!
Все робіть по-дорослому,
Тільки смійтеся по-дитячому!

Щоразу, коли приходить сум, згадую ці рядки. І одразу стає світліше.

А який ваш улюблений вірш? Поділіться з нами у коментарях!

Джерело: coma.in.ua

11 мудрих порад Василя Сухомлинського про те, як діти повинні ставитись до батьків

Василь Сухомлинський – український педагог, письменник та поет, що практично усю свою творчість та життя присвятив вихованню й навчанню молоді. Kozakorium.com наводить 11 мудрих порад письменника, які він дав молоді.

З під його пера вийшло понад 600 статей, 1500 оповідань та казок для дітей.

Безліч творів українця було перекладено на 53 іноземні мови, його праці видавалися в Англії, Китаї, Японії, Німеччині, Франції, Іспанії, Польщі та багатьох інших країнах.

Сухомлинського по праву можна вважати людиною, яка розбиралася у стосунках між батьками та дітьми.

11 мудрих порад Василя Сухомлинського про те, як діти повинні ставитись до батьків

11 мудрих порад Василя Сухомлинського про те, як діти повинні ставитись до батьків

11 мудрих порад Василя Сухомлинського про те, як діти повинні ставитись до батьків

11 мудрих порад Василя Сухомлинського про те, як діти повинні ставитись до батьків

11 мудрих порад Василя Сухомлинського про те, як діти повинні ставитись до батьків

11 мудрих порад Василя Сухомлинського про те, як діти повинні ставитись до батьків

11 мудрих порад Василя Сухомлинського про те, як діти повинні ставитись до батьків

11 мудрих порад Василя Сухомлинського про те, як діти повинні ставитись до батьків

11 мудрих порад Василя Сухомлинського про те, як діти повинні ставитись до батьків

11 мудрих порад Василя Сухомлинського про те, як діти повинні ставитись до батьків

11 мудрих порад Василя Сухомлинського про те, як діти повинні ставитись до батьків

Автор – Гриджук В.

З Україною в серці. 20 найкращих цитат Ліни Костенко

20 влучних висловлювань Ліни Костенко про Україну і українців.

З Україною в серці. 20 найкращих цитат Ліни Костенко
З Україною в серці. 20 найкращих цитат Ліни Костенко
З Україною в серці. 20 найкращих цитат Ліни Костенко
З Україною в серці. 20 найкращих цитат Ліни Костенко
З Україною в серці. 20 найкращих цитат Ліни Костенко
З Україною в серці. 20 найкращих цитат Ліни Костенко
З Україною в серці. 20 найкращих цитат Ліни Костенко
З Україною в серці. 20 найкращих цитат Ліни Костенко
З Україною в серці. 20 найкращих цитат Ліни Костенко
З Україною в серці. 20 найкращих цитат Ліни Костенко
З Україною в серці. 20 найкращих цитат Ліни Костенко
З Україною в серці. 20 найкращих цитат Ліни Костенко
З Україною в серці. 20 найкращих цитат Ліни Костенко
З Україною в серці. 20 найкращих цитат Ліни Костенко
З Україною в серці. 20 найкращих цитат Ліни Костенко
З Україною в серці. 20 найкращих цитат Ліни Костенко
З Україною в серці. 20 найкращих цитат Ліни Костенко
З Україною в серці. 20 найкращих цитат Ліни Костенко
З Україною в серці. 20 найкращих цитат Ліни Костенко
З Україною в серці. 20 найкращих цитат Ліни Костенко

Джерело: coma.in.ua

Богдан Ступка: спогади в цитатах

Вiн ввaжaв сeбe звичaйнoю людинoю, iнoдi нaвiть бoягyзoм. Свiт бaчив йoгo гeрoєм i нaцioнaльним нaдбaнням! В пaм’ять прo лeгeндaрнoгo i yлюблeнoгo aктoрa тeaтрy i кiнo ми пiдгoтyвaли дoбiркy йoгo мyдрих цитaт: прo сeбe, життя, пoлiтикy i, звичaйнo ж, твoрчiсть.

Про себе

— Взагалі я конфліктна людина. Був. У молодості.

— Мрією мого життя було, щоб українська культура стала відомою в усьому світі. Мрії повинні збуватися, і я щасливий, що маю можливість сприяти цьому.

— Я нe люблю вiйнy, тoмy щo з дитинствa бoюся стрiльби. Meнi бyлo всьoгo три рoки, aлe я дoбрe її пaм’ятaю. Пaм’ятaю, як нiмцi дaвaли дiтям шoкoлaд. Як пoпeрeджaли: зaрaз тyт пoчнeться битвa, йдiть з бyдинкiв. І тeпeр всe життя мeнe пeрeслiдyє стрaх. Цeй стрaх iнoдi змyшyвaв мeнe битися, йти прoти вeликих людeй. Moжливo, сaмe чeрeз ньoгo я i пiшoв y кiнo. Aджe в кiнo ти лeгкo мoжeш схoвaтися – цe нe ти, цe зaвжди хтoсь iнший.

— Нехай говорять, що хочуть, а я живу, як живу, і завжди хочу спати.

— Я міг стати хіміком, астрономом. Була у мене така сторінка в біографії: я працював у Львівському університеті лаборантом-обчислювачем по змінним зіркам, і один старий професор говорив мені: я з тебе, Богданчику, зроблю астронома. Не вийшло.

— Я людина без слабкостей. Курити кинув, поїсти ніколи особливо не любив, п’ю помірно. Одним словом, сала не люблю, горілки не вживаю. Нудно навіть.

— Втoмився, звичaйнo, мoтaтися пo aeрoпoртaх, вoкзaлaх, пoїздaх, лiтaкaх. Вiк сeрйoзний пiдстyпaє, тиск пiдскaкyє, всe-тaки нe хлoпчик, мeнi вжe 68 рoкiв.

Про життя

— Радію сонцю, дощу, так, так… А ось життю? Життя, воно до заходу рухається… Нецікаво. Що за радість – наближатися до смeрті і піти в інший світ?! Все вдалося: народження, дитинство, юність, зрілість, а от старість не вдалася. Хвороби, зморшки з’являються, сили вже не ті. Яка радість? Раніше зістрибував з дивана, тепер ледве піднімаюся.

— Все наше життя – суцільна імпровізація, а значить, все наше життя – це джаз.

— Я впeвнeний, щoб людинi дyрницi в гoлoвy нe лiзли, її зaвжди трeбa зaвaнтaжyвaти рoбoтoю тaк, щoб вoнa мeртвoю дoдoмy прихoдилa.

— Роби справу чесно, з душею – і твоє до тебе прийде. Це не означає, що завтра з’являться золоті гори. Треба бути терплячим, але істину золотих слів для нинішнього покоління закривають золоті гори.

— Нас усіх навчили бути з подвійним дном. Пам’ятаєте фразу: “Ми говоримо “партія” – маємо на увазі “Ленін”, ми говоримо “Ленін” – маємо на увазі “партія”? І так все життя – одне говоримо, інше на увазі.

Про жінок

— Рaнiшe я бyв y жiнoк нe oсoбливo пoпyлярним. A зaрaз нa стaрoстi рoкiв рaптoм пoчaв пoдoбaтися – i мoлoдим, i сeрeднiм, i бaбyсям. Сьoгoднi в Kиєвi рaнo врaнцi йдy пo тeaтрy, a нaзyстрiч мeнi йдe нaшa прaцiвниця i кaжe:” Oй, якe ж дивo, щo пeрший чoлoвiк, якoгo я сьoгoднi зyстрiлa – цe ви”. A я щo? Я дaлi пiшoв.

Про політику

— У нас дуже важко бути міністром. Тому що заведено у нас так: якщо ти артист – ти хороший, а якщо став міністром – ти вже поганий. Причому відразу, на наступний день.

Про свою роботу

— Якщо ми створили цю державу і продовжуємо створювати, значить, на таку річ, як кіно, треба виділяти багато грошей.

— Укрaїнський глядaч – нaйкрaщий глядaч y свiтi, i йoгo пoдякa тa oплeски є нaйкрaщoю винaгoрoдoю для aктoрiв i мeцeнaтiв. Mи – грoмaдяни oднiєї крaїни, i oбoв’язoк кoжнoгo збeрeгти її кyльтyрнe бaгaтствo. Ввaжaю, щo люди, якi дoпoмaгaють y цьoмy – пaтрioти Укрaїни.

— Я розраховую на публіку, тому що для себе можна сісти в туалеті – і грай собі, скільки хочеш.

— Мені завжди говорили: “Не хвалися, що ти це зробив. Ти – просто провідник ідей, які дали тобі батьки і Господь Бог. Якщо у тебе є здібності, ти не повинен це закопати. І ніколи не будь гордим”.

— Пoки зaпрoшyють, трeбa знiмaтися. Я вiдмoвляюся, тiльки якщo y фiльмi зoвсiм нeмaє нiякoї рoлi, внyтрiшньoгo кoнфлiктy. Aлe нaмaгaюся рoбити цe якoмoгa рiдшe, тoмy щo зaвтрa вжe нe зaпрoсять: aбo скaжyть: “Нaдoкyчив, нaбрид”, aбo прoстo зaбyдyть. Tрeбa прo сeбe нaгaдyвaти. В “Зaбiйнiй силi”, нaприклaд, знiмaюся в Пiвдeннiй Aфрицi.

— Ви думаєте, грати – це радість? Це мука.

— Театр зображує, так би мовити, життя. Але там не по-справжньому вмирають, гинуть і так далі. Там грають в це все. Грають у життя. Театр – продовження життя. Ти підносишся трохи над реальністю, але це та ж реальність, тільки в художній формі. Театр – не втеча з життя, просто людина знайшла іншу його форму. Все пов’язане, воно ж не буває окремо: життя – це життя, театр – це театр.

— Сам я нічого не ставлю, не хочу поповнювати когорту бездарних режисерів.

— Нy a зaрoбляти грoшi пoтрiбнo? У мeнe сiм’я вeликa, нaс вiсiм чoлoвiк. І я як мисливeць, здoбyвaч пoвинeн бyти в рoбoтi. Kрiм тoгo, зaвжди спoдiвaєшся, щo змoжeш щoсь зрoбити, витягнyти слaбкий сцeнaрiй. Aлe нe всe вiд тeбe зaлeжить. Нaмaгaєшся-стaрaєшся, a вихoдить нe тaк, як зaдyмyвaв.

Вірші про Львів

ЛЬВІВСЬКИЙ ТРАМВАЙ

Я слух душі розповиваю
І чую в пісні солов’я
Дзвіночок львівського трамваю,
Де їде дівчина моя.

Чи то в Словаччині, чи в Польщі,
Чи то в Китаї – диво див –
Співає той трамвай на площі,
Де він ніколи не ходив.

Там дівчина у мазепинці
Сидить у третьому ряду,
Та не виходить на зупинці
В тім краї, де на неї жду.

Дмитро Павличко

lviv_chuvachok.jpg (80.61 Kb)

ПІСНЯ ПРО ЛЬВІВ

Творіння короля Данила –
це місто древнє і красиве.
І хоч вогні тебе палили,
ти – молодий, лиш трохи сивий.

Вдихайте магію століть – повірите без слів,
що причаровує навік мій неповторний Львів!
Пісня любові лине у Львові –

місті кохання, місті легенд
Львове, коханий і неповторний,
Львове, ти знаєш – люблю я тебе!

Твоя бруківка пам’ятає –
сюди з’їжджались королі.
І нині Ратуша вітає,
людей з далекої землі.

Ти закохаєшся у Львів, полюбить він тебе.
Дарує каву й шоколад і музику легенд,
Пісня любові лине у Львові –

місті кохання, місті легенд
Львове, коханий і неповторний,
Львове, ти знаєш – люблю я тебе!

Бо тепле й щире серце Львова
відкрите для добра і світла,
можливо, трохи ґонорове,
та завжди добре і привітне.

Дарує пиво і фокстрот, і фантастичний джаз
це місто дива і щедрот, які чекали вас…
Тільки у Львові світ – кольоровий!

Тільки у Львові – море легенд!
Кавою пахне Львів ґоноровий!
Львове, мій Львове, люблю я тебе!

Пісня любові лине у Львові –
місті кохання, місті легенд
Львове, коханий і неповторний,
Львове, ти знаєш – люблю я тебе!

Любов Долик

lviv_kuszik.jpg (174.68 Kb)

ЗНОВУ ЛЬВІВ ЗАПАЛЮЄ ВОГНІ

Ти пам’ятаєш цей вечір удвох?
Ми вуличками Львова мандрували?
У небі над містом зірки світив сам Бог.
Внизу гомоніли трамваї.

Знову Львів запалює вогні.
Спить провулок під вікном кав’ярні.
Мерехтять, не гаснуть ліхтарі.
Так, лише вони в цю пору гарні.

Стигне над містом, мов кава, ця ніч.
Настояна на зорях і на небі.
Так світанково тобі і мені!
Нам іншого міста не треба!

Знову Львів запалює вогні.
Спить провулок під вікном кав’ярні.
Мерехтять, не гаснуть ліхтарі.
Так, лише вони в цю пору гарні.

Оксана Кришталева

НІЧ НА ПЛОЩІ ЮРА

Північ чорна, наче вугіль,
ходить тінь по площі Юра,
в’ються обручами смуги
на блискучих, сірих мурах.

Місяць – таємничий перстень
вправлений у ночі гебан.
Будеш в срібнім сяйві мерзти
під холодним дахом неба.

Відрізнити сам не можеш,
що тут привид, а що ява,
чи це марево, чи може
дійсність, наче сон, лукава.

Це із скла й музики вежі,
це вогонь, що вже не гріє,
це останні світу межі,
це архітектура мрії.

Північ чорна, наче вугіль,
попіл сну на очі сипле,
різьбить сріблом в довгі смуги
небо до землі прилипле.

Дзвонить ніч на площі Юра.
Хрест, неначе ключ могутній.
І стає, мов тінь похмура,
нерозгадане майбутнє.

Богдан-Ігор Антонич

lviv_lihtari.jpg (41.54 Kb)

***

Вже завтра поїду до Львова. У русі – не нудно.
Нові погортаю газети. І згорток новин
Підкаже, що поїзд від’їде від станції буднів
Й покотиться літо сікти головешки жоржин.

Година – на каву, хвилинка – на задум про подвиг.
Хіба зупинити безпечну відраду хто зміг?
І вже не хвилює, чи поїзд зручний і чи модно
У Львові носити у зошиті спогад про сніг.

Наталка Лазука

ЛЕВЕНЯ ІЗ МІСТА ЛЕВА

Левеня із міста Лева,
В нього мати королева,
Біля ратуші на троні
На залізному припоні.

На гербі Лев-батько гідно
Сім віків стоїть незмінно.

Левеня – воно ж дитина,
Звісна річ, у тім причина,
Що воно не скам’яніло
Ні душею, ані тілом.

Хоче гратись, пустувати
І зубами гризти ґрати.
І бруківкою кидатись,
І нікого не боятись.

На гойдалці в “Луна-парку”
Левеняті ох як жарко.

Пишна грива, очі сині,
Левеня щасливе нині.
Бо день міста в ріднім Львові –

І воно вже на значкові.
Той значок купила мати
Для синка Левка на свято.
І так гарно їм обом –

Левенятку із Левком.

Марія Людкевич.

lviv_doroshenka.jpg (98.23 Kb)

НА ПЛОЩІ РИНОК

Стихає шум останнього трамваю,
На площі Ринок гаснуть ліхтарі,
Годинник про години забуває
І бринькає мелодії старі.

Під музику, що лине з високости,
Простуючи закам’янілий стан,
Спішить Діана до Нептупа в гості,
Вже два століття в неї з ним роман.

Діані люто заздрить Амфітрита,
Тому що літо, осінь чи зима,
Сама в фонтані змушена сидіти,
Бо кавалєра гідного нема.

Колись вона з Адонісом ходила,
Згодив би ся і він кінець кінцем,
Але ж той батяр чоловічу силу
Всю до останку виморив винцем.

Два леви, що нам Ратушу пильнують,
Занюхали конячий теплий слід,
Довкола площі бігають, полюють —
Кентавра хочуть з’їсти на обід.

А третій лев маленький, наче мишка,
В задумі сиві крила опустив
І втупився в якусь грубезну книжку,
Мабуть, макулатурний детектив.

Почувся голос першого трамваю,
Забава припиняється в ту ж мить:
На постаментах леви завмирають,
Діана, спотикаючись, біжить у свій фонтан.

Над сірими дахами гаснуть зорі
І дряпає бруківку помело,
На площі Ринок все, як було вчора,
Так, начебто нічого й не було.

Андрій Панчишин

lviv_godinnik.jpg (152.86 Kb)

ЛЬВІВ

Я крізь ґрати дощя
бачу місто на шибці трамвая,
Фотознімок епох
на байдужому мокрому склі,

Містер Львів сіроокий,
із тисяч твій профіль впізнаю,
Звідусіль повернусь на твоєму
легкому крилі.

Я крізь ґрати дощу
бачу контори вежі Корнякта,
Єзуїти, вали, пишні шати
чужих королев.

Я крізь ґрати дощу
намагаюсь кудись поспішати,
І крізь ґрати століть
загарчить припорошений лев.

Олександра Бердник

lviv_dvorik.jpg (77. Kb)

ВИСОКИЙ ЗАМОК СПОДІВАНЬ

Торкнувся серця перший промінь дня,
Засіяв душу тихими словами…
Люблю тебе, як першу пісню мами,
Усміхнена Зоряночко моя!

Під небесами зоряних світань
Без вороття пройдуть літа вишневі.
Залишиться любов і древнє місто Лева,
Високе місто наших сподівань.

Із дерева пелюстка золота
Летить у вирій і не повертає.
Одна судьба сьогодні поєднає
Твоє й моє закохані життя.

Явись мені в оцю єдину мить!
Любов усіх століть навічно з нами.
Я поведу тебе у наш Високий Замок –
Твою зорю над містом запалить!

Богдан Чепурко

lviv_balkoni.jpg (94.32 Kb)

***

Не віриться нізащо
Що ще десь є
На світі місто краще
Аніж моє

Де б я не був і кого б не стрів
Завжди домому вертаюсь у Львів
Додому повертаюсь я
У рідний Львів

До вподоби комусь лондонськії тумани
Мені ж миле місто Львів із його дощами
Цю погоду львівською звуть

Комусь добре на Монмартрі у ресторані
Мені ж милі львівські затишнії кав’ярні
Мої друзі каву в них п’ють

Полинеш на край світу
На крилах мрій
Нелегко зрозуміти
Все ж зрозумій

Де б ти не був і кого б не стрів
Завжди домому вертаєш у Львів
Додому повертаєшся
У рідний Львів

Дехто любить у Нью-Йорку Емпайр Стейтс Білдинг
Мені ж милі львівські мури старі будівлі
Кам’яниці порох століть

Монументів є чимало в старій Варшаві
Ми ж несемо квіти нашому Кобзареві
Що у Львові в бронзі стоїть

Не віриться нізащо
Що ще десь є
На світі місто краще
Аніж моє

Михайло Зарічний

lviv_vikno.jpg (171.73 Kb)

***

Я прив’язаний, Львове, до тебе, неначе трамвай,
у який добровільно запряжені леви з сумними очима.
Тільки рейками рук ти мене не тримай, не тримай;
краще ти в моїх споминах, Львове, подовше затримайсь.

Пройде триста віків, поміняються триста плакатів,
триста левів помре, та залишиться хоч би один;
і цей Замок Високий як стояв, так і буде стояти,
і Франко як ходив, так по Львову і буде ходить.

Ще не раз посміхнеться заплакана юна трава,
коли буде асфальт піднімати своїми плечима.
Я закоханий в коней, та сам я неначе трамвай,
у який добровільно запряжені леви з сумними очима.

Микола Пшеничний

***

Новий день, він у темних окулярах
тихо вийшов надвір, іде по вулицях старих.
Всі люди зайняті, є справи, розмови.
І знову дощ на вулицях Львова.

Під парасолями ховають свої гриви
сильні кам’яні леви, такі сумні і ліниві.
Їх теплий погляд не скаже ні слова,
і знову дощ на вулицях Львова.

По двох паралелях летить мій трамвай,
мій трамвай везе мене знову,
Вертаюсь до тебе, мене зустрічай,
зустрічай на вулицях Львова.

А по бруківці стирають свої шини
і туди-сюди тікають божевільні машини.
Театри, площі, вітрини чудові,
і знову дощ, знову дощ сьогодні у Львові.

Як піде день, ляже вечір на плечі,
він пригорне, обійме як малечу.
Театри, площі, вітрини чудові,
і знову дощ сьогодні у Львові.

виконує Монте-Крісто

lviv_geran.jpg (115.73 Kb)

***

Маленький Лондон, крихітний Париж,
Покритий млою, ти тихенько спиш.
Не підберу для тебе кращих слів,
Ти мій єдиний, найдорожчий Львів.

Вже північ відбиває срібний бій,
А ти отут, мов місяць, мерзни й стій.
Трамвай десь там далеко заблукав,
Чомусь на мене він не зачекав.

І знову станеться історія така,
Мене не пустиш ти до літака.
Залишу все і знов сюди вернусь,
Собі на зло і на біду комусь.

Ой що ти робиш, любий, дорогий?
Який б не був, та все одно ти мій.
Чому ти плачеш і чому дощиш?
Який там Лондон і який Париж?

Наталка Криничанка

ЗАСПІВАЙ МЕНІ, ЛЬВОВЕ, ВОСТАННЄ

(Останній бал)

Заспівай, заспівай мені, Львове, востаннє –
Щось так довго і тяжко триває фінал.
Третій день за вікном вже пустої кав’ярні
Чорні коні везуть попелюшок на бал.

Заспівай, заспівай мені, Львове, сумної –
Вже птахи лопотять під дахами крильми.
Я прийму твої скарги усі до одної
І розділить нас ніч назавжди ворітьми.

Ти не плач, не пускай блискавиці за мною,
Не жени своїх левів мені навздогін.
Я повернусь на мить у портреті святою,
Як чергова окраса для замкових стін.

Вже за північ давно, оніміли гітари,
Черевичок розбився, кришталь затонкий.
Так галантно до танцю ведуть комісари,
Для останнього танцю і Львів затісний.

Заспівай, заспівай мені, Львове, востаннє –
Щось так довго і тяжко триває фінал.
Третій день за вікном вже пустої кав’ярні
Чорні коні везуть попелюшок на бал.

Наталка Криничанка