Архітектура

9 Березня, 2018

10 храмів старого Львова в унікальних фотографіях ХІХ – початку ХХ ст.

Сьогодні Львів – одне з тих українських міст, які широко славляться своєю сакральною архітектурою. ХІХ століття стало епохою появи фотографії, яка без перебільшення створила справжній переворот у понятті візуальності і її доступності.

Сьогодні ми пропонуємо вам поглянути на 10 храмів Львова зафіксованих у фотороботах ХІХ – початку ХХ століть. Деякі з цих робіт показують нам, що храми значною мірою не змінились, інші ж – дозволяють побачити ті зміни, які їх спіткали і вони фіксують будівлі у тому стані у якому ми ніколи уже їх не побачимо. У цьому є певний шарм і певний сум, проте від цього нікуди не втекти.

1.Костел Св. Антонія на вулиці Личаківській. Храм, який фактично у первісному вигляді дійшов до нашого часу, постає перед нами у фотороботі відомого львівського фотомитця Францішека Риховського, яку він зробив у 1894 році. Окрім самого храму, фотографу вдалось увічнити історичний момент – початок руху електричного трамваю на Личакові. 1765 року костел був реконструйований Франциском Кульчицьким, було добудовано також бароковий фронтон із вазами за проектом Петра Полейовського і тоді храм набув сучасного вигляду. У 1818 році архітектором Йозефом Марклем споруджено дзвіницю для трьох дзвонів, а 1830 року костел оточено муром, в котрий вбудовано і дзвіницю. Стінопис храму і деяких приміщень монастиря виконано 1854 року. 1861 року будівлю вкрито новим дахом, який 1878 року знову відремонтовано.

2. Краєвид на монастир бернардинів та храм Св. Андрія. Площа біля монастиря бернардинів постала в 1650 році, коли було ліквідовано частину укріплень довкола монастиря. У 1912 році фотограф зафіксував бернардинський монастир у досить незвичному для львів’ян вигляді. Монастир був оточеним високим муром.

3. Костел Марії Магдалини. Фото початку ХХ століття. У 1754—1758 році костьол розширив і перебудував архітектор Мартин Урбанік: змінено фасади, добудовано вежі. Перед 1764 роком 2 камінні статуї святих-домініканців на фасаді храму виконав Себастьян Фесінґер. Сучасний вигляд костел отримав 1870 року. Ще одна фотографія 1905 року зафіксувала для нас мить створення нової сім’ї – весілля. Молоду пару очікує екіпаж запряжений білим конем, гостей також очікують їхні екіпажі. Перед входом можна побачити скульптуру Діви Марії споруджену наприкінці ХІХ століття.

Весілля в храмі Св. Марії Магдалини, 1905

4.Церква Параскеви П’ятниці, фото 1905 року. Храм зображено у вигляді, якого він набув після реставрації у 1885 році. У 1908 році шатрове закінчення вежі було замінено необароковою банею з іншими декоративними елементами. Перебудови храму чітко видно, якщо ми поглянемо на ще одне його давнє фото, яке залишив нам Юзеф Едер.

5. Костел Св. Михаїла і будівля монастиря кармелітів босих. Фото 1912 року. Вежі храму були збудовані у 1835 і 1906 роках за проектами Алоїза Вондрашки та Владислава Галицького. Ще одне фото 1906 року зафіксувало для нас інтер’єр храму станом на 1906 рік.

6. Храм Св. Анни. Фото між 1911 і 1927 роками. Ознаками для такого датування фото є споруда Католицького дому збудована у 1911 році. Разом з тим, сучасний купол вежі було споруджено у 1927 році.

7. Собор Св. Юра з висоти. Фото 1921 року. Цікаво глянути також на зображення храму, яке залишив нам Ю. Едер за півстоліття до цього у 1870-ті роки. Споруджений Бернардом Меретином храм фактично не змінився до нашого часу.

8. Церква Петра і Павла на Личакові. Фото Юзефа Едера, 1870-ті рр. Храм історія якого сягає XVII століття, був зафіксований знаним львівським фотомайстром – Юзефом Едером.

9. Костел Св. Миколая, фото 1900 року. Сучасна церква Покрову Богородиці має багату історію. Так, дерев’яний монастир на мурованому фундаменті було споруджено 1694 року. Через 2 роки завершено будівництво дерев’яного костелу святого Миколая. У 1739–1745 роках коштом Самуеля Мухавецького та Яна Яблоновського споруджено сучасну будову. 1769 року сталась пожежа. Відбудова тривала до 1777 року. 1782 року орден тринітаріїв був скасований — 9 капланів, 3 брати, що мешкали тут, змушені були залишити святиню. Інвентар 1783 року засвідчив, що у костелі було 10 вівтарів (включно із головним), амвон, 9-голосний орган на хорах. 1790 року костел став парафіяльним, а у кляшторі розмістилась плебанія. 1837 року храм віддано під опіку Єзуїтам. У 1853 році поруч із костелом, у будинку Єзуїтського конвікту був розташований Львівський університет. 1903 року завершено реставрацію під керівництвом Міхала Лужецького.

Храм Св. Миколая (сьогодні – Покрови Богородиці)

10. Костел Св. Войцеха на початку ХХ ст. Костел святого Войцеха споруджений 1607 року на північному схилі Змієвої гори. 1749 року при храмі оселились отці Місіонери, згодом, у 1780-ті роки, монастир закрили і в його приміщенні аж до кінця ХІХ століття розташовувався пороховий склад. У 1897 році храм повернули громаді і відремонтували. Фото початку ХХ століття зафіксувало для нас храм саме в цей період його історії.

Автор: Віктор ГУМЕННИЙ / photo-lviv.in.ua

6 Березня, 2018

Львів, якого не повернеш. Пасаж Міколяша

Пасаж Міколяша був торговою галерею, розташованою між вулицями Коперніка та Крутою, (в наш час вул. Вороного).

Пасаж вважається першим у Львові сецесійним об’єктом, його будівництво розпочалося у 1896-1898 і тривало близько шести років. Роботи виконувалися архітектурно-будівельною фірмою Івана Левинського за проектом Івана Левинського та Альфреда Захаревича.

Кінотеатр “Сінефон” в пасажі Міколяша, поч ХХ

Пасаж Міколяша носить прізвище людини, яка була генератором ідеї його створення. Починався він з аптеки на Коперніка, 1, яка потім увійшла у склад акціонерного товариства, що було створено для проекту «Пасаж».

Він складався з проходу зі скляним накриттям, з дебаркадером, де були розміщені і ресторани, і кафе, і бутіки, і кінотеатр, і магазини. Між усім цим була крита прогулянково-відпочинкова зона, яка була утепленою. Взимку відвідувачі Пасажу могли зняти пальто і вільно прогулюватися територією.

Бачимо групу відвідувачів, в глибині видно центральний вхід, біля якого розташований фонтан з мармуровою фігурою оголеної німфи роботи скульптора А. Попеля.

Стінні розписи, електричне освітлення, центральне опалення – все це створювало відчуття комфорту, отже приваблювало відвідувачів та клієнтів. Торгова галерея була насичена магазинами, салонами, різноманітними закладами.

Тут містився фотографічний заклад “Аделя”, у 1901-1907 рр. – кінотеатр “Уранія”, який започаткував Людвік Кухар (кінотеатр діяв до 1939 р. під різними назвами: 1907-1911 рр. – “Сінефон”, 1911-1915 рр. – “Кухар”, 1915-1935 рр. – “Пасаж”, 1935-1939 рр. – “Тон”).

З боку вул. Крутої (Вороного) у 1912-1924 рр. містився кінотеатр “Люкс” ( в 1926-1939 рр. він мав назву “Втіха”).

Більшість людей у Львові вважає, що Пасаж Міколяша було зруйновано у 1941 році, хоча насправді це сталося у 1939 році, коли німці почали бомбардувати Польщу і, в тому числі, і Львів. За радянських часів відбудувати пасаж просто “забули”. І до наших днів збереглися тільки залишки колись славетного пасажу.

Тільки в останні роки цей давній об’єкт викликав зацікавлення підприємців, існує проект його відбудови із створенням великого обсягу торгової площі в центрі міста.

Сьогодення:

За матеріалами Фотографії старого Львова, lvivcenter.org

6 Березня, 2018

Чи знають львівські політехніки, що навчаються у монастирі?

Монастир Найсвятішого Серця Ісусового був заснований у 1844 році. Ціле століття він був римо-католицьким жіночим монастирем. До будинку ще тоді прилягав костел Найсвятішого Серця Ісусового. Цю базиліку було збудовано у 1844-1855 роках на кошти архикнязя Фердинанда д’Есте та римо-католицького архієпископа Пістека з мотивами готичного та романського стилів за проектом Вінцента Равського (сеньйора).

Зайти до костелу можна було безпосередньо з корпусу освітньо-виховного закладу, а також бічним входом із подвір’я. Стрілчасті вікна були прикрашені вітражами в неоготичному стилі.

Костел сестер Sacre Coeur у Львові, 1925 рік

До монастирського комплексу також входив рекреаційний парк. Парк спроектував і збудував у 1897 році будівничий Стрийського парку Арнольд Рьорінґ.

Будівля була побудована в середині XIX століття, а в 1885 проводилася реконструкція та добудова, виконана архітектурним бюро українського архітектора І. Левинського.

Іван Левинський ( 1851 – 1919 ) – відомий львівський архітектор, підприємець, меценат

Будівля цегляна, триповерхова з високим цоколем, поштукатурена, партер прикрашений рустом. Будинок розташований на розі кварталу, головним фасадом звернений до площі Святого Юра, боковим – до вулиці Карпінського, композиція фасадів кулісна, вони розчленовані на горизонтальні яруси смугами карнизів. Фасади фланковані виступами, на які компонуються пілястри з капітелями композитного ордеру. Вікна в строгих обрамленнях, на першому поверсі – арочні форми, на інших ярусах – прямокутні. З боку площі Святого Юра ризаліти увінчані високими двоярусними фронтонами, між ними по центру встановлено ще один фронтон, меншого розміру. Вхідний портал, прикрашений півколонами, розташований у лівому крилі. План внутрішніх приміщень заснований на коридорній системі .

Колишній монастир Sacre Coeur у Львові, пл. Св. Юра, 1/2

З 1926–1928 рр. було зведено огорожу за проектом Яна Висоцького. У 1938 р. відбулася реконструкція монастиря за проектом Станіслава Рожицького. Проте, найбільші зміни монастиря сталися у 1939, коли атеїстична радянська влада ліквідувала монастир. Така доля спіткала майже всі сакральні установи. Для прикладу, церква Ольги і Єлизавети був складом сільськогосподарської продукції.

В 1940-41 рр. тут було розташовано школу, під час німецької окупації в приміщеннях розташували військовий шпиталь. У вересні 1946 року на базі агрономічного та лісогосподарського факультетів політехнічного інституту в приміщеннях колишнього монастиря був заснований сільськогосподарський інститут.

Навчальний корпус національного університету «Львівська політехніка» © photo-lviv.in.ua

Близько 1972 р. костел, сиротинець, сад було знесено та забудовано новими корпусами, , а цьому місці з’явилась будівля харчового блоку політехнічного інституту (корпус № 26). Від комплексу монастиря залишився один корпус на пл.Святого Юра, 1/2, пам’ятка архітектури історизму (неоренесансу).

Наприклад, навчальний корпус № 2 Львівської політехніки, який знаходиться між вулицями Карпінського та Митрополита Андрея (раніше Олександра Невського), збудований на місці колишнього монастиря Сакре-Кер (св. Серця) та перенесеної у с. Дубляни Львівської державної аргарної академії.

5 Березня, 2018

Що має побачити кожен львів’янин. «Будинок із химерами»

Через скульптури сов, які прикрашають зовнішній фасад будівлі, будинок №6, на вулиці Героїв Майдану має й іншу назву — «Кам’яниця під совами», розповідає Tvoemisto.tv.

Парк культури і вулицю Сахарова сполучають десять хвилин, якщо спускатися до старого трамвайного депо вулицею Героїв Майдану, більш відомою львів’янам, як колишня Гвардійська.

Сама вулиця, яка спочатку називалася Парковою, або Паркґассе, виникла 1880-х роках позаминулого століття. Тоді ж її почали активно розбудовувати, а через десяток років тут звели кам’яницю №6, яка є унікальною окрасою невеличкої пологої вулиці.

Вид на вулицю Паркову, Львів, початок ХХ століття

«Будинок із химерами» збудували у 1902 році за проектом польського архітектора Іпполіта Слівінського — автора багатьох львівських будівель, на кшталт «Авансового банку» на проспекті Свободи, 10 та будинку архітектора Франциска Сковрона на вулиці Кривоноса, 10.

Скульптурне оздоблення з совами розробив Антоній Попель, який спроектував пам’ятник Адаму Міцкевичу у Львові та долучився до зовнішнього оздоблення Львівської опери. Завдяки совам будинок отримав іншу назву — «Кам’яниця під совами».

У 1908-1914 роках у будинку мешкав відомий польський політичний та військовий діяч Юзеф Пілсудський. Нині про це нагадує хіба меморіальна дошка над вхідною брамою.

У період із 1914 і до початку Другої світової війни у будинку розташував свою майстерню місцевий скульптор Роман Шведзіцький, а після відступу німецьких військ, у 1944 році, в цьому будинку був штаб Армії Крайової. Відтоді й дотепер споруду використовують як житловий будинок.

Триповерховий симетричний будинок у неоготичному стилі оздоблений оригінальними скульптурами сов та фігурами химер — потвор горгулій та грифонів, які зображені вздовж випуклої частини стіни — пілястрі. Зовнішній фасад та цокольний поверх облицьовані кам’яними плитами та мають півкруглі вікна із кольоровими вітражами.

На бокових частинах фасаду, що виступають за основну лінію, з другого поверху виходять балкони з візерунчастим орнаментом, які завершуються трикутними фронтонами — вімпергами. Балкон спирається на скульптуру людської голови — «найстаріша потвора у Львові» — та кам’яну голову барана.

Окрім людських голів та химер, на зовнішній частині будинку можна зустріти зображення лицаря в обладунках та кардинала.

Вестибюль на першому поверсі розписаний малюнками у манері пізнього середньовіччя. На стінах зображені літери, однак їх значення достеменно не відоме. Стеля — склепінчаста, прикрашена кольоровими зірками, зображеннями людей та химерних істот. Брами внутрішніх дверей прикрашають фігури грифонів, які дещо втратили первинний вигляд.

Загалом, стіни будинку оздоблені кольоровими, здебільшого жовто-червоного та синього кольорів, перехресними криволінійними образами, що нагадує розпис стін середньовічних храмів.

Вікторія Ейсмунт для Твоє місто

Фото Катя Москалюк, Сергій Криниця

За інформацією Wikipedia, photo-lviv.in.ua, www.lviv1256.com/, «Фотографії старого Львова»

2 Березня, 2018

У Львові зведуть новий житловий мікрорайон

Управління архітектури та урбаністики ЛМР замовило розробку детального плану території (ДПТ) у районі вул. Тракт Глинянський. На ділянці заплановане зведення житлових будинків, освітніх закладів та садиб. Про це йдеться в пояснювальній записці ДПТ, передає Zaxid.net.

Згідно з кадастровою картою, земельна ділянка, де передбачене будівництво, перебуває у оренді ТзОВ «Провесінь-Агроінвест». ДПТ передбачає будівництво кількох десятків багатоповерхівок (6-9 поверхів), 4-поверхової школи приблизно для 750 учнів та дитсадку для 200 дітей. Поблизу школи та садка облаштують також стадіон. У багатоповерхівках буде приблизно 1300 квартир, де зможуть жити 3,8 тис. людей.

Земельна ділянка, де заплановано будівництво

На території ділянки також передбачено розміщення аптек та медичних закладів, магазинів, виділено площу для парковок. Реалізувати проект планують за 10 років.

На території також заплановано будівництво внутрішньоквартальних проїздів та облаштування зупинки громадського транспорту на вул. Тракт Глинянський.

У середу, 14 березня, о 18:00 у Великій сесійній залі міської ради відбудеться зустріч з головним архітектором проекту.

Пропозиції щодо проекту можна подавати до 26 березня 2018 року до відділу громадського партнерства управління «Секретаріат ради» через Центри надання адміністративних послуг. Відповідальна за організацію розгляду пропозицій — Челепіс Д., тел. 032 297 57 63.

1 Березня, 2018

Церква Пресвятої Трійці, або де козаки на Сихові молились

На вулиці Садибній, 1-А, що на Сихові, затиснутий між новобудовами та багатоповерхівками, розташований унікальний храм – Церква Пресвятої Трійці. Унікальна вона тим, що це єдина автентична дерев’яна церква у Львові. Коли ступаєш на її територію, здається, що потрапив у мальовничу оазу. Навколо квіти, декоративні рослини, доглянуті газони, а сама церква, незважаючи на свій поважний вік, все ще пахне деревом, пише сайт Фотографії старого Львова.

Церква Св. Трійці на Сихові, фото до 1932 р.

Деякі історики, зокрема, В.Вуйцик, припускають, що церкву на околиці міста спорудили в часи, коли 1654 р. до Львова наближалося військо українського гетьмана Богдана Хмельницького, і навіть за сприяння самого гетьмана. На вході до храму висить табличка, яка підтверджує дату побудови цієї пам’ятки архітектури. Однак за останніми даними, знайденими в архівах Кракова, церкву спорудили мешканці с. Сихів 1600 р. Тому, наразі, дане питання залишається відкритим для дослідження.

Січинський В. План церкви в с. Сихові, 1925 р.

Це зовсім маленький (11,74 х 4,58 м.) тридільний храм, який стоїть на кам’яному фундаменті. Церква одноверха, покрита дахом чотирисхилої форми. Перекрита гонтом і складена із соснового зрубу у простий замок «охлоп». Храм освітлюють невеликі за розміром вікна і відкритий ліхтар ХVІІІ століття.

Січинський В. Повздовжний перекрій церкви у Сихові, 1925 р.

Традиційна прибудована ризниця відсутня. Головний вхід розташований з півночі. Його особливістю є надзвичайно низькі вхідні двері, висота яких становить близько півтора метри. Тому людям, високим на зріст, щоб потрапити всередину, слід зігнутися мало не вдвічі.

Зі сходу від церкви стоїть дерев’яна каркасна дзвіниця, накрита двосхилим дашком, а неподалік неї – дерев’яна каплиця.

Січинський В. Деталічний перекрій по західному причілкови церкви в с. Сихові, 1925 р.

Та, насамперед, храм славиться своїм оригінальним стінописом 1683 року. Розписами вкриті лише стіни нави церкви Пресвятої Трійці. За сюжетами вони різноманітні. На бічних стінах низом представлені погрудні зображення святих воїнів – Теодора Тиронського, св.Юрія та св. Дмитра. На північній стіні вище святих воїнів є сцени з Старого Заповіту: «Йон викинений з черева китового» і «Гостина в домі Авраама» або «Старозаповітна Трійця». Над ними намальовані «Страсті Христові».

На південній стіні, крім воїнів, зображено «Воздвиження Чесного Хреста» та подружжя ктиторів навколішки перед святителем. Біля цієї сцени позначено рік виконання малюнку – «1683». Вище – «Страшний суд». На східній частині залишки композиції «Розп’яття» з пристоячими. На західній стіні художник відтворив сцени з Апокліпсису та різні морально-дидактичні мотиви.

Стінопис виконано клеєвими фарбами поверх слабопроґрунтованих, фактично тільки проклеєних соснових брусів. На стиках брусів наклеєна паволока з лляного полотна і паперу. У деяких місцях для паволоки використано смужки полотна з мереживом, очевидно, зі старих сорочок. Професійний рівень виконання стінопису – нерівномірний, простежується два або більше авторських почерків.

Щодо авторства розписів, то про них можна здогадуватися. Наприкінці ХVІІ ст. у Львові працювало декілька малярів. Серед них, з сихівським живописом можна пов’язати українського маляра того часу Олександра Ляницького. Підставою для такої гіпотези є те, що Ляницький, крім іконостасу та ікон для каплиці Трьох Святителів при Успенській церкві, виконав настінні малювання в кам’яниці Красовських (вул.Федорова, 8). Однак, це тільки припущення.

Церква Св. Трійці на Сихові, фото 1980р.

Баню храму прикрашає унікальний образ Христа Пантократора. Це рідкісна мистецька пам’ятка, яка увійшла в каталоги багатьох видань світу. Невеличкий іконостас гарний і довершений у своїй красі. Однак він є новішим, порівняно з розписом.

У 1870-х рр. до церкви був прибудований притвор, а також підведені підвалини.

Під час Польсько-Української війни за Львів в 1918-1919 роках церква дивом вціліла, на відміну від багатьох довколишніх будівель.

Як видно з рисунку Володимира Січинського 1925 року церква мала інший силует, аніж сьогодні. Найбільша різниця – у незвичайній дзвіниці, уміло схованій над бабинцем. На жаль, під час реставрації у 1932 році цю унікальну дзвіницю розібрали.

Церква Св. Трійці на Сихові, фото 2015 р.

У 1928-1941 рр. у церкві Пресвятої Трійці служив о. Андрій Іщак, ревний душпастир і відомий науковий діяч. З-під його пера вийшло багато наукових розвідок та рецензій у сфері історичної, догматичної, схоластичної і патристичної літератури, які друкувалися в «Ниві», «Меті», «Богослов’ї» та ін. У часи комуністичної диктатури продовжував виконувати свої священичі обов’язки і загинув від рук енкавеесівців 26 червня 1941 р. Його тіло, проколене багнетами, знайшли через кілька днів після смерті. Отець Андрій Іщак похований на місцевому цвинтарі неподалік від церкви. Папа Іван Павло II під час свого візиту до Львова 2001 р. проголосив його блаженним.

Тривалий час після Другої світової війни церква була зачинена. У 1971 році храм покрили гонтом, а 1974року його передали Львівській картинній галереї для створення музею. З цього моменту розпочалась робота по реставрації розписів церкви.

Розписи у церкві Св. Трійці на Сихові, фото 2015 р.

Під час розбудови Сихівського масиву, у 80-х роках ХХ ст., постало питання про перенесення Троїцької церкви до Музею народної архітектури та побуту. Але, розписи на її стінах, ускладнювали цей процес, оскільки при розбиранні живопис міг зазнати непоправних втрат. Тому пам’ятку зберегли на тому ж місці, де колись збудували. За декілька років розбудову мікрорайону припинили, а церква, яка адміністративно знаходиться у Львові фактично стоїть на межі між старим і новим Сиховом.

Протягом 1989-1990 рр. храм передали громаді УГКЦ, яка провела реставраційні роботи з покрівлею даху, було відновлено паркан та впорядковано територію. У 1994р. „Укрзахідпроектреставрація” розпочала відновлення живопису церкви. У 1996р. встановлено іконостас у неовізантійському стилі. Повна реставрація храму св. Трійці та іконопису завершилась у 2009р.

На сьогодні Церква Пресвятої Трійці є діючою. Щодня тут відбуваються Богослужіння, які збирають чимало мешканців Львова.

Софія ЛЕГІН для Фотографії старого Львова
вчений секретар Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові

Джерела:

Володимир Вуйцик. Leopolitana /за ред. О.Бойко та В.Слободяна. – Львів: ВТНЛ-Класика, 2013 р.;

http://www.lvivcenter.org/; http://www.pslava.info/; http://haidamac.org.ua/; http://decerkva.org.ua/; http://podoroziaib.org.ua/

28 Лютого, 2018

Архітектор, який хотів побудувати Швейцарію у Галичині

Круглий сирота, котрий всього досягнув сам і зробив для галичан чи не найбільше з діячів початку ХХ століття. На його рахунку понад 200 проектів збудованих церков та до двох десятків організацій, які реально покращували життя українців до рівня найпрогресивніших країн того часу.

Василь Нагірний – архітектор та засновник кооперативного руху, цього року 170-ліття його народження.

У 15 років став круглим сиротою. Попри відсутність грошей та опікунів вирішив поїхати зі Стрия продовжувати навчання до Львова, про що згодом згадуватиме як про найскрутніші роки свого життя.

„Мені майже зовсім забракло усього, що потрібне не тільки для науки, але і до життя. Я не мав ані одної книжки, ані що з’їсти. Нераз жилося кілька днів сухим горохом, купленим за кілька крейцарів… Під час тріскучої зими я ходив в легкій, майже літній одежині. Теплішу одежину, що я мав, позичив я пізньої осені одному товаришеві, який спав на Високім Замку, та він не віддав її мені“.

Під час навчання заробляв з приватних лекцій. Почав вчитися в Львівській технічній академії (тепер Політехніка), а закінчити вирішив у Цюріху. Звернувся по стипендію до “Народного дому”, на що отримав відповідь: “Як не має удержання, то хай сидить дома”. Витративши останні гроші, довідався, що стипендію йому таки призначили до того ж на весь курс навчання.

Родина Нагірних. Початок ХХ ст. Сидять: Марія, Василь, Євген Нагірні. Стоять від ліва: Євстахій, Анна, Софія.

По закінченні освіти працював міським архітектором Вінтертуру та Цюріху.

„Чи діжду я того, коли й наша країна позбудеться непрошених опікунів і так устроїться, як ця маленька Швейцарія?“, – писав Нагірний, захоплений працьовитістю, ощадністю та ввічливістю швейцарців.

І потім все життя намагався сам зробити Швейцарію у Галичині. Заснував перший український кооператив “Народна торгівля”(де селяни могли збувати свої продукти і товар та вчитися торгівлі), страхове товариство “Дністер” (спершу відшкодовувало вкладникам збитки від пожеж), “Народна гостинниця” (інституція, котра б мала, як писав Нагірний “ширити замилування до ведення готельного промислу, шинкарського і каварняного”)….

Спосіб участі Василя Нагірного у створенні котрогось товариства найчастіше був таким: він подавав ідею створення, працював над статутом, купував або винаймав кам’яниці, якийсь час був директором чи головою, а тоді, переконавшись в його життєздатності, випускав у самостійне життя – і брався за наступний проект. Загалом таких проектів було не менше двох десятків.

Церква за проектом Василя Нагірного в с. Дубровиця

Окрім цього Нагірний був дуже вмілим архітектором. Кожна четверта церква Галичини була побудована за його проектом – загалом понад 200 храмів. За основу своєї першої церкви у с. Малий Яричів на Львівщині взяв головний візантійський храм – Софійський собор у Стамбулі. Стиль Нагірного називають новітньою галицькою школою сакрального будівництва. Мають від однієї до п’яти бань.

Із дружиною Марією Дуткевич із Рудна мали чотирьох дітей. Найстарший Євген теж став відомим архітектором, спроектував близько 400 храмів Західної України! Наймолодша донька Софія стала бабусею української співачки – Квітки Цісик.

Помер 25 лютого (дані різняться) у 1921 році. Похований на Личакові.

Джерело: Локальна Історія
Фото: Zbruc.eu

25 Лютого, 2018

Замість багатоповерхівки на вул. Кульпарківській у Львові збудують офісний центр

У Львові на вул. Кульпарківській біля кільцевої розв’язки з вул. Виговського збудують офісний центр з паркінгом, магазинами та ресторанами. Раніше тут планували звести 16-поверхівку, але через протести мешканців відмовились. Про це повідомляє Zaxid.net.

У п’ятницю, 23 лютого, виконавчий комітет Львівської міськради затвердив містобудівні умови та на будівництво ТзОВ «Плаза Львів» офісної будівлі з вбудованими об’єктами торгівлі, громадського харчування та автостоянками.

На першому поверсі офісного центру передбачені заклади торгівлі та громадського харчування

Документ передбачає, що офісний центр висотою 16 м зведуть на ділянці площею 0,23 га на вул. Кульпарківській, 200.

Місце розташування ділянки, на якій зведуть офісний центр

Як зазначив головний архітектор Львова Юліан Чаплінський, раніше на цій ділянці інвестор планував звести 16-поверховий офісний центр. Такі дозволи на експериментальне висотне будівництво забудовник отримав ще у 2008 році, однак місцеві мешканці з планами багатоповерхової забудови не погодились. Зокрема, у вересні 2017 року мешканці сусідніх будинків вийшли на протест проти зведення багатоповерхівки.

Відтак, інвестор відмовився від планів багатоповерхової забудови і вирішив збудувати триповерховий офісний центр.

Сучасний стан ділянки, на якій збудують офісний центр (фото ЛМР)

За даними аналітичної системи YouControl, засновниками ТзОВ «Плаза Львів» є кіпрська компанія «Айсем Сайпрус ЛТД» та четверо громадян Німеччини, Швейцарії, Австрії та Ліхтенштейну.

25 Лютого, 2018

Занедбаний корпус колишнього «Кінескопу» реконструюють під офісний центр

У п’ятницю, 23 лютого, виконавчий комітет Львівської міської ради затвердив містобудівні умови та обмеження на реконструкцію частини нежитлових приміщень на вул. Кульпарківській, 59 для створення адміністративно-офісного центру.

Як вказано у рішенні виконкому, йдеться про реконструкцію будівлі колишнього заводу «Кінескоп» (корпус №42) з розширенням за рахунок надбудови. Після реконструкції на даху будівлі передбачено облаштувати терасу. Зараз ця будівля перебуває у занедбаному стані.

Містобудівні умови та обмеження видали ТзОВ «Офісний центр «К-59». За даними аналітичної системи YouControl, засновниками цього підприємства є Лідія Притика, Юрій Притика, Іван Костенко.

До 1999 року на Кульпарківській, 59 розташовувався адміністративний корпус заводу «Кінескоп». Зараз будівля перебуває у занедбаному стані, частина її приміщень здається в оренду під комерцію.

24 Лютого, 2018

Що має побачити кожен львів’янин. Вілла «Палатин»

Вілла є однією з пам’яток неоготичної архітектури Львова кінця XIX століття, пише Tvoemisto.tv.

За десять хвилин ходьби від центру Львова, на розі вулиць Каліча Гора та Глібова, розташувався тепер багатоквартирний житловий будинок, а колись родинна вілла «Палатин». До неї не доходять туристи, оскільки будинок розташований поза межами туристичного центру міста, а самі львів’яни радше бачили віллу на Глібова, 12 із фото в архітектурних пабліках в Instagram чи Facebook. Однак як для більш ніж столітньої споруди, вілла добре збереглася та має чим здивувати і львів’ян, і туристів.

Спочатку вілла називалася «Затишок». Її збудували 1875 року за проектом Едмунда Кьолера для сім’ї львівського аптекаря Владислава Чарновського. Первинно будинок прикрашала наріжна вежа з оглядовим майданчиком із кольорової цегли. Втім вона не збереглася донині. Також її не вдалося знайти й на фотографіях.

1893 року архітектор Альфред Каменобродзький, який є автором багатьох львівських будівель, на кшталт нинішнього університету внутрішніх справ, Львівського технологічного ліцею і трамвайного депо на вулиці Сахарова, перебудував будинок на замовлення Олімпії Вишинської. З цього часу вілла стала більше нагадувати середньовічний замок та змінила назву на «Палатин» – на честь титулу воєводи у середньовічній Європі.

Вид на будинок із верхньої частини вулиці Каліча Гора

У 1910-1915 роках у будинку мешкав фактично міський голова Львова, журналіст та письменник Тадеуш Рутовський. Протягом ХХ століття віллою у різні роки володіли відомі на той час львів’яни Ян Сільніцький, Пьотр Хмєльовський, Леопольд Ходацький, Ян Ева, Афнер і Ґустава Гесселі. Нині будинок використовують як багатоквартирне житлове приміщення.

Цегляна різноповерхова споруда виходить одразу на дві вулиці та має вежі у вигляді готичного замку та вікна у формі арок і прямокутників. Зовнішній фасад будинку обрамлений статуями та червоною цеглою. Внутрішнє планування нагадує середньовічну архітектуру: великі та малі зали, допоміжні примщення. Від вулиці вілла відділена підпірною стінкою з двох боків.

Герб польських королів на фасаді будинку

Згідно з початковим плануванням, при вході у будинок розташований вестибюль та сходи на другий поверх. Навколо групувалися кілька кімнат – кухня, їдальня, салони та додаткові приміщення. Кімнати на другому поверсі передбачалися як спальні, від яких вели сходи на горище. На цокольному поверсі були пивниці. Після першої перебудови у будинку з’явились санвузли, великі зали та додаткові кімнати.

Сходи всередині будинку, що ведуть на другий поверх

Водночас із перебудовою вілли «Палатин», поруч на вулиці Каліча Гора збудували двоповерхову сторожівню, в оздоблення якої додали елементи вілли. Нині це окремий житловий будинок за адресою вулиця Каліча Гора, 7.

Колишня сторожівня на вулиці Каліча Гора, 7

Добудовані до вілли при реконструкції вежі оздоблені чотирма медальйонами із зображеннями польських королів. Вежі по периметру завершуються східчастим причілком, у центрі якого, зі сторони вулиці Глібова, розміщений медальйон із зображенням польського короля Болеслава ІІ Хороброго. Також на вежі розміщені портрети ще двох королів Болеслава І Хороброго Мечислава ІІ Ламберта. На лівій вежі зі сторони вулиці Каліча Гора був розміщений медальйон із зображенням Пшемисла ІІ, але він не зберігся до наших днів.

Західна вежа на південно-східному фасаді має вихід на терасу над головним входом до вілли.Тут над вікном розміщено польський дворянський герб Цьолек. Однак нині не відомо, кому із власників належав цей герб.

Верхівка однієї з двох наріжних веж вілли

Вікторія Ейсмунт для Твоє місто

За інформацією Lvivcentr.org, Wikipedia, haidamac.org