Поява сонячного годинника сягає давніх часів. Достеменно невідомо коли виник перший такий пристрій, але вважають, що сонячний годинник з’явився приблизно у 3500 р. до н. е. В багатьох містах України можемо побачити сонячні годинники – давні або ж сучасні і декоративні. Ніхто вже не користується ними на практиці, але помилуватись одних із найкрасивіших сонячних годинників нашої країни, який знаходиться у Львові, є безліч охочих, пише сайт ingal.com.ua.
Сонячний годинник — пристрій для вимірювання часу за зміною довжини тіні від гномону та її руху по циферблату.
Знаходиться цей красень у вірменському кварталі на фасаді будинку “Пір року”, або як його ще називають, “Знаків зодіаку”. Свою оригінальну назву будівля отримала через щедре та цікаве декорування фасаду. Його відреставрували у 2012 році під капітального ремонту будівлі.
На горельєфі зображений бог часу Хронос, який тримає Землю. Через центр півкулі проведена полуденна лінія з написом «Linea Loci», а в центрі укріплений гномон, тінь від якого переміщається слідом за Сонцем. Оскільки ніяких цифр на півсфері немає, по тіні можна приблизно визначити тільки сонячний полудень. Час створення пристрою – ХІХ століття.
Другий сонячний годинник ховається від туристів, та й від жителів міста теж, на стіні флігеля вілли «Юліетка» на вулиці Метрологічній, 14. Зараз тут хостел, і бачать цей годинник хіба що тамтешні жителі (якщо коли-небудь піднімають голову догори).
Годинник є різьбленням на стіні фронтону у вигляді двох півкіл різного радіусу, зі вписаними в них римськими цифрами від V (ранок) до VII (вечір). Розмір годинника близько 2 м. Між цифрами є півгодинні стрілки.
Гномон – металевий прут, вид – полярний, підставою направлений на північний полюс світу. Довжина стрілки – близько 60 см. Вісь “підстава гномона – значення 12 годин” вертикальна.
Цьому годиннику близько 100 років і годину вони показують неправильно. Але не від старості, а від помилки в розрахунках скоєних при їх проектуванні.
“А ось про третій годинник я дізнався тільки декілька днів тому, коли розглядав годинник на віллі Юліетка. Нам розповіли, що в парку біля басейну «Медик» теж є сонячний годинник. До парку від вілли всього кілька хвилин пішки і ми негайно туди вирушили. Парк був порожній і тільки самотня двірничка підмітала доріжки. На питання про годинник нами була отримана відповідь, що таких тут немає. І в ту ж мить годинник був виявлений в кількох метрах від неї”, пише Ігор Сальніков у своєму блозі.
Потім нам довелося показати зацікавленій жіночці цей годинник і навіть прочитати невелику лекцію про принцип їхньої роботи.
Перевірити точність часу не вдалося – Сонце було закрито суцільною хмарою.
До речі, наступного року у Львові може з’явитися ще один сонячний годинник. Слідкуйте за публікаціями igor-salnikov.livejournal.com.
У Львові планують знесення будинку в історичному ареалі Львова для будівництва багатоповерхівки. Аби зберегти існуючу “віллу на Курковій” від зносу, львів’янин зареєстрував петицію з таким проханням у Єдиній системі місцевих петицій.
За інформацією мешканців навколишніх вулиць, у будинку, що знаходиться на вулиці Лисенка, 34 забудовник скуповує квартири (всього в будинку є 4 квартири) з метою знесення будинку та побудови на його місці багатоповерхівки, пише Форпост.
На думку автора петиції Назара Лебяка, варто визнати пам’яткою архітектури місцевого значення особняк №34 на теперішній вул. Лисенка у Львові, оскільки він був зведений ще за Австро-Угорщини, а архітектором був український діяч, педагог, підприємець Іван Левинський, якому у Львові планують в даний час створити музей, а також Ян Томаш Кудельський. Крім музею про архітектуру Івана Левинського – для нащадків потрібно зберігати і саму архітектуру ним же і створену.
“В архівних даних будинок зветься як “Двоповерхова вілла в стилі історизму з елементами народної архітектури” або “Вілла на вулиці Курковій. Таких аналогічних споруд на даній місцевості зустрічаються досить рідко”, – зазначає він.
Малюнок: Тетяна Казанцева
Мешканці висловили побоювання тим, що сусідні будинки, що вже є в аварійному стані – будуть руйнуватися від новобудови, будинок стоїть на насипі із крутим схилом. Тому з громадою було прийняте спільне рішення про розсилання інформаційних запитів та здійснення інших превентивних дій для зібрання необхідної інформації та подальшого блокування можливих неправомірних дій забудовника, або чиновників. Пізніше на зборах була утворена ініціативна група та призначенні відповідальні за інші будинки для підняття тривоги при необхідності.
Наступна зустріч з мешканцями запланували провести після отримання відповідей від держінстанцій, або у випадку ескалації конфлікту.
Нагадаємо, аби петицію розглянули, необхідно зібрати 500 підписів.
У Львові завершили реставрацію семи балконів на будівлі, що за адресою вул. Дорошенка, 15, повідомляє Центр міської історії, передає Львівська газета.
Реставрацію провели в рамках спільного проекту GIZ та ЛМР «Муніципальний розвиток та оновлення старої частини міста Львова».
«Балкони, які є на будинку, а їх є 7, всі різні, кожен має інакшу огорожу. Їх давно не ремонтували і вони потребували реставрації. Оскільки це житловий будинок, в ньому живуть мешканці, які також не мають коштів на реставрацію балконів. Тому, ми вирішили його відреставрувати спільно з GIZ. Кожен мешканець зі свого балкону має доплатити по 500 грн. Роботи були початі ще минулого року, однак взимку не виконувалися», – розповіла Лілія Онищенко, начальник управління охорони історичного середовища ЛМР.
Цей будинок – одна з найвизначніших пам’яток львівської сецесії, один із ранніх творів відомого львів’янина Тадеуша Обмінського. Його спорудила у 1906-1907 роках фірма Кендзерського і Уляма. Саме сецесійні будівлі відомі використанням конструкцій зі скла і металу.
«Для нас це вперше, – реставрувати таку кількість балконів на одному будинку. Центральний балкон в будинку є металевим і півкруглим, дах скляний. Балконів такого типу у Львові обмаль. Такий дашок є на будинку біля Оперного театру.», – розповів Віктор Проданчук, представник підрядної організації ПП «Оберіг Груп».
З Високого Замку на Підзамче може потекти струмок, а ринок біля станції – перетворитися на громадський простір.
Підзамче – історичний район Львова, прилеглий до залізниці та Високого Замку – поступово позбувається іміджу депресивного. На місці занепалих промзон тут постають осередки креативних індустрій, у планах – облаштування громадських просторів. Поточними планами перетворення району представники міської влади та громадянських ініціатив поділилися під час зустрічі-презентації у Zavod Republic у приміщенні заводу РЕМА.
Привокзальна площа
Ідею спорудження пішохідного моста-акведука, що веде від підніжжя Високого Замку через колії до привокзальної площі перед станцією Підзамче, запропонували німці – студенти Штутґартського університету. Це одна з ідей, сформульованих у межах проекту «Львів – місто, придатне для життя».
«На мою думку, нам запропонували хороший проект реконструкції Підзамча, який, звісно, можна доповнити відповідно до потреб і пропозицій місцевих мешканців. Німців особливо зацікавило відновлення водного ландшафту міста. За колією є джерело, що стікає схилом Високого Замку – один із притоків Полтви. Природно було б вивести його у водну інсталяцію, фонтан або водоспад на площу біля залізничної станції. Якщо дозволять санітарно-епідеміологічні показники, можна збудувати бювет із питною водою», – каже Юліан Чаплінський.
Місцева громада віддавна відстоює ідею будівництва пішохідного моста, що з’єднав би Підзамче з Високим Замком, адже ходити через колії незручно й небезпечно. «Укрзалізниця» проти, адже пішохідний міст (можливо, поєднаний з акведуком) ітиме просто над коліями. Втім, на думку Юліана Чаплінського, міст відповідає технічним нормам, тож потрібно вести перемовини з «Укрзалізницею» й шукати компроміси.
Окрім моста та облаштування простору навколо станції, мешканці району хотіли б озеленити територію біля залізниці та встановити протишумові системи вздовж колій.
Фабрика повидла
«Твоє місто» вже розповідало про ревіталізацію «Фабрики повидла», колишньої фабрики спиртових напоїв на вулиці Богдана Хмельницького, яку купив австрієць Гаральд Біндер. Він планує створити тут некомерційний культурний проект із майстернями, галереями, просторами, внутрішнім двориком, кафе та технологічними приміщеннями.
Архітектурними рішеннями нині займається австрійська компанія AtelierStephan Rindler, яка перемогла на відкритому конкурсі. Проектанти представили візуальний проект і обіцяють зберегти історичну архітектуру будівлі та поєднати її з сучасними елементами.
За словами Юліана Чаплінського, місто підтримує проект. До літа 2018 року він матиме всі погодження, й розпочнеться будівництво.
Невеличкий ринок поблизу міг би стати своєрідною міні-площею Ринок для Підзамча зі своєю ратушею – вежею «Фабрики повидла». «Ми домовилися з земельним управлінням не продовжувати оренду землі нинішньому орендарю, – каже Юліан Чаплінський. – Із власниками кіосків теж можна поговорити, щоб вони, принаймні, торгували до обіду, а потім простір перетворювався на громадський. Але для цього потрібна ініціатива мешканців району». У перспективі «Фабрику повидла» за значущістю для міста він порівнює з Центром Шептицького.
Креативний простір РЕМА
Нове життя отримала стара будівля Львівського заводу радіоелектронної медичної апаратури (РЕМА). За відновлення приміщення взялися дизайнери львівського бюро Hochu rayu та еко-стартапери Zelenew.
Зараз тут розташувалися близько шістдесяти організацій та груп – від музикантів і відеооператорів до пекарів і столярів. За словами засновників креативного простору, який вони назвали Zavod Public, це також і туристичний центр, але розрахований на зацікавлених у розвитку міста туристів.
«Ми хочемо створити центр інтелектуального і фізичного продукту. Тут працюють різні люди – бізнесмени та стартапери, яких об’єднує інфраструктура заводу. Це режимний об’єкт, але керівництво сприяє, аби територія стала відкритішою до громадян», – каже засновник дизайнерського бюро Hochu rayu Віталій Кирилів.
За словами співзасновника розташованої тут будівельно-архітектурної майстерні «1.618» Андрія Рожила, орендувати приміщення в РЕМА коштує недорого, тож це добра нагода для команд, які не мають багато грошей, але готові облаштувати простір власноруч.
2012 року Інститут міста спільно з Інститутом розвитку міст у Кракові започаткували Проект ревіталізації Підзамча 2012-2025. У межах програми запланували 12 «ін’єкцій-реформ», які мають оживити район як для мешканців міста, так і для туристів. За кілька років уже відкрили кілька дитячих майданчиків та внутрішніх двориків, створили сквер на вулиці Криничній, реставрували брами тощо.
“Багато років тому я почала помічати дивні металеві предмети біля деяких дверей у місті Львові. Я не надавала їм якоїсь особливої уваги допоки не помітила такого предмету в Перемишлі у Польщі, і моя подруга розповіламені що це – скребачка для взуття. Я тоді мало уявляла, що це буде початком якоїсь нової одержимості”, – ділиться автор на сайті Тіні Забутої Галичини.
“Скребачки для взуття у містах сягають своїм походженням тих часів, коли міські вулиці не мали твердого дорожнього покриття (лише уявіть собі все це болото), а кінні екіпажі були основним засобом пересування (також уявіть собі всі ці кінні екскременти). Відповідно, на підошви пішоходів наліплювалось усе це болото та інший бруд. Рішенням було: розмістити залізні скребачки для взуття біля вхідних дверей будинків, щоб люди могли використовувати їх для чищення черевиків чи мештів перед входом в будівлю.
Оскільки сьогодні міські дороги мають тверде покриття то скребачки для взуття стали свого роду неактуальним i застарілим елементом. Однак, вони все ще залишаються розкиданими по історичних районах міст у всьому світі – хоча люди вже їх більше не помічають, не кажучи вже про те, що вони не здогадуються про ту функцію, яку колись виконували скребачки. (Скребачки для взуття також можна побачити у сільській місцевості, тобто там, де вони ще досі залишаються частково актуальними.)
Цей простий за структурою винахід колись одночасно був як важливим елементом санітарної інфраструктури так і унікальним витвором майстерності. Скребачки майстерно виготовлялись у всіх ймовірних формах та розмірах, від найпростішої до деталізованого дизайну. Розміщувались вони у різних місцях, як перед входом (вхідними дверми, в’їзною брамою) в будівлю, так і всередині під’їзду будівлі, і були як окремо-розташованими елементами, так і розміщеними в нішах чи вмонтованими в перила чи паркан.
У Львові більшість скребачок є окремо-розташованими елементами, які можна побачити збоку від входу в будівлю, але я також зустрічала кілька скребачок, які були розташовані всередині будівлі.
Це був найперший «залізний предмет дивного вигляду», який я коли-небудь помічала. Відтоді, з моменту першої такої зустрічі, я почала помічати їх по всьому місту.
Ззовні Латинської Катедри (цікавий зразок, бо він оснащений поручнем)
Іноді вони розміщені всередині будівлі, як то у вхідному вестибюлі, у проїзді для карети, або й обабіч підніжжя головної сходової клітки будівлі:
Зробити світлину наступної скребачки було для мене справжнім випробуванням. Перш за все, мені потрібно було визначити код для входу в будинок. Опісля цього, мене зустрів злісним гавкотом собака, який аж ніяк не бажав дозволити мені зробити світлину. Ця скребачка розташована поруч зі сходами за двома подвійними розпашними (які відкриваються в обидва боки) дверима в кінці головного коридору.
Скребачки для взуття – це рудименти, які більше не виконують функцію засобів для видалення бруду та екскрементів зі взуття, та у сьогоденні ці винаходи є свого роду ключем до міської історії, і нагадуванням про те, наскільки складно було колись пересуватись по місту.”
У Львові налічується багато перлин архітектурної спадщини, які потребують реставрації та догляду. Однією з них є пам’ятка архітектури, виконана у стилі французького бароко – палац Семенських-Левицьких. Розкішна будівля, що розташована за адресою Пекарська, 19 та захована від очей перехожих у глибині подвір’я. Про 10 фактів розповідає сайт Фотографії Старого Львова.
Палац Семенських-Левицьких, поч. ХХ ст.
На жаль, ні мешканці Львова, ні гості міста не мають доступу до цієї розкішної пам’ятки. Можна лише задовольнити свою цікавість, зробивши декілька фото зовні. Тож пропонуємо помилуватися світлинами палацу, а заразом познайомитися із 10 фактами щодо нього.
План Львова, 1766 р. Жан Ігнатій дю Дефі
1. Якась велика садиба була тут ще у XVIIІ сторіччі. Її можна побачити на плані Жана Ігнатія дю Дефі. А міська історія зберегла похмуру легенду, пов’язану з цим місцем. За кілька століть до нового палацу на цьому місці мешкали брати-розбійники. Вони без жалю грабували та вбивали одиноких беззахисних подорожніх. Злочини братів переповнили чашу Божого терпіння, і вони були покарані: під час бурі в будинок влучила блискавка, і він вигорів вщент разом зі своїми власниками.
2. Проект палацу на Пекарській 19 був замовлений послом Галицьких штатів, графом Костянтином Семенським в архітектора Фридерика Баумана – відомого польського архітектора, котрий довгий час працював у Польщі, але в 1817 р. отримав перше замовлення у Львові і залишився тут на проживання.
4. Син графа Костянина, Вільгельм Станіслав Семенський – таємний радник цісарського двору, член австрійської Палати панів, кавалер Мальтійського ордену в 1873-1877 рр. перебудував палац за проектом архітектора А. Вагнера у стилі французького бароко.
5. Сучасного вигляду палац набув після реконструкції Іваном Левинським та Яном Томашем Кудельським у 1891-1894 рр.
6. Оздобленням фасаду та інтер’єрів займався скульптор Петро Віталіс Гарасимович.
Голови коней. Петро Віталіс Герасимович. Палац Семенських-Левицьких. Вул. Пекарська, 19
7. Вільгельм Семенський був президентом Галицької комісії з вирощування коней, адже був великим шанувальником цих тварин. Тому в’їзд до стаєнь та манежу палацу, що розміщені на схід від головної брами, оздоблений двома головами коней.
8. Назву Палац Семенських-Левицьких будівля отримала після одруження Вільгельма зі Софією Левицькою та народження спадкоємця, котрий носив ім’я – Станіслав Костка Костянтин Марія Фелікс Семенський-Левицький. З того ж часу на фасаді палацу зберігся вензель «S.L.».
Меморіальна дошка Володимиру Щигельському
9. У 1930-х роках до будівлі палацу з Народного дому було перенесено філію української Академічної гімназії. Свого часу тут навчався командир УПА на Закерзонні Володимир Щигельський (Бурлака), про що сповіщає встановлена меморіальна таблиця.
10. Після Другої світової війни тут була середня школа № 36, а зараз розміщена спеціалізована школа-інтернат № 102.
У Львові на всеукраїнському архітектурному конкурсі з 17 претендентів обрали найкращий проект міського архіву, який планують збудувати на розі вул. Трускавецької та Пулюя. Переможця конкурсу офіційно оголосив під час брифінгу 25 вересня головний архітектор Львова Юліан Чаплінський, повідомляє Zaxid.net.
«Раніше була вибрана ділянка для будівництва архіву, минулого року був розроблений детальний план території в межах вулиць Пулюя, Трускавецької, Кульпарківської, у якому визначене місце під міський архів. Пізніше ухвалами сесії міськради була відведена ця ділянка для архіву. Після цього ми підготували завдання для конкурсу», – розповів Юліан Чаплінський.
У конкурсі на найкращий проект архіву зареєструвались 38 учасників зі Львова, Києва. Івано-Франківська, Одеси, Харкова, Дніпра, Рівного та Вінниці, подали ж для участі в конкурсі 17 проектів.
З 17 робіт журі відібрало спочатку п’ять робіт, а серед них – три найкращі, які отримають премії.
Перше місце посів проект творчої архітектурної майстерні «КУДІН» з Києва (Віктор Кудін, Михайло Карнаухов, Ольга Рябова, Надія Бесараб, Людмила Косік), автори якого отримають 90 тис. грн премії. За цим проектом і будуватимуть міський архів. За словами Юліана Чаплінського, більшість членів журі віддали максимальні бали саме цьому проекту.
Візуалізація проекту архіву, який посів перше місцеВізуалізація проекту архіву, який посів перше місце
«Одним із завдань конкурсу було не перетворити архів на недоступний ні для кого склад. Цей проект нам сподобався тим, що він має чіткий силует і чітко виражену соціальну основу. Є відкрита тераса, яка може використовуватись просто для відпочинку, як вечірній кінотеатр. Навколо цієї споруди буде заглиблення, яке буде обладнане як скейт-парк. Тобто архів не буде неприступною фортецею, навколо нього зможуть бавитись діти», – пояснив головний архітектор Львова.
На першому поверсі архіву передбачені великий зал для зібрань, кафетерій та лаунж-зона, де мешканці зможуть просто приходити й працювати.
Саме ж сховище документів буде виконане у формі кубу. «Автор зумів вдвічі зменшити площу сховища відносно інших проектів, оскільки запропонував розсувну систему стелажів, які можна рухати і заощаджувати площу. Нам сподобалась ця геніальна простота», – наголосив Чаплінський.
Він також зазначив, що проект-переможець був єдиним, який мав мистецьку складову – фасад кубу автор запропонував зробити з підсвічених 3D-літер.
Фасад архіву буде прикрашений 3D-літерами
Другим у конкурсі став проект львів’ян Василя Балога та Марії Яструбчак, які отримають премію в 60 тис. грн.
Проект, який посів друге місце
Третє місце журі присудило проекту бюро «Паламарчук» з Києва (Ігор Паламарчук, Павло Мокшанський), автори якого отримають 30 тис. грн премії.
Проект, який посів третє місце
За словами Юліана Чаплінського, після визначення переможця розпочнуть виготовлення проектно-кошторисної документації, яка визначить вартість проекту. Розпочати будівництво планують у другій половині 2018 року, а завершити – у 2020 році.
Наступним кроком стане рішення того, хто буде замовником – виконком має затвердити Львівську міську раду, як замовника. Після цього робота повинна пройти ProZorro, а саме має бути показано, що ми цей етап минаємо, так як було проведено архітектурний конкурс. Якщо не буде жодних зауважень, то розпочнемо стадію проектування. Протягом цього часу управління архітектури та урбаністики дасть містобудівні умови та обмеження для цього об’єкту. На етапі проектування буде повністю розбиратися бюджет, після чого ми вже знатимемо скільки все коштуватиме: це буде оприлюднена цифра. Відтак, на сесії депутатів Львівської міської ради буде винесено питання по цьому об’єкту.
«Я сподіваюся, що у цьому році ми встигнемо зробити проект виносу інженерних мереж і комунікацій з цієї ділянки і взимку розпочнемо ці роботи. Реально оцінюючи стан справи, я думаю, що до весни-літа наступного року ми завершимо процес проектування, отримаємо дозвіл на будівництво і розпочнемо роботи. Такий об’єкт будується близько 1.5-2 років. Я надіюся, що до кінця 2020 року цей об’єкт вже має бути готовий і відкритий», – додав начальник управління архітектури та урбаністики Львівської міської ради Юліан Чаплінський.
Усі роботи учасників архітектурного конкурсу можна побачити упродовж 2-х тижнів на четвертому поверсі (біля каб.405) Львівської міської ради.
Аграфи повсюдно поширені у місті Львові, оскільки вони є присутніми на більшості будинків вісімнадцятого та дев’ятнадцятого століття, ділиться інформацією портал Тіні Забутої Галичини.
Аграфи — або анкери (анг. anchor plates) або стяжки — використовуються для зміцнення структури цегляних споруд. Виготовлені з литого або кованого заліза, ці плити з’єднані з арматурними прутами, що пронизують будівлю. Іноді арматурні прути виступають назовні і їх можна побачити в конструкціях балконів. Такі пластини є, як правило, симетричними, задля рівномірного розподілення розтяжної напруженості, яка створюється опорною точкою (анкерним кріпленням) щоб, таким чином, додатково стабілізувати стіну. Завдяки новим методам і технологіям будівництва, аграфи рідко де використовуються з метою армування будівель.
Оскільки аграфи є зазвичай видимими, то, як правило, вони використовуються в якості декоративного елемента будівлі. Менш декоративні з них можуть бути знайдені на більш скромних будинках або на стінах будівель, які від самого початку були закриті стінами інших будівель.
У Львові найбільш поширеними є S- та Х-подібні форми аграфів, але можливі варіанти від деталізованого дизайну (складної конструкції) до простого квадрата чи лінії.
Зразки аграфів деталізованого/декоративного дизайну
Зразки простіших форм
Повна палітра
Балкони чи вікна з видимими арматурними прутами
Текст і фото: Арета Ковальська і переклад: Ігор Ковальчук спеціально дляТіні Забутої Галичини.
Так звані обмежники — це своєрідні зовнішні архітектурні елементи, виготовлені з металу, каменю або бетону, розташовані по кутах в’їзних брам, під’їздів для карет, або пройми для воріт, з метою захисту стін від пошкодження колесами карети. Про це пише розповідає Тіні Забутої Галичини.
Слугуючи колись важливим елементом інфраструктури кінного транспорту, обмежники стали значною мірою застарілими, оскільки автомобілі не створюють такої ж небезпеки для стін. На відміну від сучасних автомобілів, колеса та вузли кінних транспортних засобів виступали поза корпус карети.
Крім того, існує безліч випадків, коли ці старі проїзні шляхи стали лише пішохідними, знову ж таки, зробивши обмежувальні камені зайвими елементами.
Обмежники можна зустріти у всьому світі. Сьогодні перші обмежувальні камені вважаються об’єктами культурної спадщини і в деяких країни, таких як Франція і Бельгія, вони перебувають під захистом відповідно до визначених правил охорони культурно-історичної спадщини.
У Львові ці сліди старої інфраструктури кінного транспорту можна зустріти по всій території історичної частини міста. Окрім Львова, я зафіксувала їх наявність у кількох інших містах Європи, так, як в цьому можна пересвідчитись завдяки тегу «guard stones».
Металеві обмежники
Городоцька, 61Обмежники
Металеві обмежники мають декілька форм і конструкцій, але найбільш поширеними, здається, є ті, що виявлені на другій з двох поданих нижче фотографій. Деякі з обмежників були частково «поховані» тротуаром; залишки інших були зацементовані в стінах. Деякі з них є доволі простими, інші більш вишуканими.
Цей обмежник трошки відрізняється в порівнянні з тими, які мені зустрічались:
Наступний обмежувальний камінь унікальний, тому що він не розташований у куті в’їзної брами, а радше захищає бордюр у під’їзді старого палацу.
Ці зразки є екстра-застарілими обмежниками, оскільки колишня в’їзна брама була замурована:
Переможцем інвестиційного конкурсу з реконструкції і створення інноваційно-креативного простору в трамвайному депо на Сахарова стало ТзОВ «Lem Station», яке отримало право оренди депо на 50 років. Про це 6 вересня оголосили у Львівській міській раді, передає Zaxid.net.
«Довший час тривали дискусії, яким чином це депо мало б отримати новий подих. Концепція цього проекту передбачає, що це буде відкритий простір для всіх. Це буде прохідна територія, куди будь-хто зможе прийти і взяти участь у тій чи іншій події», – зазначив заступник міського голови Львова з питань розвитку Андрій Москаленко.
На конкурс надійшла лише одна пропозиція, яка й дістала перемогу. Засновниками ТзОВ «Lem Station» є співзасновник ІТ-компанії N-iX Дмитро Косарєв, підприємець та екс-директор ЛКП «Лев» Олег Мацех, ресторатор та співвласник «Kumpel Group» Марк Зархін, співзасновник ІТ-компанії SoftServe Тарас Кицмей, власник готелю «Леополіс» Тарас Добрянський та представник Фінської інвестиційної компанії K.Hartwall Invest Олег Дрінь.
«Ми акцентували увагу й на тому, щоб всю цю територію трамвайного депо облагородили, зробили зручним і комфортним простором для відпочинку, навчання, зустрічей, обміну думок. Надана пропозиція на інвестиційний конкурс задовольняє наші вимоги, які були прописані у документації. Будемо сподіватися, що від концепції до реалізації пройде не багато часу, і що все буде так, як заявлено у пропозиції», – прокоментувала начальниця управління інвестицій та проектів Ольга Сивак.
Фото: Дивись.infoФото: Дивись.info
За попередніми підрахунками управління інвестицій та проектів Львівської міської ради, обсяг інвестицій у реставрацію депо та створення креативного простору може сягнути 7 млн доларів.
За словами Ольги Сивак, «Lem Station» платитиме міськраді протягом 50 років орендну плату за користування комунальним майном у розмірі 5% від оціноічної вартості об’єкту.
Важливою умовою конкурсу було те, що приміщення депо необхідно реставрувати, при цьому зберігши зовнішні форми будівель. Усередині ангарів депо мають бути облаштовані сучасні приміщення. Новий простір на базі депо міститиме зони для роботи, проведення подій, майстерні, дитячий центр, майданчики для автомобільного та велосипедного паркування тощо.
Максимальний термін реконструкції депо – 4 роки. За планом, Lem Station створюватиметься поетапно. За півроку має бути підготовлена технічна документація. Протягом наступних двох років відремонтують два ангари, середній та крайній. Решта будівель реставруватимуть поетапно та вводитимуть в експлуатацію по мірі готовності.
Старе трамвайне депо розміщене на розі вулиць Героїв Майдану, Вітовського та Сахарова. Його помітно з усіх сторін, а масштаб особливо добре видно, якщо спускатись по Героїв Майдану вниз. Побудована в останні роки ХІХ — на початку ХХ ст., сто років тому це була одна з найбільших та найсучасніших промислових споруд міста, пише zbruc.eu.
Трамвайне депо (перший ангар) було споруджено одночасно з першою львівською електростанцією постійного струму 1894 р.
1907 р., із врахуванням нових потреб у електрифікації міста, була збудована нова електростанція на Персенківці, а в трамвайному депо збудували другий ангар для розташування та ремонту трамвайних вагонів.
Третій, найбільший за розмірами, ангар було споруджено в 1926-1927 рр.
Старих будівель депо багато років практично не використовують, і з кожним сезоном їхній стан погіршується. Нині місто може розпоряджатись двома з трьох історичних ангарів. Один із них давно пустує, інший же використовує як майстерні та склади ЛКП «Львівелектротранс». Саме їх, а також кілька допоміжних приміщень — загалом понад 5 тисяч кв. м — всередині липня виставили на інвестиційний конкурс. Третій історичний ангар, що розташований впритул до інших, ще 2004 року передали Львівському історичному музею в оренду на 50 років за 1 грн на рік для створення там музею техніки. За більш як 10 років музейники так і не спромоглись нічого зробити (наразі навіть не презентували концепції нового музею), однак віддати приміщення місту під інвестиційний конкурс, чи радше обміняти його на інше, відмовились.
Для команди Lem Station робота з депо не нова. Тут кілька разів проводили містобудівні обговорення та зустрічі. Найяскравішою подією для ангарів став прийом міжнародного фестивалю LvivMozArt — однієї з наймасштабніших музичних подій України.
Отримавши приміщення в оренду, команда обіцяє зробити більше, аніж одне приміщення для подій.
«Перетворення промислових об’єктів, які вже виконали свою функцію, — це світова тенденція, — розповідає Z Олег Мацех. — Їм надають нового життя, і такі об’єкти найкраще годяться для креативних мистецьких проектів. Здебільшого це вільні простори, нічим не перегороджені і мають сильну енергетику. Наприклад, львівське депо було закладено компанією Siemens, і та той час це була дуже модернова будівля. Схоже депо в Амстердамі перетворили на дуже класний простір, де є ремісничі майстерні, фуд-корти, бібліотека тощо. Там вирує життя».
За словами Ольги Сивак, принциповими умовами конкурсу було те, що територія не має бути перетворена на готель чи ресторан, а має стати спільним креативним простором. Як пояснює Олег Мацех, в одному ангарі є задум створити великий простір для подій — виступів, конференцій, показів кіно та концертів. Інший ангар може стати місцем для майстерень, «живої вулиці», а також антикафе, у якому головне — не поїсти чи щось випити, а поспілкуватись.
«У Львові багато ідей зароджуються саме «на каві», — каже Олег Мацех. — Обов’язково хочемо організувати на території дитячі розвиткові студії та простір для молоді. Уся територія буде публічним простором. Це можуть бути, до прикладу, яблуневий сад або екопарк. Ми хочемо створити місце з новою формою, де народжуватиметься новий зміст».
«Ангарів точно ніхто не буде перебудовувати. Забудова буде внутрішня і дуже делікатна — скляними кубами або кількома рівнями. Ми розуміємо цінність об’єкту і те, що його треба зберегти», — запевняє Олег Мацех.
Третій ангар, який нині в оренді Історичного музею, в аварійному стані. Сподівання є на те, що там все ж почнуть робити анонсований музей техніки і історичну будівлю врятують. Водночас сучасний інтерактивний музей чудово пасуватиме до концепції Lem Station, кажуть її ініціатори і висловлюють готовність допомогти з музеєм і навіть надати частину площ для точкової експозиції.
«Львів захлинається в центрі, який став туристичним і некомфортним для львів’ян. Натомість депо, де поруч є Парк культури, може стати центром для мешканців міста», — переконаний Олег Мацех.
