День Збройних сил України – святковий день на честь ЗСУ, встановлений постановою Верховної Ради України 1993 року
Цей день відзначають щорічно 6 грудня, в день ухвалення 1991 року закону України «Про Збройні сили України», пише Львівська газета.
Цього дня зазвичай відзначають урочистою церемонією покладання квітів до могили Невідомого солдата, Божественною літургією. У війську проходять урочисті збори, церемонія вручення державних нагород і святковий концерт.
За традицією, щороку президент України вітає всіх службовців української армії, відзначаючи значну роль цих людей у підтримці Україною свого незалежного статусу.
Збройні сили України – це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладено оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Збройні сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору в межах територіального моря України.
Верховним Головнокомандувачем Збройних сил України є Президент України. Безпосереднє керівництво Збройними силами України в мирний та воєнний час здійснює Головнокомандувач Збройних сил України.
Міністерство оборони України, в підпорядкуванні якого перебувають Збройні сили України, бере участь у реалізації державної політики з питань оборони і військового будівництва, координує діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування щодо підготовки держави до оборони, аналізує військово-політичну обстановку, визначає рівень воєнної загрози національній безпеці України, забезпечує функціонування Збройних сил та їх готовність до виконання покладених на них функцій та завдань.
Починаючи з 2009 року, до Дня Збройних сил України присуджують дві премії імені Богдана Хмельницького за найкраще висвітлення військової тематики у творах літератури та мистецтва в розмірі 10 тисяч гривень.
Волонтери — багатство народів. Волонтерство засновується на добровільності, співчутті, солідарності з потребами та ідеями інших, а також глибокій повазі до всіх людей.
Це свято відзначають щорічно з 1985 року, коли Генеральна Асамблея ООН запропонувала урядам відзначати саме 5 грудня як день добровольця.
Волонтерство — надзвичайно важлива складова громадянського суспільства. Особливо складно переоцінити роль волонтерської діяльності в умовах, коли на нашу землю прийшла війна. Це аж ніяк не професія, скоріше – покликання, спосіб життя. Раніше волонтерами називали людей, які добровільно вступали на військову службу, намагаючись бути корисними у критичні для країни моменти. Часто, ставкою добровольця було власне життя. Так, ці люди доводили, що їх мотивами є не матеріальні блага та подальша перспектива, а безхмарне майбутнє своїх нащадків, своєї Батьківщини.
В подальшому, волонтери були одними з перших, кого бачили поранені на фронтах, знедолені від стихійних лих та всі, хто дійсно потребує допомоги. Невже для природного прояву людської самопожертви обов’язково потрібна війна, екологічна катастрофа, інша біда? Невже все найкраще не може згуртуватись і проявитись навколо святкової події?
У перекладі з французької “волонтер” – це людина-доброволець. Людина, яка має звичку піклуватися про ближніх людях, допомагаючи їм абсолютно добровільно і без будь-якої вигоди (користі). А нагорода за це – подяку і вдячність людей, яким надана суттєва допомога. Головне, що волонтери отримують відчуття своєї корисності. Завдяки цьому, волонтери трудяться на благо своєї країни абсолютно безкоштовно.
Волонтер — покликання, спосіб життя. Сьогодні волонтери сприяють перемозі України та збереженню її державності, не чекаючи за це винагороди.
Міжнародний день волонтера в умовах сьогодення є надзвичайно важливим для нас. Ні в кого не залишається сумнівів, що кожен громадянин України будь-якого віку , професії, статусу тощо щодня повинен запитати: «А чи зробив я сьогодні щось для наближення перемоги?»
Волонтерська діяльність, як прояв милосердя і доброчинності, буде існувати доти, доки існує потреба людей у тій чи іншій допомозі та обмежена державна участь у задоволенні потреб своїх громадян, їхній соціальній підтримці.
Безоплатно творити добро може далеко не кожна людина. Але таких відчайдушних людей, на щастя, дуже багато. Тих, хто допомагає ближньому своєму, що потрапила у важку ситуацію, називають добровольцями, або волонтерами. На плечах цих сміливців – пошук зниклих, прибирання громадських місць, допомога людям похилого віку і дітям та багато іншого. Доброта заслуговує похвали і подяки. Але волонтери зовсім не вимагають ніяких спасибі, вони від чистого серця виконують посильну роботу, відвідують дитячі будинки, організовують акції та концерти.
Зазвичай волонтери витрачають свій особистий час на благо потребують допомоги людей. Волонтери допомагають літнім людям у будинках для перестарілих. Організовують збори речей для потреб людських. Допомагають нужденним людям вирішити соціальні проблеми. Надають активну допомогу людям-інвалідам. Крім цього, волонтери ведуть активну роботу з дитячими будинками та лікарнями, допомагаючи дітям всім тим, чим можуть. Сюди входять збір речей для дітей, пошук донорів для дітей, організація дозвілля та багато іншого. Всіх їх справ не перелічити!
Від початку Революції Гідності волонтерський рух в Україні став потужною силою, яка сьогодні об’єднує тисячі українців у всьому світі. Але ще кілька років тому мало хто в Україні знав про існування такого свята та брав участь у волонтерських ініціативах. Окупація Криму, агресія на Сході України, а разом з ними непереборне прагнення жити та панувати у своїй державі об’єднали мільйони українців, які витрачають свій вільний час, енергію, здібності та кошти на доброчинні проекти – від допомоги переселенцям до підтримки сил АТО.
Від початку війни на сході волонтерський рух в Україні став без перебільшення світовим відкриттям. Сьогодні це один із символів віри та незламності духу нашого народу. «Волонтери України стали справжніми ангелами-охоронцями для багатьох громадян, що потребують допомоги», – сказав Петро Порошенко.
Ти – волонтер
Ти твориш добро, даруючи радість усім,
Ти ділишся щастям і серцем своїм.
Ти твориш добро, даруєш надію,
Ти твориш любов, ти здійснюєш мрії.
Душею і серцем ти завжди із ними,
Для них ти є друг, і сім’я, і родина.
Ти наче те сонце, що гріє весною.
Для них ти як Ангел, що завжди з тобою.
Ти рук не опустиш, ти йдеш до мети,
Щаслива дитина, щасливий і ти.
З дитячих сердець погане ти стер,
Ти добра людина, ти – ВОЛОНТЕР!
Вже сил нема, емоції за краєм!
Сьогодні, дивна штука, це життя.
Ти, мужньо свою Неньку захищаєш,
Віддавшись божевільним почуттям
Відчула це і вдома не сиділось,
Живемо ми не завтра, а тепер!
Після війни мої думки змінились,
Я йду вперед, тепер я волонтер!
Чому я це роблю – прекрасно знаю!!!
Таким як ти, потрібен одяг і взуття!
Сніги летять, зима не почекає!
І на кону щодня твоє життя!!!
Ти думав що маленька і слабка
Кохана леді, мовчки почекає,
Та трапилася доля вже така –
Душа ні сну, ні спокою не знає!
І відкидаючи усі страшні думки,
В молитві я шукаю допомоги!
Поки ти там, здалось, не дні, летять роки!
Та вірю, ми здобудем перемогу!
Автор: Маріанна Сенів
Сьогодні нам дуже хочеться сказати кожному з ВАС величезне ДЯКУЮ:
За вашу допомогу воїнам на сході , за ваші щирі серця, за ваше натхнення та турботу, за ваш час, за ваші посмішки, просто за те, що ви Є!
Миру та спокою у ваших серцях і на нашій рідній землі!
Разом ми можемо багато! Разом – ми потужна сила!
Разом ми можемо зробити світ кращим!
Християни східного обряду (православні та греко-католики) 4 грудня відзначають свято Введення в храм Пресвятої Богородиці і Вседіви Марії – одне з дванадцяти головних християнських свят, пише Zaxid.net.
За переказами, батьки Пресвятої Богородиці, святі праведні Йоаким та Анна, довгий час залишалися бездітними. Вони дали обітницю Богові, якщо народиться у них дитина – її буде віддано для служіння Богу.
Коли Діві Марії виповнилося три роки, батьки виконали обіцянку. Майбутню Богоматір одягнули в гарний одяг і з запаленими свічками в руках, під спів привели Її в Єрусалимський храм. Там Дівчинку зустріли священство на чолі з первосвящеником.
У Єрусалимський храм потрібно було піднятися 15-ма сходинками. Це було складною перешкодою для 3-річної дитини, проте Пресвята Діва, коли Її опустили на першу сходинку, швидко піднялася наверх.
Потім первосвященик, за наказом Божим, ввів Божу Матір у Святеє святих – священне місце в юдейському храмі, куди лише раз на рік дозволялося входити первосвященику. Усі, хто був присутній у день Введення Пречистої у храм, дуже здивувалися, що Дівчинку ввели у Святеє святих.
За церковним Переданням, Діва Марія до 15 років жила біля храму, вона виховувалася в товаристві благочестивих дів, вивчала Святе Письмо, займалася рукоділлям, молилася.
Євангеліє нічого не згадує про подію Введення в храм Пресвятої Богородиці. Це свято, як і свято Різдва й Успіння Божої Матері, засноване на традиціях Церкви й на апокрифічних книгах (невизнаних офіційною церквою), передусім на протоєвангелії Якова і псевдоєвангелії Матея «Про Різдво Пречистої Діви Марії».
У календарному циклі українського народу це свято завершує осінній сезон і починає зимовий. Головною метою святкувань цього дня було накликати багатство та добробут на майбутній рік, пишуть «Українські традиції».
28 листопада починається великий Різдвяний піст, котрий триватиме 40 днів, аж до недвечора Різдва включно. Саме тому цей піст має одну із назв – Чотиридесятниця.
Інша ж назва – Пилипівка, або ж Филипівка (Филипів піст), тому що він починається через день після дня пам’яті святого апостола Филипа. Різдвяний піст має на меті ретельне приготування до зустрічі Різдва Христового.
Перші згадки про цей піст зустрічаються ще у IV столітті, але тоді він був значно коротшим і тривав всього тиждень до Різдва.
Пилипівка – завершення осіннього обрядового кола
Саме 28 листопада, на Пилипівку, закінчувалось осіннє обрядове коло, початком Різдвяного посту. За день до цього, в день пам’яті апостола Филипа, влаштовували так звані заговини, або, як прийнято казати на Галичині, «запусти». Сім’ї ходили в гості до своїх родичів, кумів, сусідів.
А в східних районах України, в перший день Пилипівки, як і під час Масляни, панував давній звичай «в’язати колодку». Батькові родини вона могла дістатись за те, що не встиг до Пилипівки оженити сина, а матері, відповідно, що до завершення осіннього обрядового кола, так і не видала заміж доньку. Тож від Пилипівки одразу починались сватання, які тривали до Дмитра.Адже річне обрядове коло на Пилипівку закінчилось і почалось нове.
Від чого варто утриматись тим, хто вирішив поститись?
За церковними настановами, під час посту не можна їсти м’яса, риби, сиру, молока, яєць, вершкового масла. Проте все не так категорично: якщо це маленька дитина, людина похилого віку в слабкому стані, або вагітна жінка, то потрібно постити обережно, адекватно оцінюючи стан свого здоров’я.
Окрім посту тілесного, йдеться і про духовний піст. Він пов’язаний з молитвами, покаянням та обмеженням своїх пристрастей, прощенням образ. Під час посту радять утриматись від вечірок та розваг, концертів тощо. Бо без молитов та духовних обмежень – піст перетворюється просто у дієту.
Така тенденція дійсно існує, багато хто нині не є прибічником релігійних традицій, але все ж поститься, аргументуючи це тим, що піст – це своєрідна дієта, котра допомагає очистити організм, що безсумнівно впливає і на настрій і на моральний стан.
І дійсно, піст передбачає відмову від жирних та м’ясних продуктів, що в певній мірі слугує гарним способом оздоровити організм. Але таку дієту можна почати у будь-який період року і вона не має нічого спільного з Різдвяним постом.
Також під час Пилипівки заборонено проводити вінчання. Саме тому, якщо хтось до кінця осені не встиг повінчатись, то мусив зачекати до наступного року. Але ці обмеження не стосувались інших подій, наприклад, хрещення. Адже за потреби похрестити немовля, цей обряд у церкві проводили незалежно від посту.
І ще трохи про традиції:
У час від Пилипівки 28 листопада і до самого Різдва Христового, виконувались різноманітні хатні роботи: білили світлицю (світлицею раніше називали вітальню), вбирали її розписами, діставали зі скрині та вивішували найкращі вишиті рушники, розстеляли килими. Покуття прикрашали особливо оздобленою запаленою свічкою чи лампадкою. Там же ставили дідуха – найдавніший символ українського Різдва. Дідух – це сніп з колосків жита чи пшениці, з початку чи закінчення жнив. Він зберігався після Різдва аж до весни і потім його замішували до посівного, аби забезпечити багатий врожай на наступний рік. Як відомо, дідуха раніше ставили у кожному домі, а вже пізніше, його почесне місце зайняла новорічна ялинка.
Поки українські родини утримувались постом у їжі, гуляннях та розвагах, їх зігрівав передноворічний настрій, котрий приходив з приготуваннями дому до свят та прикрашанням вітальні. Також в цей час вже брались за пошиття костюмів, адже українці старанно готувались до колядування, а приладів для швидкого пошиття костюмів не було. Тож завзяті колядники проводили холодні вечори за пошиттям святкових костюмів, аби похизуватись потім ними під час колядування.
Так і завершувалось, Пилипівським постом та приготуванням до Різдва, річне обрядове коло. А попереду всіх чекало нове, котре починалось із новорічних та різдвяних святкувань.
З 1993 року відповідно до Указу Президента № 452/93 в Україні почали відзначати День автомобіліста і дорожника, а не просто День водія.
Професійне свято працівників автомобільного транспорту і дорожнього господарства щорічно відзначається в останню неділю жовтня.
З кожним роком в країні збільшується кількість автомобілів, автобусів, тролейбусів. Автотранспортом в Україні перевозиться 22% вантажів і 88% пасажирів.
Дорога — це символ руху. Дороги ведуть нас у майбутнє, з’єднують з рідними і близькими людьми, об’єднують народи і країни. Дорога — це символ України, яка впевнено прагне до кращого життя, до економічного зростання і соціального благополуччя.
УПА була створена 14 жовтня 1942 року за рішенням політичного проводу ОУН для захисту мирного населення України від знущань Німецької окупаційної влади.
Головнокомандуючим УПА, з 1943р. по 1950р. був Роман Шухевич, псевдонім Тарас Чупринка. Маючи визначні здібності, він створив дієздатну, багаточисельну військову силу, котра потужно протистояла Німецьким і Радянським каральним військам.
Жахливі наслідки діяльності Радянської влади на Україні, голодомори, репресії, терор на Східній Україні з 1920р. по 1941р., масові вбивства, катування, четвертування людей в тюрмах НКВД на Західній Україні з 1939р. по 1941р. та не менш миролюбна політика Гітлера, остаточно озлобили людей проти Німеччини і Московського більшовизму.
Жорстокі та антилюдські політичні системи комуністичних та фашистських загарбників сприяли державницьким та патріотичним почуттям мирного населення, котре масово вливалося в ряди УПА. В 1944р. УПА нараховувала близько півмільйона осіб. Саме УПА врятувала населення Західної України від масового терору і повного знищення комуністичним режимом, очолюваним Сталіним. Добре організована УПА вела успішну, але кровопролитну війну із комуністичними загарбниками. УПА тісно співдіяла з підпільною організованою мережею ОУН, отримуючи від них необхідну інформацію.
УПА це широкомасштабний партизанський рух опору, який був дуже добре організованим, мобільним, скоординованим і являв собою дійсно партизанську армію відмінну від усіх інших, що діяли в Другу Світову Війну. УПА ніколи не отримувала міжнародної допомоги. Зброю, боєприпаси, уніформу діставали в бою з нацистами і більшовиками. УПА володіла сіткою підпільних військових навчальних закладів. Також в кожному військовому підрозділі перебував священник, котрий виконував функції капелана.
Все керівництво УПА було високорелігійним і велику увагу приділяло захисту церкви на Західно-Українських землях від безбожного комуністичного режиму. УПА вела христову війну в ім’я віри, правди, справедливості з диявольським більшовизмом, котрий потопив в крові тисяч священослужителів мільйони вірних християн. Самовіддана боротьба воїнів УПА надовго залишилася в пам’яті народу і сприяла остаточному розвалу соціалізму, краху комуністичних і соціалістичних ідей в світі.
Повстанська лазня. Воду ллє сотенний Дмитро “Хмара” Білінчук. Руками показує, як лити, сотенний Назарій “Перебийніс” Данилюк. Гуцульщина
В УПА були люди різних національностей: росіяни, вірмени, грузини, узбеки, азербайджанці, німці, італійці, євреї і татари. Вони переходили в УПА, протестуючи проти політичних режимів Німеччини і Росії, переховуючись від їх спецслужб. Деякі були просто звільнені при депортації з залізничних ешелонів, при ув’язненні з тюрем Гестапо, СС та НКВД. Підрозділи УПА знищили багато високопоставлених ворожих командирів, котрі приймали участь в каральних операціях проти мирного населення. Два керівники найвищого командного складу ворожих армій Нацистського СА Віктор Люцце і Червоної Армії маршал Микола Ватутін, були знищені УПА.
Каральні війська СССР жорстоко розправлялися із мирними людьми, котрі матеріально і морально підтримували борців за волю, а також із членами родин воїнів УПА. Найжорстокіші катування зазнавали родичі воїнів української армії, котрі боролися в підпіллі із більшовизмом. В тому числі і родичі головного командного складу УПА. Так, вся родина Романа Шухевича, дружина і малолітні діти, були арештовані, піддані фізичним і моральним катуванням та утримувалися як заручники.
Окружний провідник Буковини «Недобитий» (сидить справа) з групою бойових побратимів. Фото з яворівського архіву.
Мирне населення високо цінувало боротьбу УПА і всіляко підтримувало військові підрозділи УПА. Завдяки підтримці мирного населення та хорошій організаційній діяльності вищого командного складу, успішні бойові дії велися до початку 50-х років і були направлені виключно проти каральної системи СССР. 5 березня 1950 року ворожі спецслужби вистежили в с.Білогорща під Львовом Головнокомандуючого УПА Романа Шухевича з відділом особистої охорони. В нерівній битві з військами НКВД вони загинули, як Герої, знищивши чимало ворогів. Рівно через 3 роки, 5 березня 1953р. помер Сталін.
“Еней” – учасник референтури пропаганди Калуського окружного проводу УПА та “Олена” – друкарка
З 1950р. по 1954р. очолював УПА Василь Кук, котрий будучи раненим в бою попав в полон. Практично з початку 50-х років за рішенням головного проводу ОУН активні бойові дії згортаються, деякі формування розпускаються, а організаційна мережа переводиться в глибоке підпілля і основний напрям роботи зосереджується на пропагандивно-інформаційній діяльності. Левова частка найкращих сил ОУН та УПА отримує завдання легалізуватися, щоб в майбутньому підтримати та продовжити національно-визвольну боротьбу. Це завдання було успішно виконано і основні сили були збережені від повного знищення. Ці люди плекали ідею Української Державності протягом усього життя та передали її наступним поколінням. В наслідок чого у 1991 році постає Незалежна Українська Держава. Окремі відділи діяли включно до 60-х років.
Святкування Великодня в УПА 1946 рік , Карпати
Останній військовий обов’язок воїни УПА виконували в жовтні 1956 року коли сміливо боролися на кордоні з Венгрією, щоб допомогти Венгерському анти-комуністичному повстанню.
Українська Повстанська Армія була народною армією. Вона діяла в умовах бездержавності протягом багатьох років і повністю утримувалася народом.
Сьогодні Львівська Національна Опера відзначає свої 117-і уродини.
4 жовтня 1900 року, в четвер, святково світило сонечко. І так яскраво, що схвильована цікава публіка, яка зібралася перед театром, раділа маленьким хмаркам, що, набігаючи час від часу, створювали легеньку тінь.
Роботи з укладання фундаменту Львівської Опери. Фото кін. XIX ст.Роботи з укладання фундаменту майбутньої Львівської Опери. Фото кін. XIX ст.Головний фасад Львівської Опери у риштуваннях. Фото 1898-1899 рр.Перекриття головного куполу Львівської Опери. Фото 1900 рокуОпера у Львові на завершальному етапі будівництва. Фото-2 1900 року
Подія була велика й урочиста. Вона привертала увагу не лише краю, а й цілої Австро- Угорської імперії: у столиці Галичини відкривали Міський театр, указ про побудову якого ствердив цісар Франц Йосиф І. У «Пам’ятковому акті», що його підписало керівництво регіону, зазначалося: «споруда нового міського театру, під який було закладено наріжний камінь 30 квітня 1898 року, з Божою поміччю щасливо закінчена, згідно з планами, рисунками і під виключно артистично-технічним керівництвом архітектора Зиґмунта Ґорґолевського, який сьогодні вручив ключі будинку ясновельможному президентові міста… на користь громадськості». Особливо підкреслювалося, що цей театр має бути місцем не лише для шляхетної розваги, але також твердинею національної думки.
Першим директором і художнім керівником став диригент і режисер Тадеуш Павліковський, який ставив перед собою завдання створити «добрий» театр, тобто такий, у якому будуть добротні вистави з хорошими солістами, хором , оркестром і стилевими, відповідними епосі декораціями. За його керівництва театром, і в інші часи (за винятком кінця 30-их років минулого століття) театр був на висоті цих вимог.
Сьогодні він радує рідних глядачів і зарубіжну публіку своєю особливою красою і високим виконавським рівнем оперних та балетних вистав.
Складні рельєфні фасади, витончені інтер’єри та особлива енергетика – театр одразу став гордістю львів’ян і залишається візитівкою міста.
Цей день вважається одним із жіночих свят, тому 30 вересня жінки могли не працювати, навіть не виконувати хатньої роботи
Жінка на ім’я Софія, що в перекладі означає «мудрість», жила в Римі у II столітті, за часів правління імператора Адріана. Вона мала трьох доньок, яких назвала іменами головних християнських чеснот: Віра, Надія та Любов. Невдовзі після народження третьої доньки жінка втратила чоловіка, проте жила благочестиво, дбайливо виховувала доньок, привчала їх виявляти в житті ті християнські чесноти, імена яких вони мали, даючи їм приклад мужності та витривалості у святій вірі. І дівчатка виростали гарними та розсудливими.
Коли у 137 році почалося переслідування християн, матір з доньками ув’язнили та відправили на суд до імператора. Він, коли довідався про належність родини до християнства, побажав особисто побачити трьох сестер і їхню матір. Найстаршій, Вірі, було 12 років, Надії – 10, а Любові – лише 9. Усі четверо без страху визнали перед імператором, що сповідують віру в Христа.
Коли вимоги зректися християнської віри не допомогли, Адріан доручив родовитій жінці Палладії переконати матір та дочок вернутися до ідолопоклоніння. Проте їй теж це не вдалося: сестри не змінили своїх переконань.
Тоді їх знову привели до імператора Адріана, який почав наполягати, щоб дівчата принесли жертву язичницьким богам. Сестри з обуренням відкинули його наказ. «У нас є Бог Небесний, – відповіли вони, – його дітьми ми бажаємо залишитися, а на твоїх богів плюємо і погроз твоїх не боїмося. Ми готові постраждати й навіть померти заради дорогого нам Господа нашого Ісуса Христа».
Розгніваний Адріан велів катувати дітей – і всіх трьох сестер на очах одна в одної та їхньої матері замучили до смерті. Софія не зазнала від катів тілесних мук, але її прирекли на ще сильніші душевні страждання від розлуки з дітьми. Жінка похоронила останки своїх дочок і два дні не відходила від їхньої могили. На третій день Господь послав матері тиху смерть і прийняв її душу в небесну обитель.
Мучителі, вражені такою силою любові до християнського бога, схилилися перед величчю цих смертей і побудували їм храм, а свідки трагедії рознесли цю історію по всьому світові.
Софію, котра зазнала великих душевних мук за Христа, разом із доньками Церква зарахувала до лику святих.
Незважаючи на цю страшну історію, свято Віри, Надії, Любові та Софії завжди сприймали радісно. Адже дівчата і їхня матір показали, що для людей, зміцнених благодаттю Святого Духа, недоліки тілесних сил не перешкоджають прояву сили духу та мужності.
У день Віри, Надії, Любові і Софії жінкам з цими іменами дарують подарунки. Іменинниці ж за традицією вирушають на вранішню службу в храм, щоб ушанувати своїх батьків.
В церковному календарі дата – 19 вересня – це велике свято, яке називається Михайлове Чудо.
Віруючі люди в цей день пригадують чудо, яке сталося багато років тому. Приблизно в 4 столітті, за легендою, Архістратиг Михайло врятував від руйнування християнський храм. Назв у цього свята, як виявилося досить багато – Михайлів день, Михайло, Михайла, михайлівські морози, михайлівські заморозки, Михаїл-архістратиг.
Архістратиг Михаїл – один з християнських святих, який є найбільш шанованим. У народі він є захисником бідних і нужденних. Його також вважають грізним суддею, так як він проводжає душі помeрлих і оцінює на терезах їхні вчинки.
Традиції та звичаї на Михайлове Чудо
Народна мудрість говорить, що Михайло украй злопам’ятний і мстивий святий. У народі цей день називали стрaшним святом, тому що якщо порушити традиції і проявити неповагу до Святого Михайла, то покaрання наставало в той же день. Літні люди знають, що на Михайлове Чудо суворо заборонено працювати. Тих, хто не вірить в це повір’я, і йде в цей день працювати, чекають неприємні сюрпризи – ламаються інструменти, робота не йде на лад і навіть можна отримати трaвму.
На Русі склалася традиція на Михайлове Чудо влаштовувати гулянки, і неодмінно ходили в гості один до одного. Перед самим святом жінки пекли страви з нового врожаю, а чоловіча половина готували пиво і медовуху. Спочатку свята зазвичай влаштовували збори, на яких вирішували громадські, сімейні і приватні питання. Потім слідувала святкова трапеза і веселі гуляння. При цьому, якщо які суперечки або сварки були у кого-небудь, вони повинні були неодмінно помиритися.
Обов’язково в цей день у храмі ставлять загальну свічку і служать молебень. Вже в церкві наші предки просили кожен про своє – хтось щастя і миру в родині, хто достаток, хто здоров’я. Вони вірили, що в цей день можуть здійснитися будь-які бажання і мрії.
Після святкової трапези залишки прийнято було не викидати, а віддавати голодуючим. В це свято не прийнято було сперечатися і сваритися, а всі справи необхідно було вирішувати обов’язково мирним шляхом, інакше це не до добра. Тому на Михайлове Чудо намагалися йти на компроміси.
Історія свята Михайлове Чудо
Перекази свідчать, що неподалік від міста з назвою Ієраполіс, що знаходився на території сучасної Туреччини, жив один віруючий чоловік на ім’я Архип. Одного разу Господь послав йому сновидіння, де пообіцяв, що його улюблена дочка вилікується від німоти, але в тому випадку, якщо вона випробує воду з джерела, який знаходився неподалік. Вже скоро його дочка робила ковток цієї цілющої води, після чого послідувало диво – вона вилікувалася від цієї хвоpоби. Для того щоб віддячити Господа, цей віруючий зі своєю сім’єю хрестився в джерелі і звів храм недалеко від нього.
Лікувальнe джерело відвідала велика кількість людей, для того щоб вилікувати різні хвороби. Приходило до джерела багато невіруючих, які, після зцілення, переходили у християнську віру.Але були люди, так звані ідолопоклонники, які не були в захваті від того, що порівняно нова віра почала швидко знаходити визнання у людей. Вони задумали знищити храм та прилегле джерело, що допомагає людям позбутися від ненависних хвороб. Рішення знайшлося швидко. Противники християнської віри вирішили затопити долину, в якій була церква, звівши дві річки в одну, що протікають неподалік від храму. Але віруючий Архип підніс молитви для захисту храму, і його слова були почуті. Біля храму з’явився Архістратиг Михаїл і ударом жезла зробив в горі велику розколину. Бурхливий потік води кинувся туди. Це диво врятувало храм, а ті, хто наслав біду, втекли в жaху. Архип прожив у цьому храмі 60 років і за цей час він зміг звернути багато язичників до християнської віри.
Прикмети на Михайлове Чудо
19 вересня на Михайлове Чудо працювати не варто, так як Бог покарає;
після свята можна очікувати перші заморозки;
якщо на Михайлове Чудо листя на верхівці берези зеленого кольору, то це до ранньої зими;
синього кольору хмари ввечері – це до змін у погоді;
якщо ви побачили іній на деревах на Михайлове Чудо, то взимку, швидше за все, буде багато снігу;
раніше вірили, що саме в цей свято може статися будь-яке диво;
поганою прикметою вважалося мити голову на Михайлове Чудо, адже в іншому випадку можна “змити розум”;
на Михайлове Чудо часто можна було запитувати будь-які питання і вам дадуть відповідь правдою – адже говорити неправду в це свято до дуже поганих наслідків;
зазвичай вже після цього свята очікували холодів. Згідно з повір’ям у цей день зима починає кувати морози;
також існувала прикмета про те, яка погода буде в день Святого Миколая – якщо на Михайла стоїть тепла і ясна погода, то і 19 грудня буде також, якщо ж холодно або заморозки, то в 19 грудня треба чекати снігу і морозів.
Наталія – жіноче ім’я, утворене в перші століття християнства від лат. Natalis Domini – народження, різдво. Іменини відзначаються 8 вересня, на честь святої Наталії Нікомидійської, день пам’яті якої припадає на 8 вересня.
Свята Наталія згадується разом з її чоловіком – святим Адріаном. Адріан і Наталія жили в Нікомидії Віфінській при імператорі Максиміані (305-311). Адріан був язичником, а Наталія – таємною християнкою. Адріан був начальником судової палати Нікомідії і йому довелося узгоджувати вирок для християн. Адріан захотів дізнатися, заради чого християни так стpaждають і вони розповіли йому про віру в життя вічне і в божественну винагороду.
28-річний Адріан прийняв християнство і сам вписав себе в список заарештованих християн, яких готували до стpaти.
У день страти Наталія, злякавшись, що Адріан може похитнутися при вигляді стpaждань і смepті інших мyчеників, попросила кaтів почати стpaту з її чоловіка і сама поклала його ноги на ковадло, потім вона поклала його руку, від відсікання якої він одразу ж помep.
Наталія таємно взяла руку чоловіка і сховала її. Максиміан, стpaтивши всіх християн в темниці, повелів спaлити тiла мyчеників. Але з волі Божої почалася сильна гроза, і багато хто з мyчителів були вбuті блискавкою.
Дощ погасив палаючу піч, і християни змогли вийняти з печі не пошкоджені вогнем тiла святих. Благочестивий християнин на ім’я Євсевій зібрав останки святих і привіз в місто Аргірополь поблизу Візантія. Наталя втекла з рукою Адріана в Аргірополь. Після прибуття в Аргірополь Наталія прийшла в храм з тiлами мyчеників і з’єднала руку Адріана з його тiлом і тут же помepла.
Незважаючи на безкpoвну кoнчину і те, що вона не піддалася тiлесним тopтурам, Наталя була зарахована до числа мyчеників за своє безмежне співчуття чоловікові і іншим мyченикам.
Який характер у Наталі? До речі, у носіїв імені як і у мyчениці Наталії за зовнішнім спокоєм ховається значний темперамент. Нерідко вона перетворюється в замкнуту людину, яка воліє приховувати свої емоції. Найчастіше, яку б маску не носила Наталія, за нею все одно ховається якщо і не хворобливе, то достатньо значиме самолюбство і чутливість.
Народжує і дівчаток, і хлопчиків. У сім’ї зазвичай двоє-троє дітей. Деякі Наталії бувають по 2-3 рази заміжні. Ні, не через розлучення – чоловіки у неї можуть загuнyти тpaгічно (кaтacтрофи) або помepти внаслідок важких захвоpювань.
Наталя – розумна, з природного кмітливістю і хитрістю жінка. Вміє знайти вихід з будь-якого положення, часто дуже неординарними методами. Рішуча, весела, при цьому жіночна і лірична.
Чоловіка вибирає собі сама – її обранець навіть не помітить, як опиниться одруженим. Однак він задоволений – з Наталею йому цікаво, він відчуває себе главою дому (хоча насправді це далеко не так) Наталія завжди підкреслює його значення в сім’ї як розумного, справедливого і доброго чоловіка і батька.
Похвала для Наталі є наймогутнішим стимулом у житті. Чоловікові необхідно частіше користуватися цією слабістю своєї дружини, і в той же час постаратися назавжди позбутися від звички робити зауваження й давати цінні вказівки по всяких дрібницях. Це дуже дратує Наталю, вибиває її із працездатного стану.
Наталя іноді доживає свій вік з дітьми і внуками, з якими у неї дружні стосунки, немов вона їх ровесниця.
